Перехід на латиницю призвів до руйнування тюрко-мусульманської єдності

1
Нову татарську абетку пояснювали ще арабською графікою
19.04.2010
Оцініть статтю: 
(179 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Перебираючи старі батьківські підшивки газет, я знайшов вирізки з кримськотатарської газети «Ленін Байраг'и» 1990 року, що видавалася в Узбекистані. У той час Узбекистан переживав бурхливе релігійне відродження. У кіосках, на базарі і в магазинах Намангана можна було знайти будь-яку релігійну атрибутику, підручники, переклади Кур'ана. В одній із заміток наймасовішої на той період газети кримських татар, я прочитав пропозицію розпочати публікацію уроків арабської графіки кримськотатарської мови.

Сучасний стан кримських татар показує наскільки масштабними і трагічними наслідками обернулася відмова від арабської писемності та перехід на латиницю в 1920-рр. для мусульман Криму.

У бібліотеці ім.І.Гаспрінского зберігаються каді-аскерські документи, написані арабською в'яззю. Такі ж документи є і в Державному Архіві Автономної республіки Крим. Але, образно кажучи, вони припадають пилом тому, що з ними ніхто не працює. Майже немає фахівців, які знають арабську графіку. Так само майже ніхто не знає старотюркської кримської мови. Справа дійшла до парадоксу, Ашик Умер (1621-1707) - уславлений кримськотатарський поет-ашик, один з найбільш відомих представників усієї тюркомовної ашикської поезії в цілому, перекладається не тільки російською чи іншими мовами, але й сучасною кримськотатарською.

Звичайно, це все має свою історію, на яку я і хочу звернути увагу сучасних кримчаків.

В історії кримських мусульман був період, після анексії Криму Російською імперією, коли народ перебував під тиском фізичного та ідейного гноблення. Спроби радикально переформатувати свідомість мусульман Криму давали свої лихі результати. Мусульмани животіли в невігластві через знищення царатом носіїв ідейної спадщини - книг і вчених. Була ще й міграція, хіджра віруючих, щоб зберегти свою релігію, за межі Криму.

Після десятиліть пресингу в кінці дев'ятнадцятого століття прийшов час просвіти. Ця епоха так званого джадідізму. По суті, джадідізм став основою тюркізму або пантюркізму.

Серед помітних діячів-джадідів був і Ісмаїл Гаспринський. Рух не обмежувався лише Кримом. Він був поширений скрізь, де проживали тюркомовні мусульмани, і не тільки. У цей час Халіфат переживав занепад. Європа, навпаки, набувала панівних позицій у світі, демонструючи досягнення в науці і техніці. Нечисленна група мусульман-реформістів вважала своїм покликанням роботу на благо прогресу. Джадіди діяли шляхом виховання й освіти, намагаючись показати вченим і всім віруючим переваги сучасної цивілізації. Вони наголошували на необхідності відкриття «воріт іджтіхада» для вирішення завдань, які ставила перед мусульманами європейська цивілізація. У більш широкому сенсі джадідізм був рухом за поширення освіти, розвиток тюркських мов і літератури, вивчення світських дисциплін, використання досягнень науки.

Всім відомо, що Ісмаїл Гаспринський видавав свою тюркомовну газету на арабській графіці нового «джадідського» написання. Джадідська арабська в'язь відрізнялася від староосманської арабиці «к'адімій». Так само відмінності були у смисловому перекладі, які доходили до того, що старше покоління не розуміло молоде.

Все ближчим був розпад Османського Халіфату. Паралельно з цим загострювалася революційна ситуація в Росії. Це усвідомлювалось і серед тюркських просвітителів, що в свою чергу стало чіткіше проявлятися у спробі утворити тюркську єдність на основі визнання спільності етнічного походження, спорідненості мов і близькості культур тюркських народів.

Виникли ідеї «перетворення» своєї писемності так, щоб вона наближала до Європи, яка надихала просвітителів. Ці ідеї сходять до одного відомого латино-персько-куманського тримовного словника «Codex Cumanicus», складеного італійцями у 1294-1295 роках (ХІХ століття) в Криму (м.Солхат) для купців і католицьких місіонерів. При написанні даного словника вперше використаний латинський алфавіт для тюркської мови. Одним з фахівців з цього словника був Бекір Чобан-заде. Свого часу він вступив до історико-філологічного факультету Будапештського університету. Тут він увійшов у світ науки, почав вивчати «Codex Cumanicus» - письмовий пам'ятник кипчацької мови.

Сприятливим ґрунтом переходу на латиницю вже в радянській Росії було поширення в середовищі більшовиків ідеї перекладу навіть писемності російської мови з кирилиці на латиницю, ідеї підживлювалися боротьбою з церквою, розривом з минулим і комуністичними планами на світову революцію пролетаріату. Рішучим прихильником такого переходу був А.В.Луначарський. За словами Луначарського, прихильником латиниці був і В.І. Ленін, який у розмові з ним говорив: «Я не сумніваюся, що прийде час для латинізації російського шрифту, але зараз наспіх діяти буде необачно». Під час правління Сталіна ці тенденції були розгорнуті в протилежну сторону у зв'язку з залізною завісою, що утворилася, і боротьбою з усім буржуазним, в тому числі і націонал-буржуазним. До Сталіна процес латинізації графіки схвалювався більшовиками і на ідеї пантюркізму закривали очі тому, що потрібно було утримувати в революційному дусі тюркські народи, поки більшовицька влада остаточно не встала на ноги.

У 1922р. в Азербайджані, голова ЦВК Азербайджану Самед Агамалі-огли, поговоривши попередньо з Леніном, створив у Баку «Комітет НТА (нового тюркського алфавіту)». У 1926 році пройшов перший з'їзд з тюркології. Він відбувся в Баку, де брали участь вчені з усього світу. До цієї події, в 1924 р. на запрошення керівництва Азербайджану в Баку приїхав Бекір Чобан-заде, де в якості професора Бакинського університету активно брав участь у плануванні реформи переходу від арабської писемності до латинської. На цьому з'їзді був зроблений висновок, що, з огляду на звукову структуру в тюркських мовах, латинський алфавіт може оптимально виразити ці звуки.

Заради об'єктивності, хотілося б відзначити тісний зв'язок між регіонами проживання тюрків, завдяки переміщенню носіїв ідей пантюркізму аж до Франції, де вони проживали і вбирали європейські думки реформізму. Ось, приміром, викладач Стамбульського і Анкарского університетів, випускник Сорбонни, татарський політичний діяч Садрі Максуді (1878г., с.Ташсу Казанського повіту Казанської губернії, нині Високогористий район Татарстану - 20 лютого 1957, Стамбул), який висунув програму «вдосконалення турецької мови та позбавлення її арабсько-перських запозичень». Випустивши в 1930 році книгу «В ім'я турецької мови» («Тюрк ділі ічун»), завоювавши тим самим симпатії Ататюрка. У 20-ті роки минулого століття, Садрі Максуді жив у Франції. У листопаді 1924 року татарський вчений прибув до Туреччини. Його лекції «Погляд на тюркську історію», «Тюркська єдність», «Роль академій у розвитку та вдосконаленні мов» викликали лише захоплені відгуки й неодноразово переривалися оплесками. Максуді доручили викладати зовсім новий і не розроблений предмет «Історія тюркського права». Він написав підручник з цієї дисципліни. Все це викликало повагу Ататюрка. За своїм статусом Максуді фактично був особистим радником Мустафи Кемаля.

Однак спочатку близькість тюркомовних народів сприймалася через призму загального світогляду - Ісламу. Саме з цієї істинною основою спільності тюрків фактично покінчила реформа писемності.

У 1928 році був створений у Москві комітет, відомий як «Ені Аліф» (Новий алфавіт), для вирішення питань алфавіту, і в той же рік, латиниця була прийнята для всіх тюркських народів тодішнього СРСР. Зокрема, 9 травня 1928 року було прийнято постанову ЦВК і Раднаркому Кримської АРСР про введення нового алфавіту, заснованого на латинській графіці. 1 листопада 1928 року Національні збори Туреччини прийняли закон, що вводив новий турецький алфавіт і заборонив застосування арабського з 1 січня 1929 року.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені факти можна з упевненістю зробити висновок, що «перетворення писемності», яке відбувалося на територіях розселення тюркських народів, було частиною задуманого плану знищення мусульманської єдності. Використовуючи щире бажання просвітителів з числа тюркських народів відродження для них, Європа заодно з Росією реалізувала план руйнування Халіфату. Потім ататюркістська Туреччина вступила у змову як з провідними європейськими країнами, так і з Радянською Росією і репресувала тих, хто виступав за єдність тюркських, мусульманських народів. Державною ідеологією Турецької республіки був оголошений секуляризм поряд з вузьким турецьким націоналізмом.

СРСР, як відомо, вже з перших років правління Ататюрка встановив з ним дружні стосунки, які були зафіксовані в договорі «Про дружбу і братерство». Слідом за Туреччиною в СРСР також були репресовані ще більш жорстоким чином діячі тюркістського руху. Багато хто з них були звинувачений у буржуазному націоналізмі і страчений.

Єдиним наслідком діяльності тюркських просвітителів став розрив зв'язку тюрко-мусульманських народів зі своєю ісламською спадщиною. Мусульмани втратили можливість читати Книгу Аллаха й інші джерела їх релігії, а також всю ту літературу, записану арабським письмом, яка допомагала їм у ісламському і навіть у «світському» науковому просвітництві. Тюркізм не врятував тюрко-мусульманські народи від асиміляції і фізичного знищення.

За матеріалами «ІсламНьюз»

Посилання на тему:

Європейська хартія допоможе відродити кримськотатарську мову в Криму

Писемність кримсько-татарської мови перекладуть на латиницю

Лідер Меджлісу запропонував створити єдиний алфавіт кримських татар

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.