Страшною трагедією кінчилася шляхетна спроба сотень активістів із п’ятдесяти країн світу прорватися до блокадної Гази. Уранці в понеділок 31 травня ізраїльські катери взяли турецьке пасажирське судно «Маві Мармара» на абордаж і водночас висадили десант на його палубу. Солдати відкрили автоматний вогонь по беззбройних людях, що навіть не встигли прокинутися. За попередніми даними вбито від дев’ятьох до двадцятьох активістів, десятки поранено.
Інші кораблі міжнародної флотилії, що налічувала спочатку вісім суден, захопили й доправили до ізраїльського порту Ашдод, звідкіля волонтерів було інтерновано. Захоплення й обстріл сталися в широкому морі, на відстані 150 кілометрів від ізраїльських берегів. Такого зухвалого неспровокованого піратського нападу світ не бачив за останні сто років. Ізраїльтяни не вагалися й секунди, порушивши правила судноплавства, морське право, права на життя.
Світ оторопів — хоча незвичайними в цьому злочині були тільки жертви. Зазвичай ізраїльтяни не замислюються про право, коли вирішують убити палестинця. І роблять це з дивною легкістю. Цього разу вони показали, що так само легко стріляють і в непалестинців, коли ті стануть на їхньому шляху.
Потужна ізраїльська машина дезінформації штампує пояснення одне за одним: мовляв, активісти чинили опір, дряпалися, намагалися забрати зброю в десантників — унаслідок цього поранено одного, а може й двох із них. Тобто співмірність утрат така сама, як під час січневої агресії 2009 року в Газі — п’ятнадцять до одного, що можливе тільки за умови нападу на безборонних.
Інші доводи піратів нескладні, і будь-хто може вигадати їх сам: активісти «були пов’язані з «Аль-Каїдою», вони «терористи», судна були завантажені «зброєю». Насправді, на борту були десятки журналістів, серед них російська журналістка Надя Кеворкова, там були десятки членів Європарламенту, письменники, члени ізраїльського Кнесету, люди доброї волі. Вони зробили все можливе, щоб добутися до Гази без конфронтації. Вони навіть зажадали у влади Кипру — останнього порту — перевірити судна на відсутність зброї та стрілива.
Беззбройні, вони йшли як ягнята на забій, навіть не підозрюючи цього. Мета флотилії була проста — привернути увагу світу до ізраїльської блокади Гази, що триває вже три роки. Три довгі роки «Ізраїль» блокує цю вузеньку смужку суходолу з її півторамільйонним населенням — переважно дітьми палестинських селян, вигнаних зі своєї землі 1948 року.
Газа була найбільшим табором утікачів, аж поки стала найбільшою в’язницею в світі. Туди не можна заїхати, звідти не можна виїхати. «Ізраїль» цілком контролює легальне ввезення продовольства.
«Ми не заморимо їх голодом, — сказав ізраїльський міністр, — але посадимо їх на дієту». Дієта виключає макарони й шоколад, овочі й фрукти, але дозволяє рис. Дитячі іграшки завозити заборонено. Страшна доля живцем замурованих жителів Гази давно непокоїть міжнародну спільноту, і кожен міністр чи президент, відвідуючи «Ізраїль», зазвичай привозив із собою прохання пропустити до Гази продукти й будматеріали. Однак «Ізраїль» нечасто пропускає передачі.
Волонтери, активісти з цілого світу вже кілька разів проривали блокаду й привозили до Гази по кілька тонн іграшок або книжок. Іноді їх інтернували, а за кілька днів відпускали. Так опинилася в ізраїльській в’язниці Синтія Маккінні, колишній кандидат на посаду президента США, та інші відомі люди.
Що змінилося? Чому така лють, така жорстокість? Певно, річ у тому, що цього разу до прориву блокади приєдналися й турки, а ізраїльтяни — страшні расисти — вирішили, що це вже занадто.
Поки турбота про Газу була справою приязних європейців, її вдавалося мінімізувати, здіймаючи галас про Голокост. Але коли питання переходить до регіону, коли ним починають займатися провідні держави регіону, ситуація змінюється.
Туреччина порвала з напівколоніальною залежністю від Америки, підписала угоди з Іраном і Сирією; турецька армія втратила монополію на владу, і в народу Туреччини з’явилася можливість сказати своє вагоме слово. А туркам — так само й іншим мешканцям Близького Сходу — не байдужа доля Гази. Адже на пагорбах над Газою наклали життям, захищаючи Палестину 1917 року, тисячі турецьких вояків.
Незалежна Туреччина відтепер найважливіший чинник у регіоні. Турки вже зірвали плани «Ізраїля» бомбувати Іран і Сирію, коли підписали Тегеранську декларацію (разом із Бразилією) та встановили свою ППО на сирійському кордоні. Сьогодні турки беруть в облогу ізраїльське консульство в Стамбулі, а уряд Анкари відкликав посла з Тель-Авіву на знак протесту.
Вашингтон відмовив прем’єр-міністрові «Ізраїлю» в зустрічі з президентом Обамою. Нетаньягу повернувся додому, де все вирує. Мабуть, цього й хотіли ізраїльські лідери — їм давно нудно без війни. Але війна — складна річ, її легко почати, важко закінчити. Одне зрозуміло — цей злочин ізраїльських піратів, як аналогічний розстріл у південноафриканському місті Шарпевіллі, тільки наблизить кінець режиму апартеїду.
Ісраель ШАМІР
За матеріалами «Іслам.ру»
Посилання на тему:
Новини
Карпачова назвала напад «Ізраїлю» на кораблі правозахисників актом морського тероризму
МЗС України закликало негайно розслідувати напад «Ізраїлю» на судна «Флотилії свободи»
ЄС вимагає розслідування кривавого злочину сіоністів проти гуманітарної місії
«Ізраїль» атакував кораблі гуманітарної місії, що намагалася прорвати блокаду Гази
Статті
