Поки більшість арабських країн ніжиться в променях власної важливості і веде між собою суперечку за довгим переліком запитань, Туреччина повільно, але вірно, позиціонує себе як провідна сила на Близькому Сході, крім «Ізраїлю» та Ірану. Анкара, особливо за роки правління Партії справедливості й розвитку, робила і продовжує робити різкі кроки з розширення власного впливу, ефективно просуваючись все ближче до почесного звання провідної держави суннітського мусульманського світу.
Турки заповнюють такий собі психологічний вакуум у сфері стратегії розвитку на Близькому Сході, особливо в арабському регіоні. Така ситуація виникла в основному в результаті ослаблення впливу традиційних арабських держав, таких як Єгипет, який перетворився на безнадійну і безідейну країну завдяки своєму догідництву Сполученим Штатам.
Триваюче зміцнення регіонального статусу Туреччини - справжня історія успіху, яку можна вважати зразком для інших держав ісламського світу.
Сонце, що сходить в Туреччині
Насправді, коли в 2002 р. до влади прийшла партія ПСР - через виборчі урни, а не за допомогою політичного вандалізму, як це часто буває в багатьох арабських країнах, - вона почала тихенько і мудро вирішувати масу застарілих проблем, притаманних Турецькій республіці. Врешті-решт, успішне лікування цих переважно економічних хвороб справило на світ дивовижні результати та наслідки, дозволивши турецькій економіці не тільки відійти геть від колишньої хронічної стагнації, а й продемонструвати феноменальний ріст, особливо у виробництві та експортних секторах.
На сьогоднішній день Туреччина - 17 за величиною у світі економіка. Також це країна, яка може постати і гордо сказати «ні» Тель-Авіву і Вашингтону.
У плані внутрішніх справ турецький уряд зробив кроки щодо мирного вирішення або хоча б послаблення гостроти давньої курдської проблеми, головним чином шляхом прийняття до відома скарг з боку курдів і визнання законності їх мовних та культурних прав.
Це дуже допомогло стабілізації внутрішньої ситуації і забезпечення безпеки - ключової вимоги для економічного процвітання.
Під керівництвом Реджепа Таїпа Ердогана Туреччина також вдало вирішила застарілі проблеми з Вірменією, частково вибивши з рук «Ізраїлю» й американського єврейського лоббі козирну карту, яку вони багато разів використовували проти Анкари.
Найбільш вражаюча риса ПСР - це її непохитна рішучість зберегти свободу своєї політичної активності, особливо перед обличчям «Ізраїлю» і США. 7 років тому, коли Сполучені Штати збиралися втрутитися в Ірак, турецький уряд в жорсткій формі відмовив американським винищувачам використовувати повітряну базу Інчірлік для нападу на сусіда. Прем'єр-міністр Ердоган виступив на захист цього рішення, яке, за його словами, відобразило колективну волю і демократичне рішення турецького народу.
Це сталося тоді, коли більшість арабських режимів змагалися між собою за похвалу і вдоволення адміністрації Джорджа Буша, яка вбивала десятки тисяч іракців. А Ердоган нічого не став пояснювати американцям. Він просто сказав «ні», і все.
Більш того, підтримуючи гідність своєї країни в світі, який більше схожий на джунглі, ніж на цивілізоване людське суспільство, прем'єр і лідер ПСР, без сумнівів, кинув виклик найбільш недоторканній державі у світі, «Ізраїлю», за його смертоносну фашистську агресію проти палестинського безпорадного народу. Дбайливо зберігаючи відносини з Тель-Авівом для деяких практичних цілей, Ердоган дав лідерам ізраїльського режиму ясно і чітко зрозуміти, що майбутнє відносин між Туреччиною і єврейською державою багато в чому залежатиме від поведінки «Ізраїлю», особливо, по відношенню до палестинців.
Тель-Авів з подивом почув серйозні речі від свого давнього стратегічного союзника на Близькому Сході і засвоїв інформацію. Але він все ще не знає, як з Анкарою тепер мати справу.
Правда і те, що Туреччина, будучи неарабського країною, не стане поки що занадто активним союзником палестинців у доступному для огляду майбутньому. Однак можна стверджувати, що Анкара тепер не зможе також зображувати глухонімого, тобто інакше поставиться до ситуації, якщо раптом «Ізраїль» знову вирішить влаштувати геноцид проти народу Гази або інших палестинців. Туреччину більше не вважають стратегічним активом «Ізраїлю», як було раніше, до приходу до влади ПСР.
Стагнуючий арабський світ
На відміну від історії успіху Туреччини, арабський світ залишається розрізненим, а багато арабських держав ледве тримаються на плаву в економічному сенсі. Серйозним і помітним чином втрачаючи національну гідність, вони поступаються своїм суверенітетом Сполученим Штатам, союзнику-охоронцю «Ізраїлю».
Зараз ситуація в арабському світі в цілому, ймовірно, перебуває в найгіршому стані з часів краху Османського халіфату після Першої Світової війни. Колективний провал арабів у такій порівняно нескладній справі, як усунення блокади Гази, відображає глибоку безпорадність і параліч на всіх рівнях.
Аналогічним чином сильне занепокоєння кожної з арабських держав власними внутрішніми справами насправді перешкоджає будь-яким погодженим прагненням до економічної та політичної інтеграції. Основна причина тривалого політичного паралічу - цього величезного лиха - переважання племінного менталітету і династичного деспотизму в арабському світі, що зберігається до цього часу.
Однією з найбільш чітких ознак трайбалізму є той факт, що переважно самодержавні арабські правителі бачать своє завдання в тому, щоб контролювати свій народ і увіковічнювати себе та своїх синів при владі, а не в тому, щоб просувати інтереси своїх країн і поліпшувати становище громадян.
Наприклад, Єгипет, країна з 80-мільйонним населенням, має у своєму розпорядженні величезні людські й інші ресурси. Але ця дуже важлива країна відстає у всіх можливих сферах життя, через деспотичний політичний режим і невмілу економічну діяльність міністрів. Цілком очікувано, що цей стан справ призвів до поглиблення почуття колективної депресії, апатії та безпорадності в середовищі звичайних єгиптян, що змусило тисячі фахівців залишити країну в пошуках гідного життя, поваги і роботи.
Регіон Перської затоки
Що стосується багатьох арабських країн, керованих неосвіченими, занепадницькими деспотами і родовими кланами, то вони опинилися в тому ж порочному колі через прагнення правлячих емірів залишитися при владі будь-якою ціною, в тому числі і піддавшись волі іноземних держав. Не кажучи вже про те, що ці автократи в багатьох випадках відверто неосвічені і ганебно провалилися у справі перетворення величезних фінансових ресурсів у відчутні і стійкі економічні реалії.
Деякі з урядів арабських держав насправді настільки вульгарні, що викинули на вітер мільярди доларів на реалізацію показних, але економічно безглуздих, проектів на кшталт будівель, що підпирають небо. Але цим племінним вождям не вистачило елементарних засобів для захисту своїх економік від реальних фінансових проблем, які ми нещодавно спостерігали в Дубаї.
Саме цей руйнівний племінний менталітет завадив культурно однорідним країнам (таким як члени Ради співробітництва арабських держав Перської затоки) створити спільний ринок для досягнення монетарної єдності. Не дозволив він і створити значну військову силу, яка захистила б ці країни від можливої іноземної агресії.
Немає сумнівів у тому, що загальна ситуація надалі продовжить погіршуватися доти, доки домівка арабів повністю не зруйнується. Так і буде, якщо арабські маси не вийдуть зі сплячки, відчаю та апатії і не вирішать відновити арабську гідність і свободу. Араби мудрі, і вони можуть, якщо захочуть, навчитися у турків, своїх братів по вірі. Однак можна привести коня з прислів'я до водопою, але пити ви його ніяк не примусите.
Дуже сумно, що в тій самій країні, де Пророкові Мухаммаду (мир йому) було послано Коран, багаті мільярдери слідують виключно своїм корисливим інтересам і брехливо називають себе опорою Шаріату. Але який Шаріат дозволив би корумпованому принцу, наприклад, витрачати ресурси умми на свої забаганки, у той час як мільйони мусульман не можуть знайти їжі для харчування своїх дітей?
У Корані Аллах застерігає таких людей, що їх покарання - лише питання часу. «Воістину, якщо ви відмовитеся від покори Аллаху, то Він замінить вас іншим народом, який не буде схожий на вас, а увірував і буде коритися Аллаху» (Коран, 47:38).
Вітаємо повернення наших турецьких братів. Ми давно сумуємо за османами!
Халід АМЕЙРІ, палестинський журналіст, у різний час працював в «Аль-Джазіра», «Al-Ahram Weekly», «Islamic Republic News Agency (IRNA)», «Middle East International»
За матеріалами «IViews» (Переклад з англійської «Іслам.ру»)
Посилання на тему:
Новини
Ердоган вимагає дотримуватися прав Ірану на розвиток ядерної програми
Ердоган: Заборона на носіння хіджабу гірша, ніж руйнування священної Кааби
Ердоган закликав до укладення близькосхідного миру на справедливих умовах
Ердоган закликає звернути увагу на ядерну програму «Ізраїлю», а не Ірану
МЗС Туреччини: Тель-Авів переходить всі межі
The Associated Press: Туреччина посилює свої позиції у відносинах з Тель-Авівом
Статті
Реджеп Таїп Ердоган: «Секрет блискучого успіху — це віра й ісламська мораль»
