Визначною особливістю нинішнього етапу «Арабської весни» стала переможна хода політичних партій поміркованого ісламу у процесі парламентських виборів у Тунісі, Марокко, Єгипті, Кувейті, помітне посилення їх позицій у Перехідній Національній Раді в Лівії, а також ролі сирійських «Братів мусульман» в опозиційному таборі.
Фактично, сьогодні у просторі Арабського Сходу, затверджуються три моделі участі політичних партій поміркованого ісламу у політичній структурі та політичному житті держави. Перша модель - формування нових політичних режимів у колишніх республіках прозахідного устрою (Туніс, Єгипет) на чолі із ісламськими партіями поміркованого типу (Ен-Нахда в Тунісі, Партія свободи і справедливості в Єгипті). Друга модель найбільш виразно відокремилась у Марокко після перемоги у парламентських виборах поміркованої ісламської Партії справедливості і розвитку та призначення королем Марокко новим прем’єр-міністром країни генерального секретаря цієї партії А. Бенкірана [1].
Отже, в цій країні складається нова, небачена раніше в Арабському світі, модель, коли до структури монархічного режиму інкорпорується ісламська партія поміркованої спрямованості й таким чином країна отримує могутній поштовх до відтворення своєї цивілізаційної ідентичності як знизу, від найбільш впливової політичної партії, яка отримала перемогу на парламентських виборах, так і зверху, внаслідок комплексу ініціатив та реформ з боку короля. На думку таких відомих американських фахівців, як директор близькосхідних програм Інституту Карнеги М.Отава й віце-президента інституту М.Муашера Марокко «виглядає моделлю» для таких арабських монархій, які наслідуватимуть такий приклад [2]. Скоріше за все, такий розвиток подій і обрання подібної моделі для свого подальшого розвитку очікує й Королівство Йорданію. Серед аравійських монархій, ймовірніше за все, до такого розвитку ситуації наблизиться Кувейт, особливо після парламентських виборів 2 лютого 2012р.
На цих виборах проісламські сили завоювали 34 місця із 50 у парламенті країни, в тому числі – 23 – сунітські ісламісти [3]. Серед сунітських ісламістів кувейтські Брати-мусульмани, які мають назву Ісламський конституційних рух – подвоїли свою присутність у нинішньому парламенті порівняно з попереднім.
Також, можна зробити висновок про формування третьої моделі зростання впливу політичних партій поміркованої спрямованості, коли така партія стає центром об’єднання всіх опозиційних структур у країнах з диктаторськими режимами, зокрема військовими диктаторами. Така модель формується, як уже згадувалось, у Сирії, де сирійські Брати-мусульмани все впевненіше перебирають на себе роль центру опозиційних сил, що протистоять режиму Б.Асада, а також, останнім часом, й в Алжирі, де активізувалась політична партія поміркованого ісламу під назвою – Ісламський Рух за громадянське суспільство та мир напередодні парламентських виборів 2012р. Зазначена партія здійснює сьогодні роботу з об’єднання в одну силу всіх політичних партій і громадських об’єднань в Алжирі, які протистоять військовій диктатурі Бутефліки [4].
Таке політичне зростання ролі поміркованих ісламських сил на сучасному етапі «Арабської весни» цілком закономірно обумовлюється самою сутністю цього історичного явища. Його внутрішньою сутністю, змістом є цивілізаційна натуралізація Арабського світу, відновлення свого цивілізаційного коду, повернення своєї цивілізаційної ідентичності на основі Ісламу, але Ісламу, збагаченому досвідом, знаннями та викликами XXI століття, які на перший план висунули такі фундаментальні цінності Ісламу як справедливість, повага та захист прав релігійних та національних меншин, права особистості тощо.
Примітно, що такий цивілізаційний контекст «Арабської весни» все більш усвідомлюють і там, де початок широкомасштабних трансформації Арабського світу було зустрінуто з неприхованою пересторогою та побоюванням. Так, у коментарі відомої китайської газети Peope’s Daily з приводу візиту до країн Затоки прем’єра КНР Вень підкреслювалось, що «Арабська весна» змінила основний колір політичної ситуації в арабському світі, створивши великий «зелений» ландшафт… Насправді, це… не рух назад. Це відхід від багаторічної й надмірної секуляризації повалених режимів, а також повернення до традиційної культури… Звичайно, світ повинен ширше та всебічніше подивитись на ці країни, бажаючи їм усіляких успіхів. У кінці кінців, це вибір усього арабського народу [S].
Однак, на відміну навіть від Китаю, офіційна Росія настирливо демонструє небажання зрозуміти сутність та спрямованість тих широкомасштабних змін, які відбуваються сьогодні на теренах Арабського світу, що неодмінно призводить до серйозних помилок стратегічного характеру на Близькому і Середньому Сході. У своїй редакційній статті «Сирія: радянське похмілля повернулося головним болем», британська Гардіан підкреслює, що в внаслідок твердолобої й упертої підтримки Б.Асада Росія здатна втратити більше, ніж фізичні ресурси [6]. Відомий сирійський правозахисник та експерт з проблем Сирії О.Шаар аналізує витоки сучасного, як він висловлюється, «фіаско російської політичної арабістики» й наголошує, що вона пояснює причини «арабської весни» суто й виключно зовнішніми чинниками [7].
Практично більшість аналітиків і політичних діячів відмічають помітне посилення ролі політичного ісламу на сучасному етапі процесу трансформаційних зрушень в Арабському світі як одну з найбільших важливих рис цього етапу. Однак, робляться при цьому прямо протилежні висновки. Так, значна кількість російських арабістів й ісламознавців оцінює таку тенденцію вкрай негативно. Наприклад, відомий російський ісламознавець О.Ігнатенко, президент інституту релігії й політики, який, до речі, є членом Ради зі взаємодії із релігійними об’єднаннями при президентові Росії, оцінюючи перемогу проісламських сил на парламентських виборах у Єгипті, вважає не більше не менше, що «ісламісти за допомогою закордонних спонсорів ведуть країну до розпаду» [8]. Така оцінка ролі провідних ісламських партій, які перемогли на останніх виборах у Тунісі та Єгипті фактично збігається з оцінками американських аналітиків Вашингтонського інституту Близького Сходу, відомого своєю відвертою проізраїльською позицією. Так, Д.Поллак, аналітик з питань політичного ісламу, застерігає, що під час своїх стосунків із єгипетськими Братами-мусульманами не можна вірити нічому з того, що було ними сказано [9].
Та все ж, провідною думкою сучасної політичної арабістики та ісламознавства, визнаних політичних діячів є розуміння важливості зміцнення в Арабському світі цілої кагорти політичних партій поміркованого ісламу, яким притаманні спільні або схожі цінності та принципи й програмні засади, та необхідності адекватного, об’єктивного й неупередженого аналізу цієї групи політичних партій, їхньої ролі у сучасному етапі «Арабської весни» та її подальшої ролі. Міністр закордонних справ Німеччини Г.Вестервелле у своїй статті «Політичний іслам та демократія» наголошує, що політичний іслам не є тим самим, що й радикальний іслам. Ісламська орієнтація сама по собі абсолютно не означає, що зазначена група є ретроградною, антимодерною, антидемократичною, чи такою, яка виступає проти свободи [10].
На сьогодні, на величезному просторі Арабського світу, від Марокко і до Затоки успішно розгортає свою діяльність значна група політичних партій поміркованого ісламу. Вони діють у різних соціально-політичних умовах, але всіх їх єднає схожість програмних засад, принципів та цінностей.
Ен-Нахда в Тунісі, Партія справедливості і свободи в Єгипті, Партія справедливості і розвитку в Марокко, Рух ісламської дії в Йорданії – політичне крило йорданських Братів-мусульман, Ісламський рух за громадянське суспільство та мир в Алжирі, Партія справедливості та будівництва в Лівії, Хамас у Палестині – ось далеко не повний перелік членів цієї групи партій. Аналітики відмічають, що цю групу арабських політичних партій поміркованого ісламу можна визначити як трансформацію на арабському грунті досвіду правлячої в Туреччині Партії справедливості і розвитку, яка стала своєрідною моделлю для розбудови партійного формату політичного мейнстриму «Арабської весни» [11].
На сьогодні поки що існує вкрай мало інформації щодо дійсних механізмів, ключових політичних акторів, які створили таку мережу фактично однотипного напряму у політичному ісламі, який сьогодні прийнято називати поміркованим напрямом.
Можна лише констатувати, що об’єктивні соціально-політичні, духовно-ідеологічні та соціальні передумови формування зазначеного табору визріли протягом останніх 10-15-ти років. Історична перемога турецької Партії справедливості й розвитку у 2002р. та її подальші впевнені кроки у напрямку виведення своїх країн на якісно нові параметри розвитку довели на практиці можливість успішної реалізації проісламською політичною силою своєї керуючої ролі в мусульманській країні. Турецька модель, невід’ємною складовою якої стало й керівництво країною та її розвитком з боку сильної поміркованої ісламської партії, - надала величезного поштовху для Арабського світу, який напружено шукав нові орієнтири розвитку [12].
Успішний турецький досвід надав нового дихання у прискоренні якісного оновлення такої панарабської політичної мережі як Брати-мусульман, які наполегливо шукали новий формат своєї діяльності, який би відповідав соціально-політичним та соціально-економічним реаліям арабського суспільства початку XXI століття формами своєї діяльності.
Нова безпрецедентна світова фінансово-економічна криза, яка розпочалася восени 2008р., прихід до влади у Білому Домі нового американського президента Б.Обами з його новими ідеями та ініціативами, значно прискорили визрівання цього формату, і коли вибухнули перші спалахи революцій у Північній Африці, політичні партії поміркованого ісламу в Арабському світі були готові активно включитися у боротьбу.
Серед визначених моделей участі політичних партій поміркованого ісламу у політичній структурі сучасного арабського суспільства особливу увагу привертає перша модель – до якої сьогодні належать передусім такі країни, як Туніс та Єгипет, а також й можливо, Лівія, за умови, що тут відбуватиметься подальша консолідація нової революційної влади, а провідну роль остаточно отримають лівійські Брати-мусульмани.
На сьогодні в цій групі країн лідирує Туніс; 23 жовтня 2011р. у Тунісі на перших після революції парламентських виборах впевнену перемогу отримала Ен-Нахда (партія Відродження), яка отримала більше 41 відсотка виборців. Партія сама позиціонує себе як поміркована ісламська партія, що виступає за збереження туніської ідентичності як арабської та мусульманської нації [13]. Ен-Нахда стала правонаступницею Ісламського руху Тунісу, який позиціонував себе як частину Братів-мусульман і який, починаючи з середини 70-х років очолював відомий політичний діяч Р.Ганнуші. У 1989р. Рух змінив свою назву на сьогоднішню і декларував свою прихильність до демократії та плюралізму [14].
У заяві Ен-Нахди, у зв’язку із першою річницею туніської революції 14 січня 2012р., партія підтвердила свою відповідальність за досягнення головних цілей революції – свободи, гідності, закону та рівності [15].
Після жовтневих виборів до парламенту Тунісу прем’єр-міністром країни став Генеральний секретар Ен-Нахди Х.Джебалі. Головним завданням новообраного парламенту є підготовка нової сучасної та демократичної конституції, а після цього проведення протягом року нових виборів. Новий уряд Тунісу одразу зосередився на вирішенні цілого комплексу назрілих економічних проблем і, передусім, таких, як безробіття, інфраструктура, відновлення безпекового блоку, реформування системи юстиції в країні [16].
Головною країною, від трансформаційного оновлення якої вирішальною мірою залежить доля «Арабської весни», ступінь її масштабності, послідовності, глибини та впливу на світові процеси, є, безумовно, Єгипет. На виборах до Народної Асамблеї – нижньої палати парламенту, які відбувались протягом 2-х місяців, ісламські партії отримали переконливу перемогу – майже дві третини парламентських місць. Політичне крило єгипетських Братів-мусульман – Партія свободи і справедливості – отримала разом зі своїми союзниками 47,18% голосів. Ультраконсервативна салафітська партія Ан-Нур отримала 24,28% [17]. До верхньої палати парламенту (Консультативна Рада) обрано 105 дипутатів Партії свободи і справедливості та 46 – «Ан-Нур». Усього єгипетські ісламські партії завоювали в загальній кількості 56,3% депутатських мандатів верхньої палати [18]. Після цього обидві палати призначать комісію у складі 100 осіб, які писатимуть нову конституцію Єгипту.
Свідченням провідної ролі Партії свободи і справедливості у політичному процесі сучасного Єгипту стало обрання спікером новообраного парламенту Генерального секретаря партії М.С.Кататні [19]. Також, спікером Консультативної Ради обрано відомого активіста Партії свободи і справедливості, професора А.Фахмі, який є одним із найбільш поважаємих науковців Єгипту [20].
На сьогодні перед єгиптянами поставили 3 головних завдання, які потрібно вирішити у найближчі терміни: завершити обрання двопалатного парламенту, обрати президента та трансформувати владу від військових до цивільного уряду із Вищою Радою Збройних Сил, яка повернеться до своєї звичайної ролі як рада, що обговорює військові питання під керівництвом президента і, нарешті, написати нову Конституцію [21]. На думку директора Близькосхідного центру Інституту Карнеги П.Салема, Брати-мусульмани, скоріше за все, будуть домінуючою політичною партією в Єгипті протягом наступного десятиліття або навіть більше, керуючи у коаліції з різними націоналістичними, ліберальними та секулярними партіями. Також, вони, ймовірно, розділять владу із військовими у напівдемократичному порядку, в якому домінуватиме сильна вісь Брати-мусульмани – військові [22].
У цілому, сучасна правляча партія Єгипту – Партія свободи і справедливості, стикається із більш серйозними проблемами, ніж Ен-Нахда в Тунісі. Серед таких проблем – значний вплив на внутрішньополітичне життя і зовнішню політику країни радикальних ісламістів – салафітів, які часто провокують міжрелігійні конфлікти. Велика роль армії в усіх сферах суспільного життя, що історично склалася в Єгипті протягом останніх 6-ти десятиліть тощо. Найважливішою умовою успішного просування на шляху глибоких перетворень Партія свободи і справедливості вбачає у збереженні та зміцненні свого союзу із іншими демократичними силами в країні.
Одразу ж після парламентських виборів Голова Партії свободи і справедливості М.Мурсі підкреслив, що метою партії є утворення сучасної єгипетської цивільної, конституційної держави, яка базується на свободі й демократії [23]. У своїй промові після обрання спікером Народної Асамблеї, колишній Генеральний секретар партії свободи і справедливості М.С.Кататні особливо наголосив, що широкомасштабна робота парламенту має базуватися на грунті формування сучасного Єгипту та поєднання багатовікової історії країни з її яскравим майбутнім [24].
Особливу увагу Партія свободи і справедливості приділяє на нинішньому етапі вирішенню комплексу невідкладних і надзвичайно складних економічних проблем сучасного Єгипту. Партія розробила амбіціозну програму економічного розвитку країни, яка покликана протягом 8 років обігнати економіку Туреччини і Малайзії. Як заявив доктор М.Джауда, член економічного комітету Партії свободи і справедливості, партія має наміри реалізувати цей великий національний проект, спираючись на людський ресурс у розробці сучасних технологій [25]. На початку роботи Народної Асамблеї, керівництво партійної фракції у парламенті відзначило, що головними партійними пріоритетами в економічній сфері є зменшення фінансової корупції, забезпечення робочими місцями безробітних, економічний розвиток, вирішення проблем, що торкаються всіх громадян країни – газова криза, зростання закордонних валютних надходжень, особливо за рахунок розвитку туризму та експлуатації Суецького каналу тощо. Особливу увагу необхідно приділити створенню робочих місць для безробітної молоді, яких нараховується біля 12 млн., вирішенню проблеми виплати населенню газових субсидій в обсязі 16 млрд. єгипетських фунтів (2,7 млрд.дол.), росконсервації тих промислових підприємств, що були закриті у попередні часи. Партійний план економічного розвитку на 2012-2013 роки має забезпечити реструктурацію економіки й ефективне використання сільськогосподарських земель. Такі заходи розцінюються як перші кроки у напрямку економічної стабільності [26].
Таким чином, головною, знаковою особливістю сучасного етапу «Арабської весни» є помітне посилення ролі політичних партій поміркованого ісламу, які у деяких країнах та субрегіонах Арабського світу перетворюються на провідну політичну та ідеологічну силу. Цей процес відбиває перетворення конструктивного, поміркованого Ісламу на мейстрим у сучасному мусульманському дискурсі [27]. Саме такий іслам дозволяє тим політичним партіям і рухам, що обрали його як основу своїх цінностей та програм відповісти на сучасні виклики і питання арабського суспільства та очолити широкомасштабні трансформації у регіоні.
В’ячеслав Швед, провідний науковий співробітник відділу Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства»
По материалам "УНІАН-Релігії"
Джерела і література:
1. Новым премьер – министром Марокко стал лидер исламской партии [Электронный ресурс] – Режим доступу: http://www.i-2-p.ru/page/stream-event/index-28943.html
2. Ottaway Marina and Marwan Muacher. Azab Monarchies. Chance for Reform. Yet Unmet / Ottaway Marina and Marwan Muacher / The Carnegie Papers. Middle Eaxt / December 2011 / Carnegie Eudow ment for International Peace. Washington DC. 2011. – 28p. (p.7).
3. Expected: Islamist-led opposition wins majority in Kuwait polls [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.middle-east-online.com/english/?id=50428
4. Algeria Recipe for Revolution. The Bouteflica Regime’s refusal to address the suffering it the Algerian people will ultimately result in the dowfall of North Africa’s last dictatorship concludes Daniel Nisman [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.middle-east-online.com/English/?id=50142
5. Китай встает на «правильную сторону истории» в Персидском заливе [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ausar.ru/analytics/2012/1/19/25982?print
6. Syria: a Soviet hangover turned headache. Editorial // The Guardian, 2012, February.
7. Исаев Г. Ответ на статью Омара Шаара « Фиаско российской политической арабистики» / Г. Исаев [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ausar.ru/person/2012/1/30/26243?print
8. Игнатенко А. А. Одноразовая демократия для Египта. Исламисты при покровительстве зарубежных спонсоров ведут страну у распаду / Игнатенко А. А. // НГ – Религии. 2012-01-18.
9. Pollok D. Egypt’s Muslim Brotherhood and Its Record of Double – Talk // Washington Post, 2012, January, 26.
10. Political Islam and Democracy, by German Foreign Minister Guido Westerwelle // Frankfurter Ullgemeine Zeitung . – 2012, 13, 01/
11. Ulgen Sinan. From Inspiration to Aspiration. Turkey in the New Middle East // The Carnegie Papers. December 2011 // Carnegie Eudowment for International Peace. – 35p. (p. 17).
12. Ibid. (p.1).
13. Al-Amin E. Understanding Tunisia’s Elections Results / Esam Al-Amin / Counterpunch. – 2011. – October 28-30.
14. Ibid.
15.State meut by Ennahdha On the Anniversary of the Tunisian Revolution [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ikhwanweb.com/print.php?id=29551
16. Al-Amin E. Tunisia and Egypt One Year on by Esam Al-Amin [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ikhwanweb.com/print.php?id=29612
17. Salem M. As expected: islamists win two thirds of Egypt parliament seats [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.middle-east-online.com/english/?id=50161
18. Египетские исламские партии завоевали более 56% депутатских мест [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.islamnews.ru/news-print-115821html
19. Egypt’s Brotherhood’s Freedom and Justice Party nominales its secretary general to head new parliament [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.middle-east-online.com/english/?id=50063
20. FJP’s Fahmi Elekted to Head Upper House for Academic Competence, Clear Thinking [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ikwanweb.com/print?id=29733
21. Ottaway M. Egypt’s Transition: Finding a Way Out of the Visious Circle / Ottaway M/ / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.amegie-mec.org/publications/?fa=47093laug-en
22. Salem P. The Middle Eaxt’s Multiple Futures / Salem P / Al-Hayat. 2012. – January. 26.
23. Asem S. Seeking Cousensus, the FJP Remains Wary of Alliance with Salafits / Asem S. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ikwanweb.net/print.php?id=29575
24. Katatni’s Full Speech After His Election As Speaker of People’s Assembly [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ikwanweb.com/print.php?id=29592
25. У «Братьев – мусульман» амбициозная экономическая программа [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.islamnews.ru/print-108871.html
26. FJP MPs Draw up Features of National Economy Rejuvenation [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ikwanweb.net/print.php?id=29578
27. Muslim Brotherhood Secretary General: If the People Chose US to Rule We Cannot let Them Down [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ikwanweb.net/print.php?id=29684
