«Донецький комунікаційний ресурс», 11.08.2009
Не всякій людині Іран дозволяє познайомитися з собою ближче: це досить закрита держава, потрапити у яку іноземцеві непросто. Про цю країну розповідає гість «Донецького комунікаційного ресурсу» - перекладач Антон Савін, в Ірані йому довелося прожити і попрацювати кілька років.
- Якими були перші іранські враження?
- На простому вуличному рівні вражали відсутність у людях агресії, доброзичливість, близькість людей один одному, ніби всі, кого ти бачиш навкруги, члени однієї сім’ї. На більш високому рівні відзначу велику книжність, що пронизує все життя мало-мальськи розвиненої людини. Я бачив не так багато країн, але Іран, напевно, одна з найбільш читаючих: там книга - в основі всього, вона вносить вклад у душі навіть тих людей, які ніколи не читають. На жаль, це, як і скрізь, теж відходить. Але не так швидко, як у нас.
- Як живе там народ?
- Взагалі іранський рівень життя близький до російського і українського, але менше розривів: трохи нагадує радянське життя, де було мало багатих і настільки ж мало бідних. Рівень цін у середньому в два рази нижчий, ніж у нас, доходи також у два рази менші. Мобільний є у кожного, машину рівня наших «Жигулів» шостої моделі може дозволити собі майже кожна родина.
В іранських будинках мало меблів, люди їдять на підлозі і сплять там же: думаю, це пов'язане з тим, що країна тепла. Із захоплень дуже популярний альпінізм: гір багато, і вони поруч. Плюс спорт, а іранці, як і всі жителі півдня, дуже спортивні.
Головний недолік Ірану, і це пригнічує, - одноманітність життя людей у всіх сферах: від вибору книг для читання і до їжі на кухні. Наприклад, іранці будь-якого рівня доходів від народження і до смерті їдять те саме: рис і курку. При цьому в магазинах повно смачної і дешевої їжі, але на столі - тільки ця, з деякими доповненнями. Ще в Ірані їдять і продають лише те, що виробляється тут і зараз: якщо, наприклад, не сезон персиків - їх не дістати ні за які гроші. У приморських провінціях можна купити рибу, а у більш континентальні вона взагалі не надходить у продаж.
- У пресі Іран характеризують як поліцейську державу. Чи це так?
- Складне питання. Зовні іранська поліція виглядає пристойніше, ніж російська або українська, вона більше схожа на радянську міліцію брежнєвського періоду: ввічлива, людей кийками не б'є, але якщо причепиться, то намертво. Крім того, в Ірані складніше зникнути: на Сході люди щільніше соціалізовані, ніж ми. У Росії варто тобі зняти квартиру в іншому місті, і тебе не знайдуть, якщо, звичайно, не шукають всерйоз. А в Ірані про те, хто ти такий, відразу довідається весь квартал. Чутки про тебе самі собою дійдуть у поліцію, і стукачів ніяких не треба.
- Яке становище жінки в іранському суспільстві?
- Пташка у золотій клітці. Її пестять і плекають, їй не треба працювати поза домом, а іранські чоловіки дуже люблять дітей. Не дай Боже жінку вдарити або скривдити: домашнього насильства у країні майже немає. Повага до жінки велика, але вона якась дивна: до неї ставляться приблизно так, як у російській інтелігентній родині до дитини.
- Чи великий калим треба платити при вступі у шлюб і як це питання вирішується?
- Правильно це явище називається «мехріє», тому що слово «калим» має значення «виплата батькам», а їм зараз платять рідко, в основному - самій нареченій. Батьки зазвичай призначають суму, вони ж контролюють процес де-юре і де-факто. Мехріє в Ірані дуже велике, навіть у середньому класі воно становить від сорока до ста тисяч доларів США. Зазвичай одну його частину наречений виплачує нареченій золотими монетами: в Ірані заощадження зберігають у золоті. Друга частина оформляється на нареченого як борг, який він повинен буде віддати у випадку розлучення. У провінції збереглася традиція давати мехріє ще й землею.
- Чи легко жити в Ірані немусульманинові?
- Іноземцеві - жодних проблем! Навіть часто зручніше, ніж іноземцеві-мусульманинові або місцевому. Іранці дуже люблять показувати свою толерантність - і влада, і простий народ. Ну й цікавість теж допомагає. Зі своїми громадянами складніше: реальних гонінь немає, але гама відносин непроста. На них дивляться як на інших: без ксенофобії, але з деяким відстороненням. Держава в чомусь трохи прищемляє, а в чомусь дає перевагу над іншими.
- Чи залишилися у країні сліди ірано-іракської війни? Чи жива пам'ять про неї?
- Пам'ять про війну дуже жива, мої однолітки пам'ятають її з дитинства, хоча матеріальних слідів майже не залишилося. Як ставляться? Думаю, відношення до війн скрізь однакове: більшість сприймає її як трагедію, як землетрус наприклад. Багато учасників бойових дій з інтересом і мало не з любов’ю розповідають про свою участь у бойових діях, адже це спосіб показати свою мужність, що важливо на Сході. Приємно дивувала відсутність ненависті до арабів-іракців. Акцент «ми перемогли, ми молодці» є, але не дуже розвинений. Цікава деталь: там, де була війна, підтримка ісламського уряду набагато сильніша.
- Що найбільше запам'яталося з дійств, обрядів і традицій?
- Звичайно ж, ашура - сама красива і грізна шиїтська містерія, що відзначається у річницю мученицької смерті імама Хусейна - внука і законного спадкоємця пророка Мухаммеда, убитого недалеко від Багдада за наказом лжехаліфа Язіда. Жалобні ходи, супроводжувані барабанним боєм, ревінням труб, речитативним читанням молитов і вихвалянь імамів. Актори народного театру «тазіє» в арабському одязі, що зображують реальних учасників подій більш ніж тисячолітньої давнини: тільки у ці дні можна, ніби перенісшись на кілька століть назад, побачити гордовитих виряджених верблюдів, на яких в'їжджають у захоплене місто переможці, кіннотників у повному бойовому обладунку, воїнів у криваво-червоних плащах, що поганяють кнутом полонених жінок. Пам’ятаючи про те, що оточені ворогами у пустелі імам Хусейн і його сподвижники страждали від спраги, рознощики води з великими глиняними глечиками пропонують учасникам церемонії воду, яка ще донедавна була в Ірані однією з головних цінностей.
- Як ставляться іранці до Росії і України?
- Добре. Інтелігенція любить російську культуру: постійно, навіть на вулицях, зустрічаєш людей, які знають, хто такі Чехов і Достоєвський. Ще іранці дуже поважають Путіна і найчастіше тому, що він має чорний пояс з карате. Траплялися й рідкісні випадки негативного відношення до Росії, в основному з боку божевільних західників: на їхню думку, вона недостатньо західна і демократична. Слово Україна відоме багатьом, але не всі знають, що це - окрема країна, а не регіон Росії.
Розмовляв Олександр ДМІТРІЄВСЬКИЙ
(Наводиться у скороченні)
