Аміна Окуєва: Те, що зараз відбувається в Україні, дуже схоже на 93-94-ий роки в Чечні

Створивши разом з іншими чеченцями Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва, Аміна Окуєва стала одним з героїв російсько-української війни і символом міжнародного опору російському імперіалізму.

У бесіді з Денисом Мацолою, журналістом Informator.lg.ua Аміна розповіла, чому пішла воювати за незалежність України, що спільного між чеченськими та української війнами, і що нам потрібно зробити, щоб перемогти Росію в цьому протистоянні.

Чим ви займалися до війни?

В Україні я живу вже близько дванадцяти років. До цього жила на Північному Кавказі і в Росії. Закінчила Одеський національний медичний університет за спеціалізацією загальна хірургія. До початку Майдану працювала за фахом в одній з одеських лікарень. Під час Майдану була медиком в медичному наметі. Разом з «афганцями» була на Грушевського…

Чому ви вирішили піти воювати?

Коли тут почалася війна, у мене навіть не виникало сумнівів з приводу того, чи йти на фронт. Ніхто з близьких, знаючи мене, навіть не намагався відмовляти. Навіть чоловік, який на той момент перебував у в’язниці (Адам Осмаєв звинувачувався українською владою при Януковичі в замаху на Путіна — авт.), просто побажав удачі, коли я сказала, що йду добровольцем на війну. Для нас війна з Росією — це обов"язок. Обов"язок перед усіма нашими близькими і друзями, які полягли в цій нерівній битві. І це для нас — справа честі. Для всіх, хто може тримати в руках зброю або чимось може допомагати в цій справедливій боротьбі за свободу. Мені шкода тих, хто досі цього не зрозумів або, точніше, не відчув.

Ви бачили своїми очима другу чеченську. Чи схожа АТО на ту війну?

Мені б дуже не хотілося засмучувати українців і тим більше сіяти паніку, але вважаю своїм обов’язком сказати, що те, що зараз відбувається в Україні, якщо проводити історичні паралелі, найбільше схоже на 93-94-ий роки у Чечні. Тобто на період до початку першої російсько-чеченської війни. Тоді, після розвалу СРСР і законного самовизначення Чеченської Республіки Ічкерія, росіяни почали розхитувати ситуацію, в першу чергу в російськомовних регіонах (там, де був більший відсоток росіян). Вони, точно так само, як сьогодні це відбувається на Сході України, постачали місцевих бандитів зброєю і грошима, надсилали своїх кадрових військових у якості інструкторів і т. д. А потім, коли ситуація вже була розгойдана, вони ввели війська… Зараз я не можу стверджувати, що тут буде такий же сценарій: все ж співвідношення сил і геополітична ситуація у випадку з Україною принципово інша, але все ж, нічого не можна виключити і до всього потрібно бути готовими, в тому числі і до повномасштабної війни. Що стосується поведінки російських військових і їх шісток — місцевих бандитів, то все дуже схоже на те, як було у нас. Та ж безпринципність, нахабність, жорстокість і повна байдужість до всіляких міжнародних конвенцій і простих загальнолюдських норм моралі. Це виявляється і в нелюдських, збочених тортурах стосовно полонених, і в ставленні до мирних жителів. Думаю, що прості жителі окупованих територій вже трохи зіткнулися з цим проявом російського світу. Звичайно, зараз у російських окупантів руки в якійсь мірі зв’язані: їм не можна повністю налаштувати проти себе мирне населення окупованих територій, та й міжнародні спостерігачі, при всій своїй «сліпоті» і пасивності, певну роль грають. Але якщо тільки настане такий момент, коли руки у російських військових будуть розв’язані, не позаздриш тому, хто зіткнеться з цією найстрашнішою в своїй безпринципності і підлості армією в світі…

Ви розповідали про проблеми, які у вас виникали в Росії через носіння хіджабу. Чи стикалися Ви з чимось подібним в Україні?

Ні, я ніколи не стикалася з подібними проблемами в Україні. Навіть у часи проросійської влади в Україні на місцевих рівнях не було ніякої дискримінації за релігійною чи національною ознакою. Я закінчила медичний виш і працювала в лікарні за фахом, дотримуючись ісламської форми одягу і здійснюючи необхідні щодо релігії обряди. Ніколи не виникало на цьому ґрунті жодних конфліктів і не було нарікань з боку начальства і колег.

Як жінці і мусульманці на війні, чи не стикаєтеся з нерозумінням бійців-чоловіків?

Нерозуміння немає. Навпаки, бійці дуже радіють, коли бачать поруч бійця жіночої статі. Відразу помітно їх наснагу, особливо коли приїжджаєш кудись у гарячу точку. Жодного разу не стикалася зі зневажливим ставленням або позицією на кшталт «що ти тут робиш?» Єдине, в чому полягає «дискримінація», — це бажання оберігати і не допускати до небезпечних і фізично важких робіт. Але і це зазвичай триває недовго — до тих пір, поки однозначно та ясно не покажеш, що готова нести службу нарівні з усіма, не намагаючись уникати поневірянь і злигоднів воєнного часу. Навпаки, за це поважають і сприймають на рівних. Що стосується дотримань норм Ісламу, то з цим також немає особливих проблем: нестачі в постачанні харчування в української армії, слава Богу, немає, так що завжди можна знайти підходящу їжу. Форма одягу тут також досить вільна, і я ніколи не стикалася з неприйняттям носіння головного убору. Читання обов’язкових молитов також труднощів не представляє. Єдине — поститись дуже важко, кілька днів довелося пропустити через бойові виходи і важкі тривалі переїзди. Але це релігією допускається — дасть Бог, наздожену потім.

Розкажіть про батальйон імені Джохара Дудаєва. Ви анонсували створення інших батальйонів, ця робота ведеться?

Ідея створити добровольчий батальйон з метою допомоги Україні в умовах російської агресії, з методами і засобами якої наш народ дуже добре знайомий на практиці, виникла практично відразу після початку анексії Криму. Ініціатором цього був наш комбат — генерал Збройних Сил Чеченської Республіки Ічкерія Іса Мунаєв, що героїчно загинув під Дебальцевим і нещодавно був удостоєний звання Народний Герой України (неофіційна нагорода вручається волонтерами — ред.). На жаль, його подвиг в ім’я миру досі не був відзначений владою України. Зате народ України пам’ятає і шанує його пам’ять, яка, безсумнівно, залишиться у віках, — і це головне. Практично відразу після цього зі мною зв’язалися представники організації «Вільний Кавказ», яку на той момент очолював Іса Мунаєв, і запропонували мені висунути ідею функціонування такого батальйону на території України. Природно, що ця ідея була мною сприйнята дуже позитивно, і я, підключивши свої зв’язки, напрацьовані під час Майдану, стала допомагати втілити її в життя. Зокрема, озвучила цю тему на програмі «Шустер LIVE». Під час нашої роботи влада України звернула увагу на цю ідею і, сприйнявши її позитивно, дала добро на приїзд Іси Мунаева і його бійців в Україну. Таким чином, вже в липні-серпні 2014 батальйон почав діяти. За час його існування було проведено велику кількість продуктивних і дуже зухвалих операцій. Ми працювали з багатьма підрозділами ЗСУ, тому нас добре знають і цінують практично у всіх секторах. Однак, офіційної легалізації батальйону за життя Іси домогтися нам не вдалося, хоча ми постійно робили спроби цього на різних рівнях і в різних відомствах. При тому, що всі, аж до вищого генералітету, дуже поважали Ісу і цінували його починання.

Мабуть, відсутність прийнятного механізму легалізації перешкоджало в цьому. Зараз же, з прийняттям законопроекту про службу іноземців в армії України, у нас з’явилася надія на те, що ми зможемо на офіційних засадах допомогти Україні у відбитті російської агресії. Нині ми зайняті оформленням наших бійців до лав МВС України окремим підрозділом добровольчого батальйону МВС «Золоті ворота». Втрата нашого командира — Іси Мунаева — в лютому цього року під час запобігання котла під Дебальцевим, стала для нас непоправною втратою, — навряд зараз ще залишилися командири такого рівня підготовки, з таким досвідом і такою силою духу. Але ми витримали цей удар і сповнені рішучості продовжити справу нашого славного генерала, і будемо залишатися тут до тих пір, поки Україна потребує нашої допомоги. У батальйоні є бійці різних національностей і віросповідань. Кожен, хто щиро хоче допомогти нам у боротьбі за справедливість, для нас — бажаний боєць, і ми раді прийняти його в свої лави. Точна кількість бійців батальйону не озвучується в пресі, проте, можу сказати, що у нас достатня кількість людських ресурсів для втілення широкого спектру бойових завдань. Ми готові діяти в міру необхідності, озвученої владою України.

Ви брали участь у виборах, плануєте ще займатися політикою?

Політикою займатися не планую. Чим саме буду займатися, якщо наша допомога на Сході України перестане бути затребуваною, поки складно сказати. У мене є професія лікаря, яка потрібна як на війні, так і в мирний час. Так що, думаю, знайду чим зайнятися.

Якщо у Чечні знову почнеться боротьба за національну незалежність, візьмете в ній участь?

На Північному Кавказі і зараз йде війна. Просто ресурси виснажені і на сьогодні я не бачу передумов до того, щоб повстанці могли різко наростити свою бойову міць. Звичайно, ми не залишаємо надії на те, що наша земля позбавиться від російської окупації ще на нашому віку. І на все Воля Всевишнього.

Порадьте українцям, що їм потрібно робити, щоб успішно боротися з Росією? Може, ми щось робимо неправильно?

Дорогі українці, будь ласка, знайдіть у собі сили об’єднатися! Повірте нашому гіркому чеченському досвіду: Кремль саме того і добивається, щоб ми пересварилися один з одним через дрібниці та ослабли, а потім вони вже легко підуть далі. Нам же потрібен буде час, щоб знову об’єднатися в загальний кулак. Це їх підла тактика, і необхідно це усвідомлювати: в чомусь піти на компроміс один з одним, бути м’якше зі своїми однодумцями. Не сваритися і не роз’єднуватися через дрібниці, з непринципових питань, а тим більше через свої амбіції та інші людські слабкості. У нас є хороша приказка: дружні кішки перемогли недружніх вовків. Намагаюся довести до всіх цю думку, бо це зараз — наше головне завдання на всіх рівнях. Ми свого часу це вже випробували на своїй шкурі… І саме через це наш народ зараз в такому важкому становищі. Розумію, що на чужих помилках вчитися складно. Але від цього дуже багато залежить. Російські загарбники, дотримуючись методу свого покровителя — сатани, знаходять в кожному слабке місце і б’ють по ньому. Не сумніваюся, що теперішнє затишшя пов’язано з тим, що Путлер чекає поки ми максимально між собою пересварилися та ослабнемо… Так що терпіння всім нам, злагоди і мудрості.