Навіщо чеченцям боронити українську землю?

Навіщо чеченцям боронити українську землю?
Командир чеченського ОБОП Хаббаб Хаджи-Мурад
20.07.2023
Оцініть статтю: 
(63 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Анатолій Бондаренко, ведучий проєкту «Свідок» у програмі «Тут Люди» поспілкувався з командиром чеченського Окремого батальйону особливого призначення при іноземному легіоні Збройних Сил України Хабабом Хаджи-Мурадом

Розмова почалася з цитування відомого вислову першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва: «Коли зійде українське сонце, Росія зникне з лиця землі». Опісля ведучий поставив питання, навіщо чеченцям іти воювати за українську землю, ризикуючи життям?

Відповідаючи, Хабаб Хаджи-Мурад нагадав, що понад 300 років російська імперія знищує чеченців, і додав, що саме так Росія чинить і з українцями:

— Якщо провести аналогію, то з Україною відбувалося те саме сотні років. Ворог у нас той самий. Ми (чеченці. — Ред.), як і українці — люди, що люблять волю. Тому сьогодні ми тут, бо ворог — спільний. Слава Богу, світ нарешті розплющив очі. Ми були самі, нам ніхто не допомагав, нам було важко, ми втратили своїх найкращих синів, командирів… А сьогодні Бог надав нам можливість допомогти нашому братському народу, українцям.

Хабаб Хаджи-Мурад нагадав, що крім чеченського підрозділу у складі інтернаціонального легіону ще з 2014 року існують добровольчі батальйони ім. Джохара Дудаєва та ім. Шейха Мансура. Також після 24 лютого 2022 року створено військовий підрозділ, названий на честь одного з лідерів Ічкерії, чеченського військового діяча Руслана (Хамзата) Гелаєва — батальйон ім. Хамзата Гелаєва.

Як розповів командир батальйону, сам він перебуває в Україні від кінця 2015 року, вже маючи бойовий досвід боротьби з Росією:

— Я воював з 1999 року, був поранений. У 2014-му після поранення мене вивезли до Європи, а тут (в Україні. — Ред.) якраз усе розпочалося, і я, тільки-но трохи прийшов до тями, і все зажило, перейшов до України. Починав як доброволець у батальйоні Шейха Мансура.

Як згадує Хабаб, на початку Першої російсько-чеченської війни йому було 12 років. Але він каже, що насправді Перша чеченська має рахуватися не з 1994-го, а з 1991 року, коли, за його словами, все й почалося.

— У нас все 91-го почалося, бо коли ми відокремилися, коли з’явився Джохар Дудаєв — уже тоді в росіян виникла така позиція: обурення, що Чечня вийшла зі складу Росії. Було створено опозицію. постачали зброю… І ще перед 1994 роком були перестрілки й бої… А вже 24 листопада 1994 року з’явилися танки та швидко дійшли до президентського палацу, — каже він, зауваживши, що з Україною реалізовували той самий сценарій: підкуплена опозиція, насичення місцевих зброєю, а потім — введення військ під приводом «захисту».

А в 1999 році Другу чеченську Хабаб Хаджи-Мурад, ще фактично підліток, зустрів вже як воїн. Не зважаючи на поради дядька евакуюватися до Грузії, 17-річний Хабаб разом з молодшими братами відмовилися рятувати свої життя й лишилися воювати за Батьківщину.

— Мій дядя (хай Аллаг буде милостивий до нього) Ваха Арсанов був віцепрезидентом Чеченської Республіки Ічкерія, дивізійним генералом, — згадує він. — Ми сказали, що хочемо воювати. Він нас не взяв. Подивився на нас, а ми молоді, малі, і сказав: «Евакуюйтесь до Грузії, — вони тоді ще тримали шлях на Грузію. — Ця війна вам ще дістанеться, а може статися, що й вашим дітям…» Але ми все одно пішли в інший підрозділ.

Кажучи про те, що росіяни скрізь намагаються залишати по собі випалену землю, Хабаб Хаджи-Мурад зазначив: нічого в росіян не змінюється. Тактика та сама, а ще й коли вони йдуть проти тих, кому й боронитися особливо нічим:

— Усе випалити дощенту й потім заходити… А в нас вони себе відчували безкарно. У нас взагалі нічого не було: ні ППО, нічого… Найсерйозніша зброя — це кулемет та гранатомет. А тут, слава Богу, всього вистачає. А тоді в нас не було й лікарень. У 2001–2002 роках, коли ми піднялися в гори, нам було дуже важко.

Йшлося й ще про одну улюблену росіянами підступну тактику боїв: використовувати як «живий щит» цивільних: старих, жінок, дітей. Як це було, зокрема, 2000 року в селищі Комсомольське чи 1995 року в Самашках, коли росіяни гнали перед собою людей, стріляючи по захисниках Чечні з-поза спин мирних жителів та заходивши до населених пунктів.

— У будь-якому народі є свої негідники, свої зрадники, — зауважує Хабаб, згадавши нинішнього так званого президента Чечні Рамзана Кадирова та його прибічників із «кадировців», що запопадливо виконують волю Кремля, вбиваючи українців і не тільки українців. За доносами начебто своїх одноплемінників у Чечні арештовують жінок: дружин, сестер, матерів тих, хто воює на боці України або перебуває за кордоном, не визнаючи влади московської маріонетки, Кадирова. 

— Їх забирають, відправляють до таборів… Таким чином вони тиснуть на тих, хто воює на боці України. Домагаються, щоб людина припинила свої дії, поїхала з України, чи ще щось: «Замовкни, припини”» (будь-яку опозиційну діяльність. — Ред.). «Приїжджай і будь з нами» — й таке пропонують… Це треба дивитися в глибоку історію, далеко назад. Якщо війна точиться триста років, то в будь-якої нації найкращі сини йдуть, гинуть на війні проти ворога, а залишаються такі, що були й триста років тому — такі ж «кадирови». І вони плодяться, ці зрадники. Є такі зрадники, манкурти…»

Повний відеозапис інтерв’ю з командиром чеченського Окремого батальйону особливого призначення Хабабом Хаджи-Мурадом доступний за посиланням.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.