Відомого
У чому звинувачують вченого, про що досі немає офіційної версії, хоча в Донецьку мало вже відбутися два засідання «суду» у його справі, а також засноване на фактах припущення, що «процес» над відомим релігієзнавцем у так званій ДНР може тривати вічно — в інтерв’ю видання ОстроВ з племінником Ігоря Анатолійовича Дениса Козловського.
Денисе, чим займався Ігор Анатолійович, скажімо, з 2013 року до свого арешту?
— Ігор Анатолійович викладав у Донецькому національному технічному університеті. Тривалий час він був проректором в Інституті проблем штучного інтелекту. Коли за часів Януковича вирішили цей інститут ліквідувати і приєднати його до Донецького технічного університету, він став викладачем ДНТУ.
Ще був центр Discovery, яким він керував і в якому проводив заняття як лектор. У нього є кілька десятків постійних учнів, до них приєднувалися нові зі студентів або просто зацікавлених. Там був дуже широкий спектр тем, від Одкровень Святого Іоанна до аюрведи. Він в цьому плані був великим фахівцем. Раз на місяць, наприклад, за підсумками чергового семінару виходила нова книга про йогу.
Він також вів активну релігієзнавчу діяльність. Зокрема, був організатором Центру міжконфесійного діалогу, в рамках якого проходили «круглі столи» за участю представників різних конфесій. Регулярно брав участь у наукових конференціях.
Після Майдану він з кількома однодумцями організував Міжконфесійний молитовний марафон «За Мир і Єдність в Україні», і з березня по жовтень 2014 року, коли вже йшла війна, цей Молитовний марафон проходив безперервно з ранку до вечора. Священиків звідти викрадали, садили їх «на підвал», мучили по кілька тижнів, потім відпускали.
Ігорю Анатолійовичу в цей період хтось погрожував?
— Погрожували, як я розумію, всім, хто брав участь у марафоні. Руйнували намети, зривали прапор України.
Як мінімум дві людини звідти побували у полоні — Сергій Косяк і Сергій Кульбака. Ігоря Анатолійовича тоді не чіпали. І він не боявся залишатися в Донецьку?
— Він не боявся залишатися в Донецьку, тому що не вів діяльності, яку можна було б вважати ворожою режиму. Після того, як стало зрозуміло, що марафон більше не можна проводити, що це занадто небезпечно, він жив життям звичайного пенсіонера.
Чому він не поїхав?
— Його старший син наполовину паралізований і у нього синдром Дауна. Він з 1998 року не виходив на вулицю, за ним постійно потрібен спеціальний догляд. Зрозуміти, як він перенесе переїзд навіть на 300–400 кілометрів, було складно. Ігор Анатолійович не хотів ризикувати.
На брифінгу його дружина сказала, що на той час, як його затримали, він сам уже вирішив виїжджати з Донецька.
— Розмови про це велися. Ми з ним бачилися в листопаді
З того боку не надходило раніше жодних сигналів, що його можуть затримати?
— Ні.
Затримання відбулося незабаром після підриву пам’ятника Леніну. Тобто, його адреса була відома і про нього не забували.
— Мені складно про це судити, тому що у мене немає нічого, крім домислів. Ми абсолютно не розуміємо, як там все влаштовано і чому так відбувається.
Що вам відомо про обставини його арешту? Хто першим про це дізнався?
— Одна з його учениць, яка повинна була з ним зв’язатися. Він довгий час не брав трубку і не телефонував. Такого зазвичай не буває. Коли через годину, через дві він не відповів і не передзвонив, когось із друзів, хто був поблизу, відправили дізнатися, в чому справа. Стало відомо, що в квартирі чужі люди, проводять обшук.
Як інформація потрапила в ЗМІ? Я правильно розумію, сім’я хотіла спочатку уникнути розголосу?
— Через те, що він людина, дуже відома в Донецьку, в ЗМІ працює багато людей, які або у нього вчилися, або приходили на якісь окремі заняття. До того ж, одночасно з ним затримали «Відповідальних громадян». У ЗМІ це все подавали як пов’язані події. Тому про його арешт почали говорити.
Коли йому вперше дозволили з вами зв’язатися?
— Ніколи.
Але ж він дзвонив вам.
— Але це не означає, що йому дозволили зв’язатися офіційно.
І відвідувачів до нього теж не пускають?
— Ні. Тільки адвоката.
Це людина, яку найняли ви?
— Ми найняли.
Тобто вони намагаються створити видимість цивілізованого процесу.
— Я думаю, з їх точки зору, у них там правова держава. «Кожен має право на захист» і таке інше. У них є кілька адвокатів, які акредитовані працювати на території «республіки», і це один з них.
І це має сенс?
— Тільки з тієї точки зору, що до Ігоря Анатолійовича є доступ, хоч якийсь. Це найкраще, що ми маємо.
Я правильно розумію, що спочатку були якісь формальні спроби домогтися його звільнення.
— Спочатку були якраз неформальні спроби домогтися його звільнення. На жаль, я не можу про них розповісти. Незабаром стало очевидно, що неформальними каналами ми не зможемо нічого добитися.
Ситуація така, що якщо ти відразу ж включаєш людини в систему, то неформально ти точно вже нічого не доб’єшся. Ми хотіли діяти якомога швидше. Ми не думали, що справа набуде такого масштабу.
У чому його звинувачують? Наскільки я розумію, звинувачення якось «еволюціонувало».
— Це все на рівні розмов. Підписаних документів ми не бачили. Нібито «слідство» звинувачує його в зберіганні двох гранат.
Тобто, на думку «слідства», Ігор Козловський був членом злочинної банди, яка підривала пам’ятник Леніну.
— Про це взагалі нічого не говориться — до чого вони хотіли це все пришити і як вони хотіли це подати.
Повинно бути якесь пояснення, навіщо тримають і не хочуть віддавати саме Ігоря Козловського.
— Це питання, на яке немає відповіді. Немає сенсу тиражувати здогадки. Це може тільки нашкодити.
Вони не намагалися виходити на родичів, висувати якісь вимоги, шантажувати? Можливо, чогось хотіли від нього?
— Чого хотіли від нього, нам невідомо, нам же про це не повідомляють. А з родичами ніхто ніколи не зв’язувався з власної ініціативи. Тільки після того, як його дружина оббивала пороги МДБ, їй якусь інформацію, маленькими порціями, видали і підтвердили, що його там утримують.
В яких умовах він знаходиться?
— Я можу говорити тільки зі слів адвоката. Тривалий час, наприклад, його тримали в камері для тих, хто відбуває довічне ув’язнення. Це було підвальне приміщення з конденсатом на стінах.
У нього проблеми зі здоров’ям?
— Певно, що так. Ми нічого не знаємо точно.
Коли він з вами зв’язувався, він вам про це не говорив?
— Він ні про що не може говорити. Він постійно перебуває в приміщенні з іншими людьми, незрозуміло, хто його слухає. Тобто всі ці розмови — щоб просто почути його голос.
Тобто в камері він не один.
— У камері їх весь час четверо.
Ви не змогли домогтися звільнення Ігоря Анатолійовича неформальними методами, не дочекалися ефективної допомоги від Києва і тому вирішили
— Минув рік, і стало очевидно, що зусилля з нашого боку ні до чого не приводять. Проконтролювати розголос було все одно неможливо. Зараз ми її не просто не стримуємо, а й намагаємося домогтися розголосу в міжнародних ЗМІ, які можуть підняти цю тему на інший рівень і донести до учасників переговорного процесу в Нормандському форматі.
Якісь зміни в його становищі, в умовах утримання через це відбуваються?
— Жодних. Зараз у них йде судовий процес. Відбулося перше засідання, 3 березня мало бути друге, але його перенесли через хворобу адвоката.
Є якась надія, що Ігоря Анатолійовича додадуть до списків на обмін після винесення «вироку». Ви маєте якесь уявлення, на який час може розтягнутися «суд»?
— Ні. Протягом всього року кожні два місяці йому продовжували арешт. Точно так само можна і скільки завгодно переносити засідання. Цей процес може тривати вічність.
Він закритий?
— Так ніде не написано, і наша родичка туди ходила. На останнє засідання, яке перенесли.
Тобто вона не бачила Ігоря Анатолійовича?
— Не бачила. Його і не возитимуть на засідання.
Як таке можливо?
— Кажуть, що все відбуватиметься у режимі відеоконференції.
