Я роблю все, щоб кримськотатарське кіно з’явилося, — Наріман Алієв

Кадр з фільму Нарімана Алієва «Без тебе»
Каталог «Берлінале-2016»
Наріман Алієв у Берліні з колегами в майках на підтримку Олега Сєнцова
Кадр з фільму Нарімана Алієва «Без тебе»
19.02.2016
Оцініть статтю: 
(355 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Короткометражний фільм молодого режисера з Криму «Sensiz» («Без тебе», 2015) представлений у молодіжній програмі 66-го Берлінського міжнародного кінофестивалю «Берлінале-2016». Це третя робота Нарімана Алієва, яка, як він написав на своїй сторінці у соцмережі Facebook (запис від 31 серпня 2015 року), може стати останньою в його кримській фільмографії.

Видання Крим. Реалії розмістило інтерв’ю з молодим кримськотатарським режисером.

Якою була реакція глядачів у Берліні?

— Фільм публіка сприйняла дуже тепло, багато хто перейнявся сюжетом. Його показували найпершим у блоці, і я боявся, що після перегляду всіх конкурсних робіт мій фільм може загубитися. Але під час обговорення стрічка викликала великий інтерес у глядачів. Цікавилися сюжетом і присвятою, питали про музику, що звучить у фільмі (народна пісня «Журавлі»). Хтось із глядачів зазначив, що оригінальна назва фільму «Sensiz» — це турецьке слово. Я пояснив, що це кримськотатарська мова, розповів про своє походження і зазначив, що для мене дуже важливо розповідати про свій народ і традиції, тому що кримськотатарського кіно немає, і я намагаюся робити все, щоб воно з’явилося. Про політику не питали, цікавий був сам фільм. Що теж приємно.

Поки ми не можемо побачити фільм, розкажіть, про що він?

— Фільм «Без тебе» знімали влітку минулого року в Криму. У мене була ідея, але я не міг її реалізувати через певні причини. Цей фільм присвячений моєму рідному брату Ерфану Селімову, він розбився в автокатострофі в 2010 році. Я хотів вшанувати його, згадати його ім’я, але не хотілося говорити про смерть, втрату. Не було завдання розжалобити глядача. Це історія не моя, це метафора, яка розповідає про те, що потрібно не забувати, що є сьогодні і що було вчора.

Роботи свої я роблю в сімейному колі, акторів у мене було двоє — це мої двоюрідні брати Февзі та Ремзі Білялови. Родичі мені завжди допомагають у всіх моїх роботах, це сімейне виробництво, і це помітно.

Чому ви залучаєте сім’ю до роботи у ваших фільмах?

— Я не довіряю нашим сучасним акторам, особливо молодим, тому що якби зі студентами акторських факультетів я поводився так само, як з акторами, які у мене на майданчику, вони б розплакалися, розвернулися й пішли. Я брав родичів, тому що вони готові робити все, що я скажу, і мені з ними комфортно. Я вважаю, що кожен може бути актором і режисером, головне — намагатися. Мої родичі намагаються, і я задоволений тим, як вони виглядають.

Цю спорідненість на майданчику видно в кадрі?

— Це має сказати глядач — повірив він акторам чи ні. Мене задовольняє той результат, який я отримую. Не скажу, що він точно задовольнить мене в наступній моїй роботі, оскільки має бути прогрес у тому, що ти робиш. Але для початку — це гідно, мені не соромно це показати, я пишаюся своїми родичами за те, що вони не бояться показати себе з різних сторін.

Чому Крим?

— Тому що це дім, це батьківщина, тут питань не повинно виникати. Мені дивно, коли вибирають не Україну, не Крим, коли люди знімають про те, що не знають, там, де не були, і говорять про те, чого не відчувають. Я намагаюся говорити про те, що мене хвилює, про те, чим можу поділитися. Це важливо на початку шляху.

Чи вийшла б ця робота не в Криму?

— Ні, не вийшла б. Я не намагаюся показати Крим, кримських татар, у мене є історія і локація, пейзажі мають на неї працювати. Може, глядач і не розуміє, що це конкретно Крим, але він має відчути цю атмосферу.

Як ви потрапили на Берлінале?

— Це, напевно, найбільш нецікава відповідь: послав заявку, мені прислали відповідь. Це приємно і несподівано, особливо, коли на фестивалі в конкурсному відборі це єдина робота від України, і вона твоя.

Був внутрішній острах, що роботу взяли не за те, за що мали взяти. Тобто мене вже питали «може, тому що це Крим, кримські татари?». Але ніде в фільмі цього не позначено, це може бути й Іран, Азербайджан, Туреччина чи Закарпаття, наприклад. Я думаю, в Берліні мало розрізняють імена Наріман і Василь.

Багато громадських активістів роблять кроки для того, щоб вийти на європейський рівень з єдиною метою — винести проблему Криму на світовий рівень. Чи бачите для себе таку місію?

— Я в будь-якому випадку її несу, але не в кіно. Я не відмовляюся від того, що я кримський татарин, я не спростовую проблем, які сьогодні існують. Я не кажу про це в кіно, тому що можна швидко спуститися до кон’юнктури, до маніпуляції та провокації. Мені хочеться вірити, що мою роботу оцінили за щирість, а не за події, які відбуваються в країні. Я хочу, щоб мене оцінили як режисера, а не як діяча, не за політичну позицію.

Покажіть мені хоча б одного кримського татарина, який став відомий тільки завдяки тому, що він кримський татарин. Я краще покажу більшій кількості людей свій фільм, і нехай вони інтуїтивно відчують, що це кримські татари, ніж я буду говорити на кожному кроці: «Підтримайте мене, я кримський татарин». Потрібно показувати на ділі, що ти вмієш. Про Крим я хочу говорити тільки добре.

У Києві фільм Нарімана Алієва «Sensiz» буде представлений 1 березня 2016 року в рамках закритого показу.

Нагадаємо, Іслам в Україні писав про те, що на Берлінале презентують стрічку кримськотатарського режисера. Раніше також повідомлялось про результати відбору короткометражних фільмів серед молоді «Generation 14+" на Берлінале.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.