Брати – мусульмани в сучасному політичному процесі Єгипту та Близькосхідного регіону

Брати – мусульмани в сучасному політичному процесі Єгипту та Близькосхідного регіону
Брати – мусульмани в сучасному політичному процесі Єгипту та Близькосхідного регіону
10.05.2012
Оцініть статтю: 
(78 оцінки)
nourdeen
Зображення користувача nourdeen.

Зазначена тема має дуже серйозну практичну значущість як для безпосередньо країн Близького і Середнього Сходу, так і для всіх тих країн, які мають свої національні інтереси у цьому регіоні. До таких країн, на моє переконання, належить й Україна.

Правда, ви можете мені сказати, що, фактично, у цьому році, починаючи від перших тектонічних поштовхів Арабської весни, Україну нібито й не чути. І це, на жаль, правда. Причина, на мою думку, й якраз і полягає у тому, що українська дипломатія виявилась розгубленою, вона не розуміла змісту тих глибинних процесів в Арабському світі, а отже, не мала чітких і зрозумілих орієнтирів. Одним за одним внаслідок могутньої революційної хвилі втрачали свої посади і становище ті лідери, до яких звикли протягом десятиліть і чия влада уявлялась міцною і довготривалою. З ким працювати? На кого ставити? Хто їх замінить? Якими принципами й мораллю користуватимуться нові лідери?

Правильна й об’єктивна відповідь на всі ці питання потребує, перш за все, адекватного розуміння ролі і значення у сучасних трансформаційних процесах Близькосхідного регіону такої відомої політичної сили як Брати – мусульмани.

Це завдання може вирішити за умов осмислення двох кардинальних речей – по перше, цивілізаційного змісту тих широкомасштабних процесів в Арабському світі, які отримали назву Арабська весна, а також ролі суб’єктивного фактору у зазначених революційних процесах.

Отже, спробуємо дати відповідь на перше запитання. Що є провідною цивілізаційною суттю Арабської весни? Багато аналітиків, особливо на етапі перших двох місяців її тріумфальної ходи, що закінчилась визначенням двох президентів – Бен Алі у Тунісі та Хосні Мубарака в Єгипті стверджували, що це – перемога демократії, продовженням тієї глобальної демократичної революції, яка охопила й регіон Близького сходу. Чи є це правильною відповіддю, яка точно й адекватно відбиває суть трансформаційних процесів на Близькому Сході? Не можна сказати, що це не правильно. Але, на нашу думку, абсолютно не повно і недостатньо. Головним цивілізаційним смислом, сутністю Арабської весни є відновлення ісламської ідентичності арабського народу, його культурно – історичного коду, що дає йому змогу скинути ті окови, які не давали йому вільно розвиватись, виходячи із своїх традицій, цінностей й менталітету, своїх історичних коренів, глибинних уяв про самих себе, про своє місце і роль у світовій еволюції. Водночас, потрібно зазначити, що відбувається не просто механічне повернення до своєї цивілізаційно-культурної ідентичності, а до фактично нового цивілізаційного проекту для Арабського світу. Тому сьогодні принципове й кардинальне, доленосне значення для перспектив арабської революції має забезпечення й реалізація таких великих принципів і цінностей Ісламу як справедливість, дотримання прав людини, національних і релігійних меншин, толерантність. Чи суперечить відновлення ісламської ідентичності арабського народу демократії? На нашу думку – ні. Досвіт сучасної Туреччини, починаючи з 2002 р., цілком переконливо засвідчує, що Іслам і демократія сумісні й неподільні.

Друге питання – про роль суб’єктивного фактору в подіях Арабської весни. З самого почату подій на Близькому сході багато говорилось про соціально-економічні передмови революційних подій, про корупцію, авторитаризм й таке інше. Все це правильно, але, на нашу думку – неповно і недостатньо. Складається доволі стійке уявлення про події на Близькому Сході, що це – стихійний вибух невдоволення, що це стихійне піднесення мас. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що й донині широкому загалу фактично невідомо про ту величезну роботу протягом останніх двох десятиліть, яка відбувалась у надрах арабського суспільства і яка готувала ідеологічне обґрунтування та політичну армію майбутньої революції. Йдеться про створення такого могутнього та принципово-інформаційного комплексу як Al – Jazeera у Катарі у 1996 р. саме Аль –Джазіра протягом майже 15 років підготувала і виховувала нове покоління арабів, яке було готове до рішучих дій за оновлення свого регіону. Й, звичайно, за допомогою Катару, Саудівської Аравії, Кувейту, Об’єднаних Арабських Еміратів розбудовувалась колосальна мережа тієї, фактично, транс арабської політичної мережі – Брати – мусульмани. З’явилась когорта прекрасно підготовлених ідеологів й теоретиків, і серед них, звичайно, особливу роль відіграв і відіграє духовний гуру Арабської весни – Юсуф аль Кардаві.

Революційні події за формою здавались як виявлення стихійного пориву, на перші ролі вийшла революційна молодь, справжню роль головного політичного спричинення цих подій – Братів – мусульман, було, нібито й не видно. Саме це ­призвело до явних конфузів у оцінці ситуацій на Близькому Сході. Як приклад, відомий російський іслам знавець, президент Інституту релігії і політики, член ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при президентові Російської Федерації Олег Ігнатенко оприлюднив статтю програмного характеру під промовистою назвою «Закат политического ислама». Навіть сама назва статті засвідчує повне нерозуміння цим шановним паном тих справжніх моторів подій на Близькому Сході, що розгорталися.

Після зняття всіх обмежень та заборон на політичну діяльність, ісламський простір політичного спектру Єгипту почав швидко розвиватись. Цей процес супроводжувався виокремленням низки ісламістських політичних партій та рухів. Так, виконавчий директор Вашингтонського інституту Близького Сходу Роберт Сетлоф у своїй доповіді стосовно перспектив Братів – мусульман, з якою він виступив 13 квітня 2011 р., у Палаті представників Конгресу США, намалював таку картину ісламістського простору в Єгипті.

Починаючи від найбільш радикальних до найбільш ліберальних, він розмістив існуючі структури у такому порядку:

Аль – Джамаа аль Ісламія (Ісламський джихад, яка організована колишніми в’язнями, звинувачених у ліквідації А. Садата), екстремістський Саладгіун, Брати – мусульмани та їхня політична партія – Партія Свободи і Справедливості; ліберальне крило Братів – мусульман, презентоване незалежним кандидатом у Президенти Абдель Фотухом та його промо-партією Нахда (Відродження). Молодь Братів – мусульман, на яких мають відчутний вплив ліберальні та ліві кола та Партія Аль – Васат (Центр). Наприкінці червня «Аль – Арабія» писала про те, що рух Братів – мусульман розділився на 5 окремих політичних партій та груп – Партію Свободи і Справедливості, Аль Нахда (Відродження), Аль – Ріада (Піонер), Харакет аль Салам Валь Танмія (Рух за мир і розвиток) та на молодіжне крило – Єгипетське сьогодення.

6 червня цього року партію Свободи і Справедливості було зареєстровано. Знаменно, що до її членів вступило біля 100 християн, що свідчить про міцні демократичні традиції партії і на її орієнтацію на співробітництво із християнами. Водночас Брати – мусульмани створили єдиний блок із Салафітами. Таким чином, утворився доволі могутній ісламістський передвиборний блок провідних ісламістських партій Єгипту. Нещодавно, на початку вересня єгипетський лідер саладгітів Махмуд Амір закликав ісламські партії країни надати у виборчі органи єдиний список кандидатів для участі у наступних виборах з тим, щоб подолати суперництво світських і ліберальних партій, завоювавши парламентську більшість та сформувати уряд з ісламською спрямованістю.

Протягом періоду з лютого по вересень включно, виявились такі характерні риси політичної лінії Братів – мусульман у сучасному Єгипті.

По – перше, одразу ж з початку перших виступів проти режиму Мубарака було взято курс, який аналітики назвали як «керівництво сзаду». Тобто, Брати – мусульмани намагаються не демонструвати свій справжній вплив на перебіг політичного процесу в Єгипті.

По – друге – обережність, розсудливість. Характерним впливом цього стали, наприклад, події тієї п’ятниці у вересні цього року, коли майже 1 млн., єгиптян вийшли на вулиці із вимогами виконання Військовою Радою своїх зобов’язань і коли було пошкоджене посольство Ізраїлю в Єгипті. Брати – мусульмани заявили, що вони не брали участь у цих подіях і засуджують насильство.

По – третє, для їхньої політичної тактики характерним є поступове, але неухильно нарощування своїх апетитів й очікувань. Так, у березні той же Абдель Фотух заявляв, що Брати – мусульмани не братимуть участі ані у перехідному уряді, ані у майбутньому наступному уряді. Також, у лютому, заявлялось, що Єгипет не намагатиметься встановлення ісламського режиму, країні до вподоби турецька модель. Згодом було заявлено, що Брати – мусульмани планують завоювати не менше 50 % членів парламенту. Згодом той же Фотух проголосив себе формально незалежним кандидатом у президенти Єгипту. І, нарешті, коли у вересні відбувсь знаменний візит до Єгипту турецького прем’єр-міністра Ердогана, йому, у відповідь на його заклик до прийняття в Єгипті світської конституції, було заявлено, щоб він не ліз не у своє діло, Єгипет буде ісламською країною.

Таким чином, Брати – мусульмани на сьогодні вже майже одностайно визнані аналітичним середовищем у якості провідної політичної сили Єгипту. Про це також засвідчує і той факт, що у липні 2011 р., Адміністрація Президента США та Державний департамент офіційно встановили постійні контакти з ними.

Провідна роль Братів – мусульман у сучасному єгипетському суспільстві ставить перед ними складне й найактуальніше питання – перетворитися на такий політичний авангард єгипетського народу, який здатний об’єднати самі широкі верстви суспільства для вирішення тих кардинальних питань, що постали перед Єгиптом на сучасному етапі його розвитку.

Багато також буде залежати від спроможності Братів – мусульман опрацювати таку соціально-політичну модель Єгипту, яка б найбільш оптимально враховувала його традицію, історію, менталітет єгиптян, розклад політичних сил, міжконфесійну та міжетнічну палітру єгипетського суспільства. Сьогодні в аналітичних колах Єгипту відбувається інтенсивна полеміка стосовно такої моделі. Більшість фахівців погоджується з тим, що Єгипту не підходить ні іранська, ні турецька моделі, він має розробляти свою, власну. В цьому також проявляється виразне намагання Каїру відновити лідируючі позиції Єгипту в Арабському світі, які він втратив за останні 20 з лишнім років, а, фактично, після смерті Гамаль Абдель Насера.

В’ячеслав ШВЕД , провідний науковий співробітник відділу Азії й Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.