Християно-мусульманський діалог на міжнародній конференції

Християно-мусульманський діалог на міжнародній конференції
21.11.2014
Оцініть статтю: 
(137 оцінки)
oleg
Зображення користувача oleg.

Учора, 19 листопада поточного року, на базі Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, відбулася чергова IV Міжнародна науково-практична конференція «Іслам та ісламознавство в Україні», присвячена темі «Міфи та реалії сприйняття ісламу в Європі». Ініціаторами цього заходу виступили Український центр ісламознавчих досліджень спільно з Українською асоціацією релігієзнавців, за підтримкою Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Альраід» та Духовного управління мусульман України «Умма».

Програма заходу була трохи не типовою для конференції, бо привітальні слова пленарного засідання плавно перетікали у доповіді, які продовжилися після невеличкої перерви, в тій самій залі. Це до речі виявилося досить цікавим форматом, оскільки учасники і слухачи мали змогу залишитися у єдиному інформаційному полі, не переходячи з секції до секції щоб прослухати цікаві для них доповіді, заявлені в програмі.


Конференцію відкрив привітальними словами батько українського релігієзнавства Анатолій Колодний, акцентувавши увагу на тому, що поліконфесійність взагалі є нормальним явищем і немає жодного сенсу в тому, щоб намагатися об’єднати різні деноменації за конфесійним або регіональним принципом.


Продовжив програму виступ Саіда Ісмагілова. Він коротко розказав про попередні конференції у Донецьку на базі Державного університету інформатики і штучного інтелекту, які були перервані через воєнні дії. І висловив надію, що наступного разу конференція “Іслам та ісламознавство в Україні” знову відбудеться у Донецьку.


Приємно слухати виступ мусульманського муфтія українською мовою і усвідомлювати, що він є моїм земляком, українцем, а не арабом. Миттєво зникає відчуття того, що іслам є чимось чужинним, далеким та занесеним ззовні. Це тут і поряд. Приклад ерудованної особистості, яка свідомо обирає іслам своєю релігією і демонструє найкращі людські якості, що саме по собі руйнує ті самі міфи, про які йшлося у назві конференції.


Далі, в підтримку слів пана Саіда був продемонстрований відеоролік про попередні заходи циклу «Іслам та ісламознавство в Україні», після чого, згідно з програмою мав відбутися виступ шановного Кардинала Любомира Гузара, який дав попередню згоду на участь, але через проблеми зі здоров’ям не зміг особисто бути присутнім. Його привітальні слова зачитала Людмила Филипович і сам факт того, що блаженійший не обійшов увагою цей захід свідчило про його значимість, адже не на кожній ісламській конференції можна сподіватися почути слова колишнього предстоятеля Української греко-католицької церкви.


Доречі на заході присутні були й інші греко-католики, що підкреслювало непересічність цієї події, впевненість в якій підсилювалася з кожною наступною доповіддю і здавалося, що апогеєм буде виступ Надзвичайного і Повноважного Посла Індонезії в Україні — Нінік Кун Нар’яті, яка розказала про специфіку та особливості її країни як ісламської держави в історичній перспективі, наводячи мости з сучасністю та глобалізаційними процесами. Проте, ні. Логічним продовженням виступу шановної пані Посла, щоправда з певною перервою, стала скорочена доповідь Юрія Миколайовича Кочубея, яка прояснювала багато складних моментів в контексті розвитку та сучасного стану ісламу в Європі. Можна сказати, що це були відповіді на непоставлені мої запитання.


Пан Юрій Миколайович неоднаразово підкреслюівав причини та закономірність постання ісламської проблеми у Західній Європі, пов’язуючи її переважно з тим, що мігранти з арабських країн не піддалися асиміляції, а навпаки стали створювати компактні райони поселення, де вони почали втілювати той спосіб життя, який був їм знайомий у рідних країнах. При цьому протидія влади розвиткові мусульманської спільноти стала причиною радикалізації певної кількості мусульман.


Але вершиною, зовсім неочікувано, став виступ о. Тихона Кульбаки. І причиною цього була зовсім не науковість та майстерність викладу матеріалу, а щирість та, в певному сенсі, неформальність. Адже від початку о.Тихон зазначив, що актуальність теми “міфи та реалії сприйняття ісламу...” для нього є особливою, бо ще не так давно він і сам був жертвою певних міфів про іслам, за що вибачився, звернувши при цьому увагу на те, що все це відбулося саме завдяки буремним подіям в Україні, коли віряни різних конфесій ставали пліч о пліч в молитві за мир та єдність України. Він пояснив, що під час його полону у терористів в ДНР-івському Донецьку, саме Саід Ісмагілов, мусульманин, ризикуючи власним життям робив все, аби його знайти і звільнити.


— І я сам, маю чесно зізнатися, був жертвою тих міфів сприйняття ісламу, але коли людина в найтемніші дні мого життя, ризикувала власним, щоб мене врятувати, то які ще потрібні докази...? — багатозначно зазначив Отець Тихон Кульбака.


Також він звернув увагу на те, що ще на другому ватиканському соборі була прийнята декларація Nostra aetate про відношення католицької церкви до нехристиянських релігій і зазначив, що наразі відбувається налагодження мусульмансько-християнського діалогу між Духовним управлінням мусульман України «Умма» та Українською греко-католицькою церквою. При цьому він, фактично як офіційний представник УГКЦ, досить однозначно заявив, що УГКЦ готова до цього діалогу.


Після цього стало зрозуміло, що це була фраза заради якої відбувся день. Все інше було надто тихо і я чомусь згадав Альберта Швейцера, який жив в не менш бентежні часи, ніж наші, і наполягав на цінності людського життя перед цінністю всіх ідеологій.


Далі був виступ Сейрана Арифова, директора школи хафізів при ДУМК, про причини і наслідки Арабської весни, про цінність для мусульман демократичних свобод та про боротьбу мусульман різних країн за гідне життя. Трохи дивно було чути від мусульманина про цінність для них демократії та свободи, адже і демократія і західний спосіб буття є нічим іншим як результатом секуляризації християнської традиції. Чим парламент не постійнодіючий помісний собор, що утверджує єдиний закон та всезагальні правила буття, в яких є місце для свободи і відповідальності кожного?


Отже, згідно з доповіддю, мусульмани з чисельних мусульманських країн прагнуть саме такого способу життя, але на шляху перетворення своїх країн на більш демократичні стикаються з протидією не лише зі сторони існуючої влади, але і зі сторони, так би мовити, демократичних лідерів світу. Він неодноразово наголошував на тому, що Захід, в широкому сенсі цього слова, сам скривджує свої власні “західні цінності” і сприяє тим режимам, що встановилися в мусульманських країнах.


Нажаль, особисто я не дуже добре орієнтуюся в даній тематиці, політичних тонкощах та світових новинах і тому для мене доповідь пана Сейрана — позбавлена конкретики, імен, дат, тощо — була чимось таким надто загально-теоретичним, скерованим на іншого слухача, для якого все про що йдеться у доповіді і так відомо, але варте уваги.


Пані Маленька Тетяна Федорівна з інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка, повернула своєю доповіддю конференцію у наукове поле, а саме до вивчення праць Б. Льюіса та Едварда Саіда, поміж іншим нагадавши про те, що сходознавці передусім філологи, але чомусь про них забули. В цьому випадку конкретики було досить багато і залишається чекати на вихід друком повнотекстової статті у збірнику матеріалів конференції.


Часу для роботи конференції залишалося дуже мало і тому наступні доповіді були дещо в пришвидшеному варіанті. Так, наприклад, Гарник Людмила Петрівна, представник консульства республіки Туреччина у Харкові, виступила з презентацією «Релігійна ідентичність та культурна спадщина, досвід впровадження етно-культурної політики у Польщі», а Федорова Катерина Олегівна, науковий співробітник відділу історії країн Азії та Африки ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», зробила змістовну доповідь на тему «Проблеми та перспективи мусульман-мігрантів з країн Субсахарської Африки до Іспанії», яка заслуговує на більшу увагу, ніж виступ наприкінці конференції.


Подібні заходи завжди виглядають багатообіцяючими, але іноді залишають питання про те, що нового в цьому контексті можна почути, адже після 2001 року ісламська тематика набула особливої популярності і вважалася чи не найгострішою темою для новин, що вимагає делікатного підходу. Щоправда тепер, поряд з світовою загрозою зі сторони Російської федерації та війною на Сході України, ісламська тематика в будденості звучить якось надто тихо, навіть якщо спробувати про це казати більш голосно. Події в Криму та мусульмани, що проявили себе на майдані чи в АТО певним чином зламали сталі стереотипи сприйняття ісламу багатьма людьми. Це сталося завдяки спільним діям перед обличчам спільної загрози, коли реальність пробудила людей від багаторічної звички шукати ворогів там, де їх немає в той час як інший ворог вже увірвався у наш спільний дім.


Олексій Савченко,
аспірант кафедри культурології НПУ імені М. П. Драгоманова

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.