Коранічні науки як складова теології ісламу

Коранічні науки як складова теології ісламу
Коранічні науки як складова теології ісламу
27.10.2009
Оцініть статтю: 
(219 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Завдяки коранічним наукам, Священне Писання стає більш ясним, конкретним і зрозумілим, при цьому залишаючись дуже таємничим і загадковим. З цієї сукупності божественних тайн і натяків викристалізувалася та частина тексту, яка адресована людині для раціонального осмислення і виконання. Завдяки коранічним наукам, таємне слово Бога поєднується з людськими практичними потребами; таким чином замикається коло джерел шаріату, вони стають збалансованими, взаємодоповнюючими та взаємо проникаючими. Не виникає розриву між божественними повеліннями і людськими можливостями.

IV місце

Автор - ІСМАГІЛОВ Сергій Валерійович, Державний університет інформатики і штучного інтелекту, аспірант першого року навчання кафедри релігієзнавства, факультет філософії та релігієзнавства

Закачати роботу (у форматі документа Word, 320 Кб)

ВСТУП

Іслам – одна з найбільш поширених у світі релігій, яка має величезний потенціал для свого розвитку, і на початку XXI ст. помітно зростає її вплив на політичні, економічні та культурні процеси й на міжнародні відносини. Іслам має свою розвинуту культуру, яка спирається на шаріат. Саме арабо-мусульманська культура виступає як одна із альтернатив сучасній культурі Заходу. Процеси і зміни, які відбуваються в мусульманському світі, викликають зацікавленість серед певної частини світового співтовариства.

Інтерес до ісламу виник також і в Україні. Активізація соціальної та релігійної діяльності мусульман нашої країни вимагає формування концептуального підходу до вивчення ісламу. У наш час українські вчені мають певні здобутки у дослідженнях Корану, вивченні окремих течій та шкіл в ісламі, в аналізі взаємозв’язку ісламу зі світовою політикою і політичними процесами в окремих країнах, розробці питань історії ісламу та мусульманської цівілізації. З’являються публікації, присвячені можливостям і перспективам діалогу між мусульманами і християнами. Однак багато питань з вивчення ісламу ще залишається поза увагою дослідників.

Іслам більше, ніж інші світові релігії, пов’язаний з правом. У конституціях багатьох мусульманських країн ісламське віровчення проголошено державною релігією, а деякі норми шаріатського права увійшли в державні правові кодекси. Здавалося б, що в такій конституційній фіксації немає потреби, але більш уважний розгляд постулатів і принципів ісламу доводить – ця релігія є універсальним віровченням, і тому мусульмани вважають недоцільним відокремлення державних законів від релігійних. Важливим є не тільки дослідження шаріату і його складових частин, оскільки це не дає досліднику повної картини вчення ісламу; набагато важливіше спочатку ознайомитись з основними та додатковими джерелами шаріату та дізнатися про зв’язки, що існують між ними. Тільки тоді будуть зрозумілі тенденції становлення та розвитку шаріатських наук.

Тому мета цієї роботи – проаналізувати основні та додаткові джерела шаріату а також виявити місце і роль коранічних наук в теології ісламу, розглянути основні види коранічних наук.

Виходячи з цієї мети, потрібно розглянути всі структурні частини шаріату в единому взаємозв’язку. При цьому автор особливу увагу приділятиме коранічним наукам. По-перше, вони недостатньо висвітлені у вітчизняних наукових дослідженнях, а по-друге, вони відіграють провідну роль у вірному тлумачені коранічного тексту, що впливає на подальший розвиток теологічних дисциплін.

Для цього в роботі ми спробуємо вирішити такі завдання:

- єдиним блоком охарактеризувати структуру шаріату, його складові частини, ієрархічний порядок його джерел, статус джерел;

- розкрити місце і роль коранічних наук у структурі джерел шаріату;

- проаналізувати кожну окрему коранічну науку;

Об’єктом дослідження є теологія ісламу, яка включає шаріат, етапи його розвитку, а також джерела і методи, якими користуються богослови ісламу для вирішення теологічних проблем.

Предметом дослідження є коранічні науки, які базуються на Корані, збірниках хадісів пророка Мухаммада, теологічних працях мусульманських дослідників-тлумачів Корану, нормах шаріату згідно з ханафітською школою права (мазхабу), та іншими роботами мусульманських теологів.

Дослідження шаріату було побудоване на змістовному аналізі першоджерел ісламу – Корану і хадісів як арабською мовою, так і в перекладі російською мовою, аналізі монографій, підручників, книжок вчених-теологів ісламу: муфассірів, факіхів, мудштахідів. У цих роботах розкриваються поняття ісламу, шаріату, джерела окремих наук, визначені місце і роль кожного компонента шаріату.

Для написання роботи були використані наступні джерела:

– ﺍﻠﻛﺮﯾﻢ ﺍﻠﻗﺮﺁﻦ [21] - Священний Коран арабською мовою є головним першоджерелом ісламу. Найкраще зрозуміти той чи інший коранічний аят можливо лише за допомогою безпосереднього аналізу його змісту, викладеного мовою орігіналу;

– Коран: перевод и комментарии Османова М.-Н.О. [15]; цей переклад і коментарі вважаються досить вдалою спробою передати зміст Корану російською мовою. Всі цитати з Корану в роботі узгоджені з цим джерелом;

– Аль-Бухари. «Сахих Аль-Бухари» [3], [4]; Імам Аль-Бухарі є одним із найвидатніших мухаддісів, а його збірник хадісів пророка вважається другою після Корану книгою в ісламі. Перевага саме цього видання полягає в тому, що вперше паралельно з російським перекладом надається арабський текст хадісів. Але «Сахіх Аль-Бухарі» містить лише 6 тис. хадісів і вважається досить невеликим збірником;

– Ан-Нававі М. ﺮﯾﺎﺾ ﺍﻠﺻﺎﻠﺤﯾﻦ («Ріяду-Ссоліхін») арабською мовою [23]; це відомий збірник, в якому хадіси згруповані тематично, що значно сприяє їх пошуку та використанню;

– Ас-Суйути Джалал ад-Дин. «Совершенство в коранических науках» [10], [11]; В своїй роботі імам Ас-Суюті посилається на думки асхабів пророка Мухаммада та їхнє розуміння і тлумачення коранічного тексту;

– Муртазин М.Ф. «Введение в коранические науки» [16]; це перероблена і скорочена праця ас-Суюті адаптована до сучасного наукового дослідження. В ній коранічні науки вже розмежовані за тематикою і мають дефініції;

– Абу-Джафар Ат-Тахаві. ﺍﻠﻄﺤﺎﻮﯾﺔ ﺍﻠﻌﻗﯾﺩﺓ («Аль-Акідату Ттахавія») арабською мовою [21]; «Аль-Акідату Ттахавія» була і залишається найвидатнішою книгою з акіди. В ній комплексно викладені всі аспекти віровчення ісламу. – Таххан М. «Пособие по терминологии хадисов» [20]; в роботі викладені види і класифікація хадісів, методи їх перевірки, характеристика найбільш відомих збірників хадісів;

Для написання роботи автор використав літературу, серед якої особливо необхідно відзначити таку:

– Історічна література: Абдуррахман Рафат Аль-Баша. «Истории о сподвижниках пророка» [36]; Муслимов И.Б. «На стыке континентов и цивилизаций» [69]; Рахман Х.У. «Хронология Исламской истории: 570-1000 гг. от Р.Х.» [73]; Фильштинский И.М. «История арабов и Халифата» [81]; Аш-Шахрастани М.А. «Книга о религиях и сектах» [42];

– Цикл видань присвячений сучасним проблемам мусульман російського імама-правознавця Аляутдінова Шаміля: «Путь к вере и совершенству» [42]; «Ответы на ваши вопросы об Исламе» [43]; «От темы к теме» [44]; «Реальность» [45];

Для вирішення зазначених завдань пропонується така структура роботи:

– У першому розділі розглядається історіографія питання та джерела теології ісламу. Пропонується розглянути історію формування та розвитку теології ісламу, виникнення та застосування коранічних наук в системі шаріату, історію тафсіру, історію перекладів російською мовою Корану і видатних робіт, присвячених коранічним наукам. Також розглядаються основні та додаткові джерела шаріату, їх різновиди і місце в структурі теології ісламу.

– У другому розділі автор робить аналіз коранічних наук. Досліджуються п’ять основних коранічних наук, які стосуються причин появи аятів Корану, скасованих і тих, що скасовують аяти Корану, зрозумілих і незрозумілих за змістом аятів, вживання слів Корану в прямому і переносному значенні та вчення про неповторність Корану.

У додатках подані п’ять схем, які самостійно розроблені автором роботи для більш детального пояснення структури шаріату, класифікації хадісів та сутності існаду.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ ТА ДЖЕРЕЛА ТЕОЛОГІЇ ІСЛАМУ

1.1. Історіографія питання.

Необхідність у тлумаченні тексту Священного Корану виникла з перших же днів його появи. Коран був посланий арабською мовою, і першими, хто чув і сприймав його з вуст пророка Мухаммада, були араби-курайшити, мешканці Мекки. Виникає питання: «Навіщо потрібно тлумачити текст, невже вони не розуміли слів, що промовлялися рідною для них мовою?» Насамперед, варто взяти до уваги історичні умови та стан суспільства на Аравійському півострові в той час, коли все це відбувалося. Аравія була відсталим і примітивним регіоном, і багато арабів не могли без роз'яснення розуміти Коран. Якщо конкретніше, то труднощі, які виникали в розумінні тексту Корану, можна розділити на чотири групи:

1) Лексичні, тобто пов'язані з розумінням змісту окремих слів, що мають, як правило, кілька варіантів перекладу та різні тлумачення. Тому муфассір повинен був досліджувати всі варіанти, щоб правильно витлумачити суру Корану. У деяких випадках зустрічаються слова, які не мають ясної етимології, і їх зміст необхідно шукати, виходячи з контексту або дотримуючись паралельних значень однокорінних слів в інших семітських мовах. Наприклад, у Корані зустрічається слово «Сакар», що означає пекельний вогонь. Це слово не має спільного кореня з іншими арабськими словами, тому навіть самим арабам воно було не зрозумілим.

2) Граматичні, тобто пов'язані з використанням в аятах деяких, в цілому не характерних для арабської мови, словоформ або граматичних конструкцій. Наприклад, Коран називає пророка «муддассір» - «той, що загорнувся у плащ» [Аль-Мудассір, аят 1], тоді як, відповідно до правил арабської мови, це вимовлялося б як «мутадассір». Тому такі граматичні відступи потребували детального роз'яснення.

3) Історико-географічні, тобто пов'язані з поясненням географічних назв, історичних подій, що відбувалися в історії людства з моменту створення світу і стосувалися діянь давніх пророків і посланників та дій пророка Мухаммада і його сподвижників. Про це розповідається в тексті Корану. Наприклад, вимагає пояснення такий вислів як «Каумі Лут» - «народ Лота». Що це за народ, де він жив і чому саме про нього згадується в Корані - все це вимагало пояснень і тлумачень.

4) Усі труднощі в аятах Корану пов’язані із укладеним у слова змістом. Однак є група аятів, які не можна зрозуміти в результаті простого прочитання. «Не всі аяти Корану в смисловому плані можуть бути роз'яснені вченими або навіть пророком. У Корані є такі аяти, смисл яких може бути прихован від усіх, і їх зміст відомий лише Всевишньому Аллахові. Так, богослови чимало часу витратили, щоб зрозуміти значення літер, що стоять окремо у перших аятах деяких сур Корану. Проте на це питання так і не було знайдено аргументованої відповіді» [17, 11].

Для того, щоб розібратися з тим або іншим важким у смисловому відношенні аятом або словом і т.д., богослови зверталися до різноманітних відомостей, і не тільки з галузі арабської граматики. Дуже важливими для тлумачення виявлялися обставини та час дарування сур, зміст хадісів.

Сам пророк Мухаммад під час молитов, проповідей і бесід досить докладно роз'яснював зміст не тільки аятів, але й окремих слів. Його коментарі, тлумачення знаходяться у всіх збірниках хадісів у розділах «Про тлумачення Корану».

Після смерті Мухаммада багато сподвижників прекрасно розуміли зміст Корану і пам'ятали не тільки тлумачення пророка, але й події, під час яких були послані ті або інші сури. Проте вже тоді серед них виникали різні погляди на тлумачення деяких слів і зворотів мовлення, тому що не всі однаково могли вникнути в тонкощі сакрального тексту. У цей час зароджуються як коранічні науки, так і методи тлумачення коранічного тексту. Актуальність їх появи була очевидною, всі складові частини шаріату вимагали правильного розуміння головного й первинного свого джерела – Священного Корану.

Першим принципом є так зване «тлумачення Корану Кораном». Те, що в одному місці Корану описується в загальних виразах, іноді в інших розтлумачується більш докладно. Далі, звичайно ж, зверталися до тих пояснень, які давав пророк. Якщо ж не знаходили тлумачень ні в Корані ні в сунні, то зверталися до іджтіхаду, тобто проводили самостійні дослідження тексту з метою правильного його розуміння. Серед сподвижників пророка Мухаммада найбільш славилися своїм умінням тлумачити священний текст і виводити з нього норми шаріату Абу-Бакр, дружина пророка Айша, Алі ібн Абу-Таліб, Омар Аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан, Ібн Масуд, Ібн Аббас, Анас ібн Малік, Абу-Муса Аль-Ашарі. Тлумачення Корану того часу майже не мало письмової фіксації та передавалося від учителя учневі шляхом заучування напам'ять. Розширення халіфату призвело до того, що багато хто з них стали роз'їжджатися, перебираючись у завойовані країни. Там у сподвижників пророка з'явилися учні, почали формуватися цілі школи. У самій Мецці сформувалася та була найавторитетнішою школа Ібн Аббаса. Ас-Суюті писав про нього: «Від Ібн Аббаса дійшла незліченна кількість тлумачень і з них виросли різні школи та напрямки» [10, 101]. У той же час в Іраку сформувалася школа Ібн Масуда, котру теологи називають «ядром школи незалежної думки».

Найбільша активність у розвитку коранічних наук спостерігалась у другому столітті хіджри, що прийнято називати початком «Золотого віку» мусульманських наук. Посилений розвиток усіх шаріатських напрямків, особливо фікха, призвело до необхідності ретельного вивчення Корану. Священний Коран, як і сунна пророка, вважаються «джерелами наклія», тобто непогрішними та даними Богом, вони основні й первинні джерела шаріату (Додаток А).

Всі інші джерела шаріату, як основні так і додаткові, є наслідками раціональних пошуків та іджтіхаду мусульманських теологів, а тому вони не вважаються непогрішними.

Але, незважаючи на це, всі джерела були затребувані в період активного розвитку мазхабів. І одним з найголовніших питань для муджтахідів того часу було правильне розуміння Корану, тому що без урахування священного тексту подальший розвиток не уявлявся можливим. Правильно ж розуміти Коран, у суннітській традиції, можна лише спираючись на коранічні науки. Основою коранічних наук була та частина сунни пророка Мухаммада, в якій описуються його тлумачення Корану, методи та засоби, використані ним, а також події які стали причиною одкровень. Важливо відзначити, що коранічні науки знаходяться на стику двох головних джерел шаріату. Вони є інструментом, за допомогою якого, опираючись на приклад пророка, повинен тлумачитися священний текст. І без цього інструмента суннітська традиція не могла розробляти норми і закони шаріату, тому що довільні тлумачення в ортодоксальному ісламі не бажані.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.