Що таке щастя або погляд на ідеї Григорія Сковороди в асоціації з аятами Корану

Що таке щастя або погляд на ідеї Григорія Сковороди в асоціації з аятами Корану
Що таке щастя або погляд на ідеї Григорія Сковороди в асоціації з аятами Корану
27.09.2016
Оцініть статтю: 
(552 оцінки)
Соломія Вівчар
Зображення користувача Соломія Вівчар.

«Якщо будуєш дім, будуй для обидвох частин
своєї істоти  душі і тіла»
Г. Сковорода

Ідеї Г. Сковороди, Біблія та аяти Корану

Григорій Сковорода. Неосяжна величина. Неймовірна Особистість, причому не лише в межах ХVIII ст., у якому він жив і творив. Часто про нього говорять як про релігійного філософа, але навряд чи це визначення охоплює всю глибину поглядів цього письменника і поета. Мабуть все-таки, Г. Сковорода  просто (чи просто?) видатний мислитель, який все своє життя присвятив пошуку шляхів до людського щастя.

Цілком очевидно, що на своєму тернистому життєвому шляху він не міг не звернутися до релігійних джерел, адже щиро вірив у Бога, був глибоко віруючою людиною. Тому, стикуючи християнські доктрини з реальними прагненнями людей, він намагався представляти їх у легкій для сприйняття формі, демонструючи практичні точки дотику між біблійними текстами і мирським життям.

Уся сукупність ідей творів Г. Сковороди, його прози, віршів, байок і навіть листів до близьких людей,  це бажання сформулювати певні універсальні «правила», дотримання яких дозволить людям наблизитися до осягнення щастя. В основі ж його підходу  любов філософа до людей.

Основою для здобуття особистого щастя кожною людиною Г. Сковорода вважає дотримання християнських заповідей. Прийшовши до цього постулату, який супроводжував його все життя, мислитель спробував обґрунтувати своє переконання за допомогою своїх прозових і поетичних творів. Однак варто погодитися з тим, що мало лише вирішити донести свої основні ідеї до читача, не менш важливо передбачити і чітко продумати форму викладу. Мудрість і талант Г. Сковороди дозволили йому досягти мети, зокрема шляхом озвучування своїх поглядів (в таких творах як, наприклад, цитована в епіграфі «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті») шляхом діалогу або розмови (обговорення життєвих питань) між героями твору.

Такий підхід, звичайно, використовувався з певною інтенцією, адже дозволяв філософові відійти від нав’язливо-«сентенційного» викладу матеріалу, який може бути читачеві нецікавим. Г. Сковорода вважав за краще «демонструвати», якщо можна так висловитися, народження висновків, а саме дозволити читачеві бути свідком їх формування.

Мислитель не озвучував свої міркування зненацька, а показував читачеві ті шляхи (часто складні і звивисті), що ведуть до появи тих нюансів, що підштовхують особу (сім’ю, суспільство) до розуміння, де шукати (і, можливо, знайти) ключі від щастя.

Тим часом у шановного читача може виникнути запитання, чому в назві матеріалу і його підзаголовку йдеться про Коран? Адже Г. Сковорода не писав про Іслам і ніколи не звертався до коранічних аятів, використовуючи переважно біблійні джерела. Але, хоч це і звучить парадоксально, саме «біблійний» фон і дозволяє провести паралель між ідеями українського філософа і коранічними одкровеннями. Адже в Корані йдеться про зіслання Всевишнім цієї Книги з «істиною в підтвердження того, що було до неї»: тобто Господь зіслав народам також Тору та Євангеліє, «які раніше» були «як прямий шлях людям» («Родина Імрана»: 34). При цьому Коран констатує шлях Ісуса (Іса), мир Йому, до людей «з підтвердженням істинності» зісланої раніше Тори. Також, у коранічному трактуванні щодо Тори та Євангелія використовується визначення «прямий шлях і світло» («Трапеза»: 4446). Констатуючи ж неможливість для людей Писання (тих, що сповідують Іудаїзм і Християнство) «йти прямим шляхом» доти, доки вони не почнуть керуватися Торою, Євангелієм і зісланим «вам від Господа вашого» («Трапеза»: 68), Коран стверджує: «Аллаг купив у вірян їхні душі й майно в обмін на Рай». Причому «Така правдива обіцянка, дана в Торі, Євангелії й Корані. Хто ж краще виконує обіцянки, ніж Аллаг?» («Покаяння»: 111).

Напевно, в контексті сказаного не буде нонсенсом розглянути окремі викладки Г. Сковороди про сенс життя крізь призму коранічних рядків. А наскільки це вдасться автрові, нехай судить читач.

Про віру, подяку Всевишньому, молитву і необхідність діянь в Ім’я

Згідно з концепцією Г. Сковороди, Господь  це «одиниця», Він «всьому голова, сам безначальний, ні часом, ні місцем, ні статтю не обмежений, ні іменем», що відповідає коранічному визначенню Аллага Єдиним, Самодостатнім, який «не народив і не був народжений, і ніхто не був рівний Йому» («Чистота»: 14). Взявши за основу сказане Богом Мойсеєві (Муса): «Я Той, хто є» (Вих. 3: 14), мислитель пише, що хоча Господь не видимий, Він  «всюди, завжди, в усьому». В тексті Корану  «Те, що на землі й на небі не сховається від Господа твого, навіть якщо матиме вагу порошинки, менше або більше за неї» («Юнус»: 61), бо «Аллагу належить схід та захід. Тож куди б ви не повернулися  всюди лик Аллага» («Корова», 115). Як продовження своїх думок український філософ застосовує щодо Бога формулювання «Древо життя». Аналогічне формулювання зафіксоване і в Корані, в аяті про те, що «преславний Аллаг, який створив парами все, що зрощує земля», а також людей і «те, про що вони не знають» («Йа Сін»: 36).

Слідом за цим Г. Сковорода наводить старозавітний заклик до людей жити згідно з Божественними заповідями, бо в такому разі «Господь завжди буде тебе водити», «наситить твою душу за посухи» і «ти станеш, мов джерело, якого води не висихають» (Ісая 58: 1011). У Корані також є свідчення, що якщо «хто дасть Аллагу добру позику, отримає від Аллага вдвічі, і йому  винагорода щедра!» («Залізо»: 11), йдеться про Господню нагороду для тих, хто увірував в Аллага і «хто творив добро», «і юдеям, і тим, хто є християнами, і сабеям  винагорода у Господа їхнього» («Корова»: 62).

Паралельно устами одного зі своїх героїв мислитель актуалізує необхідність того, щоб Бог «був завжди з тобою». Але здійснити можна це лише, «якщо ти з ним будеш». Тому «послухай Господа свого», благо «Він один знає, що тобі споріднене, тобто корисне» (одна з найважливіших ідей Г. Сковороди  ідеї спорідненої, «сродної» праці, реалізації свого покликання). За словами Г. Сковороди, Творець, перебуваючи «всередині нас», в «серці нашому», наставляє до того, що «для самого тебе є корисне, розумій: чесне і благородне» («філософія серця»). У коранічному викладі ця думка представлена таким чином, що, «можливо, те, що вам ненависне» є «благо для вас», а, можливо, «те, що ви любите  зло для вас. Аллаг знає, а ви не знаєте» («Корова»: 216).

На цьому тлі Г. Сковорода цитує вірш з Нового заповіту: «Моліться без перерви. За все дякуйте, така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5: 1718). Цей вірш схожий до слів Бога, викладених в Корані: «звершуй молитву» («Нічна подорож»: 78), бо «Я близький, і Я відповідаю на заклики того, хто кличе Мене»; «Згадуйте Мене, і Я буду згадувати вас. Дякуйте, і не будьте невдячними» («Корова»: 186, 152).

Але чи можливе життя без віри? Це риторичне запитання. Тому Г. Сковорода на передній план виводить намагання людей «перш за все зрозуміти, що означає віра», адже «немає нічого потрібнішого, ніж вона». Однак «ніде її не знайдеш», поки «не відкриєш іскри» всередині себе. Але навіть якщо віри в людини буде не більше, «ніж зерно гірчичне», то і тоді вона зможе щасливо вступити в «семистовпний будинок премудрості Божої», насолодившись «на горньому місці високим розумом божественного слова».

Г. Сковорода говорить про це, виходячи з євангельського твердження, що коли мати віру «як зерно гірчиці», то можна сказати горі перенестися «звідси туди» і вона перенесеться, бо «Нічого не буде для вас неможливого» (Мт 17: 20). Ідентичне висловлювання про «гірчичне зерно» є і в Корані. У його аяті йдеться, що при прояві під час Страшного суду «Коли щось матиме навіть вагу гірчичного зерна, Ми, все-одно, принесемо його» («Пророки»: 47).

У своїх працях Г. Сковорода акцентує увагу на необхідності діяльної, так би мовити, віри. Такої віри, що підтверджується діяннями. «Не можна побудувати словом, якщо те ж саме розоряти справою. Це означає давати правила для корабельної будови, а робити віз»,  говорить він,  продовжуючи думку в поетичній оболонці:

На яких речах будинок поклав:
Коли камiнь, стоятиме дiм,
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,
Розметнеться за вiтром сухим.

(Сад божественних пісень, пісня 22. Переклав Валерій Шевчук)

Тут відразу помітна алюзія на відому євангельську притчу про дім, побудований на камені і дім на піску (Мт. 7: 24), у якій алегорично йдеться про силу віри.

У Корані знаходимо смисловий відповідник цієї притчі  аят, у якому Творець ратує за справжність віри: «О ви, які увірували! Чому говорите те, чого не робите? Велика ненависть Аллага тоді, коли ви говорите, а не робите» («Ас-Сафф»: 2); «Той кращий, хто заклав підвалини своєї будівлі на страху перед Аллагом і прагненні до Його вдоволення, чи той, хто заклав підвалини своєї будівлі на завислому краю урвища та впав разом із нею в пекельний вогонь? («Ат-Тауба»: 109).

Дивовижне співпадіння висловленого Г. Сковородою, Євангелієм і Кораном, чи не так?

Наша душа і боротьба з пристрастями

В аспекті сказаного філософ підходить до теми душі. «Я хотів би в душі моїй мати стільки твердині, щоб ніщо її захитати і перекинути не могло»,  говорить один з героїв творів Г. Сковороди. «Душа є mobile perpetuum, рух безперервний,  підкреслює філософ,  вона або бажає чогось, або тікає від чогось». Але якщо вона перебуває на роздоріжжі, то «тоді дивується, сумнівається, мучиться, сюди і туди наша кулька гойдається, кидається і крутиться».

Люди «в житті своїм трудяться, бунтують, скарби збирають, а для чого, багато хто й сам не знає»,  продовжує він. Ми «будуємо гарні будинки, насаджуємо сади, робимо золототкані парчі» тощо, «щоб цим зробити приємне очам і достатню ніжність тілові». Та й «хто не бажає честей, сребра, волостей?», незважаючи на те, «як багатьох достаток, як повінь всесвітнього потопу, пожер, а душі їх надмірними витівками, як млинове каміння, самі себе з’їдають, без зерна крутяться?». Скільки «ми втрачаємо праці», часто «марно, нерідко і для шкоди?». Але при всьому при цьому, «ніхто не хоче від справ житейських звільнитися і очистити серце своє».

Коран, в свою чергу, говорить про притаманну для людей любов «до задоволень, які приносять жінки, сини, накопичені кінтари золота і срібла, прекрасні коні, худоба та посіви» («Родина Імрана»: 14). Але «життя в цьому світі  всього лише гра та забава», «прикраси та хвастощі поміж вами», тому «подібне воно дощу, після якого посіви дивують сіяча», але незабаром «вони всихають» («Аль-Хадід»: 20).

Г. Сковорода закликає тікати від «приманки», в якій «є жадібний гачок» (має на увазі марноту світу). Але, пише він, якщо чинити опір і «хоробро стояти», не поступаючись «місцем дияволові», то він сам «тікає від вас». Тим самим душа перемагає «смертний гріх», тобто Сатану, стає Божим містом і садом, який «завжди» дає «квіти» і «плоди». Тому «упокорення бунтівних її думок є здоров’ям душі і життям вічним».

Аналогічно і Коран роз’яснює, що Сатана, роздаючи людям «обіцянки», тільки «збуджує в них надію». Насправді ж ніхто не отримує «ніщо інше, як тільки спокусу» («Жінки»: 120). Диявол «закликає до розпусти», Аллаг же обіцяє богобоязливим «прощення та ласку свою» («Корова»: 268)  «Сад вічності», який буде «винагородою» за дотримання Божественних постулатів.

Погодьмося, що, як і в Корані, в міркуваннях Г. Сковороди чітко простежується думка: людина фактично сама обирає, куди їй іти  за Господом або за диявольською оманою. І від цього вибору залежить її майбутнє. Так, мислитель підкреслює, що ворогом вірянина «суть власні твої думки, що запанували в серці твоєму  «наклепники» і «противники Бога». Але «хто чистими думками в істині очистив свій розум», той «подібний до дбайливого господаря», що викопав у своєму будинку джерело живої «чистої води». А звідси  пошук у собі іскри «істини Божої», що може осяяти «нашу темряву». Наскільки «відступила тінь», настільки і «настало світло»; при відсутності «в душі світла»  немає «радості життя», а присутній винятково «страх, заколот, геєна».

Згідно з Кораном, Аллаг, захищаючи тих, хто увірували, «виводить їх з темряви (невігластва і невіри) до світла (Істини і Віри)» («Корова»: 257). Тому щиро поклоняються Господу «вони жителі Раю. Будуть вони там довіку» («Гуд»: 23). «Притулком» тих, які не відповіли Творцеві, стане геєна («Грім»: 18).

Досягнення щастя через внутрішній мир і добрі справи

Цією ідеєю Г. Сковорода підходить до квінтесенції своєї творчості, свого життя  як відшукати шлях до дійсного щастя? Ми «шукаємо щастя на всі боки»,  пише мислитель. Але воно  «всюди і завжди з нами, як риба в воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає нас самих».

Цілком можливо, що, прислухаючись до озвученого Г. Сковородою, читач здивується. Як? Як це щастя шукає нас самих? Адже ми чекаємо його, то ж невже, якщо воно біля нас, ми його не відчули б? Але видатний філософ пояснює, що щастя  подібне до «сонячного сяйва: відчини тільки вхід йому в душу твою». Однак, коли воно «штовхає в стіну твою», шукаючи входу, то не знаходить його, бо часто «твоє серце темне», коли «пітьма вгорі безодні».

Погодьмося, звучить досить жорстко. Але лише до моменту, доки ми не поглянемо на самих себе об’єктивно. Бо за такого розкладу (чесний самоаналіз) ми цілком зможемо зрозуміти, що певні наші внутрішні помисли, наміри, дії (в тій чи іншій формі) можуть відштовхнути щастя, яке нас шукає (чи, радше, є шукане нами).

Ми відчуваємо, продовжує філософ, як нам «бракує чогось, а що воно таке, не розуміємо», слідом за цим він озвучує приголомшливий висновок: «Боже царство присутнє всюди, і щастя у кожному створінні живе, якщо входиш в нього за керівництвом твого Творця». Чи потрібні тут особливі коментарі? Навряд чи, адже сам Г. Сковорода, ділиться з нами: «Шлях до щастя не коротенький», а все «житіє наше є шляхом» до нього.

Напевно, слід добре розміркувати, щоб усвідомити сказане мислителем; відчути, пропустити крізь себе ці рядки.

І тут на допомогу приходить Коран, з яким найтоншими нитками стикуються практично всі думки українського письменника. Констатуючи, що «щасливі зостануться в Раю», Коран називає це невичерпним даром («Гуд»: 108)! Ніхто не «краще виконує обіцянки, ніж Аллаг»,  звертає увагу Книга,  але зрадіти сказаному можуть тільки ті, хто «каються, поклоняються, прославляють, тримають піст, низько схиляються, вклоняються, закликають до заохочуваного і забороняють відразне, тримаються обмежень Аллага» («Ат-Тауба»: 111, 112).

То ж хіба не про це говорить Г. Сковорода у контексті міркувань про життя в аспекті дотримання нами Божественних заповідей  як про шлях до осягнення щастя? «Істинне щастя,  резюмує він,  живе у внутрішньому серці нашого світу, а світ  в злагоді з Богом. Хто перебуває у більшій злагоді, той має більше блаженства. Хіба не відповідає сказане українським філософом коранічним одкровенням?

Дуже просто погодитися із закликом Бога, представленим Г. Сковородою у чудовому художному оформленні. Але дуже складно дотриматися. Виконати. Зробити правилом життя. Навіть при усьому своєму щирому сприйнятті слів Всевишнього.

Хоча, звичайно, тут немає нічого дивного, бо дорога до щастя (до Істини? Її усвідомлення? Життя згідно з нею?) дуже звивиста. Адже навіть коли ми щиро бажаємо прямувати нею, не раз шпортаємося, втрачаємо орієнтир, сходимо на іншу стежку. Так, потім знову повертаємося, але ж і знову зісковзуємо. Такий ось кругообіг. І тут ми знову повертаємося до того, що наш шлях до Правди залежить від нас. Наших думок. Намірів. Кроків, до яких ми вдаємося.

«Чи може бути яблуня жива і весела, якщо корінь нездоровий?,  запитує Г. Сковорода,  а здоровий корінь це міцна душа і мирне серце». І «якщо посіяне нами зерно добре  добрими (в старості особливо) насолоджуємося плодами». До «доброї справи прийматися ніколи не пізно», адже «немає нічого кращого, як отримати мирне і спокійне серце». «Що ж є серце, якщо не душа?». Тому він пише «розумій щастя» наше, яке «є мир душевний».

Чи не про це коранічна притча «про зерно, з якого виросло сім колосків, і в кожному колосі  по сто зерен» (тобто Аллаг «дає більше тому, кому побажає»)? Тут же  голос Господа до всіх нас прагнути «випереджати один одного в добрих справах» («Корова»: 261, 148), адже «добрі вчинки видаляють погані» («Гуд»: 114), та й Всевишній «любить тих, хто творить добро» («Трапеза»: 13).

Висновок

Лейтмотивом підходу мислителя до життя є його переконання у необхідності будувати його відповідно до Божих заповідей. Лише дотримання цих постулатів Всевишнього дозволить людям наблизитися до осягнення справжнього щастя, бо шляхом виконання запропонованого Господом вони зуміють справді відчути Істину і справедливість Творця. Але здійснення цього є неможливим саме собою, без нашого усвідомлення і відчуття, що ця дорога  єдиний шлях до щастя. Інша справа, що вона дуже нелегка, бо нам часто доводиться стикатися з перепонами різного роду. Однак з кожною нашою внутрішньою перемогою над власними пристрастями (хтось може сказати, над Дияволом) ми опиняємося ближче і ближче до жаданого.

Г. Сковорода підійшов до своїх висновків через Біблію, на матеріалі християнського вчення. Ми, зі свого боку, дозволили собі провести лінію від висловлених філософом ідей до Корану. І без будь-якого штучного натягування переконалися, наскільки нитка віри може об’єднувати людей, які дійсно поклоняються Богу. І тут є великий сенс, адже згідно з Кораном, «монастирі, церкви, синагоги й мечеті, де часто згадується Боже ім’я», рівноцінні для Творця. Причому слідом за цією констатацією у Корані зазначено, що Господь «неодмінно допомагає тим, хто допомагає Йому» («Аль-Хаддж»: 40).

Напевно, чим швидше всі ми усвідомимо цю істину, тим менше будемо шукати зовнішніх ворогів, які нібито заважають нашому поступу. Так що для всіх нас значно продуктивніше поставитися до себе з самокритикою, намагаючись об’єктивно розібратися в перипетіях власної душі  куди, на що і чому вона нас штовхає. А вже далі, зрозумівши свої слабкі сторони, намагатися виправити їх, щоб впевнено рухатися до справжнього щастя.

Дай, Боже!

Авторка щиро дякує азербайджанському дослідникові Теймуру Атаєву за ідею і значну допомогу під час підготокиі матеріалу.

У статті використано посилання на Коран (у перекладі М. Якубовича) і Святе Письмо (у перекладі І. Хоменка).

Список використаних творів Григорія Сковороди:

Разговор пяти путников об истинном счастье в жизни
Кольцо
Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира

Сад божественных песней
О призрачном удовольствии

Соломія Вівчар спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.