Сучасні тенденції всередині ісламу в Україні і в світі

Прес-конференція «Трансформаційні процеси в мусульманському суспільстві України»

23 лютого 2015 року в українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулась прес-конференція, присвячена темі: «Трансформаційні процеси в мусульманському суспільстві України». Виступаючими на ній були Саід Ісмагілов  голова «Українського центру ісламознавчих досліджень», муфтій Духовного управління мусульман України «Умма», Швед Вячеслав Олександрович  в.о. завідувача відділу історії країн Азії та Африки ДУ (Інститут всесвітної історії) НАН України, кандидат історичних наук, доцент, Якубович Михайло Михайлович  кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного університету «Острозька академія», перекладач Корану українською мовою. Модератором було запрошено Филипович Людмилу Олександрівну  завідувача відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, доктор філософських наук, професор.

Відкриваючи прес-конференцію, у своєму вступному слові професор Филипович зазначила, що починаючи з 70-років XX ст. іслам перебуває в фокусі неослабної уваги аналітиків. І пов‘язано це з помітним збільшенням мусульманського населення світу. Цей процес неодмінно звертає на себе увагу світової і української наукової спільноти і йому притаманні певні характеристики і якісні зміни, серед яких було зазначено декілька, а саме: «стрімка політизація локальних і регіональних світових мусульманських спільнот; своєрідна реісламізація мусульманського світу; нарощення конфесійної сегментації умми; полі централізація умми; зростання рівня конфліктності як всередині умми так і в сфері міжрелігійних відносин; процеси неоінтеграції мусульманської умми; деарабізація мусульманської спільноти і, нарешті, в мусульманському світі відбувається процес, подібний тому, що відбувався в християнському світі  харизматизація, тобто поява нових лідерів ісламського руху».

З темою «Результати соціологичного дослідження на тему ставлення українців до ісламу та мусульман» виступив Саід Ісмагілов, звертаючи увагу наукової спільноти і простих громадян України на те, що наприкінці 2013  початку 2014 року молодими вченими «Українського центру ісламознавчих досліджень» було проведено безпрецедентне в історії української мусульманської умми, перше соціологічне дослідження, яке мало на меті на основі зібраних статистичних даних і проведеної аналітики, виявити відношення сучасних українців до ісламу і мусульман. А також показати в яких основних напрямках повинна працювати ісламська громада, для того, щоб більш ефективно інтегруватися в українське суспільство, беручи до уваги всі сучасні тенденції та особливості його становлення як громадянського суспільства.

Дослідження проводилось в часи такого явища новітньої історії України, як Революція гідності і виступаючим було зазначено, що на весні 2015 року «Українським центром ісламознавчих досліджень» буде проведено ще одне дослідження, яке покаже відповідну динаміку та якісні зміни, що відбулись за цей період в свідомості українців, якщо брати до уваги той факт, що останній рік мусульманський дискурс в українському суспільстві набув найвищої позначки за всі роки легальної діяльності української мусульманської спільноти, а саме, за останні 23 роки. Соціологічне дослідження проводилось в таких областях України як Львівська, Вінницька, Чернігівська, Полтавська, Одеська, Харьківська, Дніпропетровська і таких містах, як Київ і Севастополь. Ось яку картину показало дослідження: на питання «Що таке іслам?» 77% респондентів відповіли, що це одна із світових релігій, 9% відповіли, що це невелика східна релігія і лише 10% відповіли, що вони не знають. Найбільшу обізнаність в цьому питанні показали мешканці таких областей як Львівська, Одеська, Харківська і мешканці Донбасу, а найменшу  сільські жителі Центральних і Західних регіонів України. Також, в ході обробки даних дослідження стало відомо, що 44% опитаних інформацію про іслам отримують з телебачення, трошки менше з преси (газети, журнали, книги)  35%, з інтернету  30% і особистого досвіду  19%. На питання «Чи є іслам в Україні»? всього 4,3% відповіли, що ісламу в Україні немає, 16% зазначили, що іслам традиційна релігія для України, 22% вважають, що іслам з’явився недавно, а 21% опитуваних впевнені, що іслам сповідують тільки іноземці і емігранти.

Ще на одне дуже цікаве питання «Чи можливе поширення ісламу в Україні?» 23% відповіли, що «так», можливе, 33% вважають, що він вже поширюється в Україні, 20% було важко відповісти, 10%  байдуже і лише ще 10% впевнені, що поширення ісламу в Україні неможливе. На питання «Як Ви ставитесь до того, що в Вашому селі/місті мусульмани захочуть побудувати мечеть?» більшість відповіла позитивно, тобто підтримують будівництво мечеті, або байдуже. Таким чином, результати цього дослідження чітко і ясно засвідчили наявність наступного факту  ісламофобії в Україні немає. І на кінець лютого 2014 року, коли ще всі основні трагічні події  анексія Криму та військова агресія на Сході,  які винесли мусульманський дискурс на поверхню колективної свідомості українців були попереду, відношення до мусульман в українському суспільстві було дуже толерантним з високим рівнем обізнаності про цю світову релігію.

Швед В’ячеслав Олександрович в своєму виступі за темою: «Сучасні події в ісламському світі та їх вплив на Україну» зупинився на деяких аспектах сучасної ситуації на Близькому Сході і в Арабському світі, як серцевині близькосхідного регіону. Спираючись на дослідження, що проводились відділом історії країн Азії та Африки ДУ (Інститут всесвітньої історії) НАН України, він зауважив, що сучасна ситуація в арабському світі, яка визначає історичний хід подій в цьому регіоні, є прямим наслідком «тимчасової поразки тієї революційної хвилі, яка прокотилась у просторі арабського світу від Лівії на заході і до Ємену на сході. Ця хвиля отримала таку романтичну назву як арабська весна», вершиною якої став прихід до влади в деяких країнах ісламських партій  передусім «братів мусульман»,  які на своєму шляху зазнали дуже серйозних трансформаційних процесів і хотіли стати провідною силою поміркованого ісламу в арабському світі. Однак, ця революція потерпіла поразку. Чому? Головними причинами вчений назвав декілька, а саме:

 Події «арабської весни», змусили реагувати таку могутню силу, як монархії Аравійського півострова, тому що боротьба за демократичні права та свободи, за виборність влади, за існування політичних партій смертельно загрожувала основам існування монархічного ладу і, в решті решт, Аравійські монархії на чолі з Саудівською Аравією кинули колосальні ресурси для того, щоб зупинити арабську весну і завдати їй дошкульного удару.

 Непослідовність політики США, на його думку, є іншим чинником. Ця політика мала негативні наслідки, так як на першому етапі арабської революції США виступали за союз з «Братами-мусульманами», а вже на наступному етапі «їх налякали певні негативні прояви, пов’язані з загостренням політичної боротьби, непослідовністю в лавах самих поміркованих ісламістів».

Помилки в самих партіях політичного ісламу, які прийшли до влади.

Все це призвело до наступних наслідків. По-перше, впав вплив поміркованого ісламу і вакуум, що створився, швидко заповнився радикальним ісламом, екстремістами, а також деякими зовнішніми силами, які сприяли розвиткові екстремізма  «режим Башара Асада, «путінський режим», який кинув всі сили на підтримку Башара Асада і таким чином сприяв закріпленню екстремістських угрупувань на території Близького Сходу, особливо в Сирії». По-друге, терористична діяльність такого монстра як ІДІЛ, який на сьогоднішній день вже пережив пік свого тріумфу. І ще один негативний чинник  посилення сунітсько-шиїтського протистояння.

Відповідаючи на питання про можливе економічне співробітництво України з країнами мусульманського світу, виступаючий наголосив на тому, що, наприклад, регіон Перської затоки, де діє Рада співробітництва арабських держав Перської затоки для України є дуже перспективним союзником не лише у допомозі в рятуванні української економіки сьогодні, але і потенційним воєнно-політичним союзником. Це один з найбільш успішних, з точки зору економічного розвитку регіонів сьогоднішнього світу. Саме тому Україна, на його думку, може і повинна сказати своє слово. Також було зазначено, що від імені Інституту всесвітньої історії НАН України вже надходили пропозиції про те, що потрібно перевести рівень розвитку взаємовідносин України, передусім з Саудівською Аравією, на рівень стратегічного партнерства і що це є одна з імперативних директив для української зовнішньої політики. Чому? Саудівська Аравія  найбільш поважна держава в ісламському світі, яка контролює такі дуже серйозні міжнародні організації як Організація Ісламського співробітництва, куди входять 57 мусульманських країн. «Розвиток співробітництва з Саудівською Аравією дозволить Україні проводити лінію на вступ у цю організацію на правах спостерігача. Це фактично відкриє нам двері на всі ринки ісламського світу, передусім, країн затоки, як точки зростання, які нам сьогодні дуже потрібні».

Підсумовуючи свій виступ останнім висновком, вчений висловлює таку думку «питання не в тому, що іслам не сумісний з демократією, а в тому, що демократія в арабському світі не можлива без ісламістів поміркованого толку. І я думаю, що сьогодні поміркований іслам переживає складний період осмислення першого етапу боротьби, накопичує сили, намагається видобути, сформувати свою нову стратегію для того, щоб перетворити ісламський світ на той провідний осередок людської цивілізації, яким був арабський світ понад 1000 років тому».

Якубович Михайло Михайлович в своєму виступі за темою: «2014 рік в житті мусульман України: виклики та відповіді» окреслив ту ситуацію, яка спостерігається в мусульманських громадах України у зв’язку з тривалим політичним протистоянням у нашій державі. Він вважає, що як мусимо ділити новітню історію України на два етапи  з 1991 до 20132014 років, як один етап, після якого розпочався другий, то так само мусимо ділити історію мусульманських спільнот України на два періоди  до анексії Криму та військових подій на Донбасі в 2014 році та після початку цих подій, тому, що за статистикою, найбільша чисельність мусульман проживає саме на теренах Півдня і Сходу нашої країни.

Про український іслам, починаючи з 2014 року, на його думку, можна говорити виключно в трьох реальностях:

- Політично-правова російська реальність в Криму;
- Донбас, де події перебувають в динаміці і-де частина мусульман перебуває на звільненій території, частина  в зоні бойових дій;
- Українська реальність;

В короткому огляді на становище мусульманської громади в Криму він зазначає, що з самого початку російська політика на цій території була спрямована на те, щоб «вичавити найбільш активні сегменти» будь-якої мусульманської спільноти, тобто ті, що виступали проти анексії Криму, або «не відповідали тим уявленням про офіційний іслам», який існує в Росії. Таким чином, вони припинили своє існування, або були вимушені виїхати за межі цієї анексованої території. Інша ситуація склалася з найбільшим і найпотужнішим Духовним управлінням мусульман Криму (ДУМК), яке з часів анексії Криму Росією «опинилося в центрі дискурсу протистояння між різними організаціями російського ісламу». На сьогоднішній день ДУМК вдається зберігати нейтралітет, щодо посягань долучити ДУМК до свого складу з боку таких потужних структур, як ЦДУМРФ чи Рада муфтіїв Росії. «Але зрозуміло, що рано чи пізно, ДУМК буде змушено пристати на чийсь бік, тому що потрібен відповідний дах, який би говорив від імені цього ДУ перед російською владою і якось намагався захищати права кримських мусульман».

Далі виступаючий зауважив, що дещо інша ситуація складається з мусульманськими спільнотами, що діють на Донбасі, де можна відзначити наступні тенденції: з одного боку, основні всеукраїнські мусульманські організації поступово «втрачають свій вплив і навіть фізично не можуть підтримувати постійну комунікацію», а з іншого боку, зароджуються такі ініціативи, як спроба створення альтернативних муфтіятів, деяких альтернативних ДУ. «Так, наприклад, очільник мало відомого до останніх подій на Донбасі ДУМУ Єднання, зараз в пресі називається муфтієм ДНР». Процес перебуває в динаміці і «на Донбасі цей мусульманський чинник ще буде мати свій розвиток і так чи інакше, буде спроба створити централізоване ДУ, використовуя досвід російського ісламу».

Окреслюючи в цілому ситуацію, що склалася в Україні, він зазначив, що ситуація теж почала змінюватися, значною мірою через міграцію мусульман з Криму, яка відбувається у Центральні та Західні регіони  Львівщина, Вінничина, Тернопільщина,  та частково в Києв. Це призводить до активізації суспільно-політичних процесів, виникнення ідеї створення нових ДУ, або автономних громад, що, в свою чергу, стає викликом для місцевої влади, яка до сих пір не мала досвіду співпраці з мусульманськими громадами. А коли свого часу постане питання будівництва нових мечетей, то, не зважаючи на позитивну реакцію явної більшості місцевого населення і толерантного ставлення до мусульман в цілому, може знайтись політична сила, яка буде виступати проти. «Тому, в якості рекомендації того, що мала би зробити українська влада  це сприяння діалогу між місцевою владою і мусульманськими громадами».

Наприкінці своєї доповіді Михайло Якубович зауважив, що в історії українського ісламу знов розпочався нормативний період, звертаючи увагу на те, що до 1989 року в Україні офіційно мусульман не було. Була тільки підпільна діяльність в великих містах Південного Сходу та Криму. Перший нормативний період почався в 90-х роках, а почав завершуватися в середині 2000-х і збігся з розвитком і становленням незалежної української держави. З 20102011 років мав початися якісний розвиток українського ісламу  «створення більш потужних інституцій, науковий розвиток і розвиток місіонерської діяльності тощо». Сучасна ситуація свідчить про те, зазначає він, що все виходить на нову позицію, з якої почнеться формування нових структур, більший поділ мусульманських громад на підставі ставлення до політичних подій.

В якості підсумку була оприлюднена думка про створення найближчим часом потужного центру ісламознавчих досліджень який би зберіг ту спадщину, яка була створена між 1991  2014 роками, щоб не втратити цей досвід і показувати наскільки позитивною може бути співпраця між українською державою, українським суспільством в цілому і українськими мусульманами, які вже давно стали його неод’ємною і важливою складовою частиною. «І велику роль, мені хочеться вірити, в цьому відіграють і самі мусульманські громади».

Автор: Скубко Леся, співробітник Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, член «Українського центру ісламознавчих досліджень»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.