Трансформаційні процеси в мусульманському суспільстві України: через терени до зірок?

Україна має всі шанси явити світові нову модель плідного добросусідства християн з мусульманами — за умови, якщо зараз вдасться зберегти надбання у цій сфері за останні 20 років, щоб подальший розвиток української мусульманської спільноти був якісним та динамічним. Сучасному становищу Ісламу в нашій державі, а також оцінці проблем та подальших перспектив було присвячено прес-конференцію «Трансформаційні процеси в мусульманському суспільстві України», яка відбулася 23 лютого у конференц-залі агентства «УкрІнформ».

Захід модерувався завідувачем відділом історії релігії та практичного релігієзнавства, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, доктором філософських наук, професором Людмилою Филипович. Вона не лише координувала виступи доповідачів. але й надала змогу відвідувачам прес-конференції поставити усі запитання, що їх цікавили.

Голова «Українського центру ісламознавчих досліджень» та муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов розповів про результати статистичних досліджень, проведених перед самим початком буремних подій в Україні. Результати досить цікаві: попри те, що 54% українців не були готові бачити мусульманина у президентському кріслі, більшість респондентів без питань проголосували б за мера, міністра, депутата-мусульманина за наявності у нього прийнятної програми роботи на цій посаді. Також лише 16% українців були б проти будівництва мечеті в їхньому населеному пункті — решта або підтримувала таку ідею, або не заперечувала проти неї, а 13% респондентів відповіли, що в їхньому населеному пункті мечеть вже є.

Найменш обізнаними про Іслам виявились респонденти з сіл центральної та західної України, у той час як мешканці міст, а також Сходу і Півдня мали принаймні загальне уявлення про Іслам та мусульман.

Муфтій зазначив, що хоче повторити таке дослідження цієї весни, щоб подивитися динаміку суспільних настроїв. Підстав вважати, що зміни відбулися, достатньо. З одного боку, вже майже вся Україна проінформована про трагедію, що спіткала кримських татар та про те, як цей народ намагався захистити «українськість» півострова: вони не лише ходили на мітинги та розповсюджували інформацію, привертали увагу світової спільноти до небезпеки появи «вічливих зелених чоловічків», але й одними з перших почали за свій кошт постачати усе необхідне блокованим росіянами українським військовим частинам. Вся Україна була свідком того, як кримських татар почали переслідувати після анексії Криму; багато людей запрошували кримських татар-переселенців до своїх домівок, допомагали їм облаштуватись на новому місці. Міграція здебільшого проходила в ті самі регіони, де на початку 2014 про мусульман мало що знали. З іншого боку, негативні світові тенденції довкола мусульман — теракт в редакції «Шарлі Ебдо», звірства так званої «ІДІЛ» на Близькому Сході — можуть, навпаки, посилити вплив негативних стереотипів сприйняття мусульман людьми інших релігій. Маємо дві протилежні тенденції, тому цікаво дослідиди, яка з них буде сильнішою в Україні.

В’ячеслав Швед, в.о. завідувача відділу історії країн Азії та Африки ДУ (Інститут всесвітньої історії) НАН України розповідав про події в ісламському світі, та їх можливий вплив на Україну. Він зазначив, що країни арабського Сходу є нашими союзниками не лише в плані нагального порятунку нашої економіки в умовах пошуку ринків збуту, що змогли б замістити російський ринок, але й важливими військово-політичними союзниками — адже саудити мають причини не любити Росію, яка їм свого часу не дала дотиснути Асада.

Багато українських галузей мають значні перспективи на Близькому Сході: це аграрний сектор (збіжжя, м’ясомолочна продукція), техніка, логістика… Тому урядові України було направлено пропозицію підняти щабель відносин України та Саудівської Аравії до рівня стратегічного партнерства: саме ця держава контролює таку серйозну міжнародну структуру як Організація Ісламського Співробітництва (свого роду «ООН мусульманських країн») та може посприяти нашому долученню до цієї організації на правах спостерігача (як це свого часу зробила РФ) — це відкриє для нас доступ на ринки мусульманського світу.

Михайло Якубович, кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного університету «Острозька академія», перекладач Корану українською мовою, проаналізував вплив подій 2014 року на мусульманське суспільство України. На думку дослідника, історію мусульманських спільнот України ми очевидно маємо ділити на два періоди. Мусульмани — це релігійна спільнота, на яку найбільше вплинули події в Криму та на Донбасі, тому що це райони їх компактного проживання.

Починаючи з 2014 року можна говорити про український іслам в трьох політично-правових реальностях: українська, російська, та змішана.

До 20000 кримських татар покинуло Крим, Донбас покинуло до 50% мусульман.

ДУМК — найбільше об’єднання мусульман України, яке після анексії опинилося в центрі загальної уваги. Представники менших релігійних громад в основному покинули півострів, в той час як релігійна організація під приводом Еміралі Аблаєва опинилася в центрі протистояння між різними структурами російського Ісламу, кожна з яких намагалася залучили ДУМК до свого складу чи хоча б орбіти. Наразі ДУМК принаймні зовні зберегло свою самостійність, але очевидно, що рано чи пізно воно все рівно буде змушене «прибитись» до якоїсь крупної організації «під дах», бо Крим з кожним місяцем стає все більше інтегрованим в РФ.

На Донбасі намагаються створювати альтернативніих духовних управлінь, оскільки всеукраїнські організації втратили можливість впливу та комунікації з окупованими територіями. Певна частина мусульман мала симпатії до сепаратистських ідей, чи вони розчарувались чи ні — невідомо. Можливо там буде створено ДУМ за російським зразком, бо інша модель там неможлива.

Міграція мусульман до інших регіонів України активізує суспільно-політичні процеси. В якійсь мірі це стало викликом для місцевої влади, яка до того ніколи не мала справи з послідовниками Ісламу, і це дає вірогідність виникнення певного непорозуміння. Очевидно, що перші кроки треба робити зараз, поки в медіа-просторі мусульман спрймають позитивно, є певна перспектива.

Зміни в мусульманських громадах призвели до того, що знову розпочався формаційний період українського ісламу, адже після депортації кримських ататар у 1944 і аж до 1989 офіційно ісламу в УРСР не було. Тому історія українського ісламу нерозривно пов’язана з історією незалежної української держави. Перший етап завершився в 2011 — всі основні структури було сформовано, вони почали налагоджуватли плідну співпрацю з органами державної влади та місцевого самоврядування, представниками інших релігій, і дослідники прогнозували подальший якісний розвиток.

Тепер же почалося формування нових структур, і, крім того, розпочнеться дроблення мусульман за політичною ознакою — за відношенням до останніх подій на Донбасі та в Криму. Наразі розклад сил приблизно такий: ДУМК, яке спершу чітко декларувало свою проукраїнську позицію, було силою змушене зайняти нейтралітет, ДУМУ шейха Ахмеда Таміма не виголошує своєї позиції взагалі, ДУМУ «Умма» має чітку й послідовну проукраїнську позицію, Хізб-ут-тахрір загалом події Майдану та передчасну зміну влади сприймає негативно, вважаючи її смутою, але при цьому послідовники цієї течії перебираються з Криму на Західну Україну у пошуках релігійної свободи.

Назріла нагальна потреба створити в Україні якийсь єдиний потужний центр ісламознавчих досліджень, котрий хоча б зберіг надбання останніх 20 років і не дав розпорошувати напрацьований досвід. Якщо це не буде зроблено протягом року — з плином часу ми будемо все більше й більше втрачати кримських мусульман, які під тиском жорсткої російської політики відносно них пристосуються до нових реалій та стануть частиною мусульманських громад РФ.

На запитання, чи вважає він іслам та демократію сумісними, пан Якубович відповів, що на його думку в українських реаліях вони цілком сумісні. Дослідник підкреслив, що він говорить саме про українські реалії, тому що відповідь на це запитання дуже сильно зажелить від того, хто говорить від імені ісламу та хто говорить від імені демократії. В Україні, яка посідає одне з найперших місць у світі за рівнем релігійної свободи, мусульмани асоціюють себе саме з Україною — не з міфічними халіфатами. І це ми бачимо на практиці: мусульмани проводять свою діяльність, держава не втручається у їхні внутрішні справи.

Крім того, тутешні мусульмани добре інтегровані в суспільство за рахунок того, що вони є у більшості своїй місцевим населенням, є емоційно прив’язаними до землі своїх предків та напряму зацікавлені у розбудові миру й добробуту на ній. За багато віків спільної історії етноси та релігійні групи України пристосувалися один до одного та навчилися поважати одне одного, а тому наша держава дійсно має всі шанси явити світові нову модель плідного добросусідства християн з мусульманами.

Людимла Филипович додала, що вона впевнена у спроможності української мусульманської громади стати сприятливим середовищем для формування сильних, обдарованих, цікавих особистостей, що займуть належне місце не лише серед українських, але й серед світових еліт.