На згадку про масове вигнання і знищення черкеського народу і споріднених йому абазинів, абхазів та убихів під час і після закінчення
Перший заступник муфтія Духовного управління мусульман України «Умма», імам мечеті при Ісламському культурному центрі Запоріжжя Мухаммад Мамутов у своїй публікації в Facebook нагадує про цю трагічну дату:
− Три дні відділяють день пам’яті про трагедію кримських татар від ще однієї страшної і трагічної дати, − пише Мамутов. − 21 травня відзначається День пам’яті геноциду черкесів під час
Після закінчення Кримської війни (1853 − 1856 рр.) царська влада посилила наступ на Північному Кавказі. Розроблялися різні плани щодо якнайшвидшого завершення воєнних дій і «замирення» непокірних горців. Сутність цих планів зводилася до витіснення західних черкесів з причорноморських гір і передгір’їв і переселення їх на Кубань, Дон або в Османську імперію. У 1857 р. начальник Головного штабу Кавказької армії генерал
Необхідність масового виселення саме черкесів (адигів) царське командування пояснювало стратегічним значенням території
18 вересня 1861 р. відбулася історична зустріч черкеської депутації з імператором Олександром II. Депутація просила припинити воєнні дії, знищення аулів і заселення черкеських земель козаками. Відповідь імператора була категоричною: «Виселитися куди вкажуть, або переселятися до Туреччини». І в подальшому на всі подібні звернення черкесів до царської влади надходили тільки негативні відповіді.
Щоб прискорити виселення, царське командування посилило наступ у Західній Черкесії. Царські війська знищували аули, а їх жителів витісняли до узбережжя Чорного моря для відправки в Османську імперію.
Переважна частина західночеркеського населення − шапсуги, абадзехі, натухайці та убихи − були виселені в 1863 − 1864 рр. Ці роки стали найбільш трагічними в історії Черкесії. До весни 1864 р. більшість західних черкесів була відтіснена до Чорноморського узбережжя. 20 травня 1864 р.чотири колони царських військ з’єдналися у верхів’ях Сочі.
21 травня в місцевості Кбаада, в присутності намісника на Кавказі великого князя (брата імператора) Михайла Миколайовича відбулися урочистості з приводу закінчення «Кавказької війни». Великий князь видав наказ стосовно Кавказької армії з повідомленням про закінчення підкорення Західного Кавказу, а 27 липня 1864 р. своїм наказом оголосив рескрипт імператора Олександра II про закінчення «Кавказької війни». Була заснована медаль «За підкорення Західного Кавказу».
Перевезення черкесів здійснювалося на османських і російських судах, а також на кораблях всіляких авантюристів з європейських країн. З метою якнайшвидшого завершення переселення черкесів, царська та османська влади надали свої військові кораблі. Переселення сухопутним шляхом через Закавказзя було заборонено царською владою. Значна кількість черкесів, що скупчилися на Чорноморському узбережжі, переживала неймовірні труднощі. Їм доводилося тривалий час − від одного місяця до одного року − чекати черги на відплиття під відкритим небом.
Особливо холодна зима 1863 − 1864 рр., голод та інфекційні хвороби (тиф, віспа) стали причиною загибелі десятків тисяч черкеських вигнанців. Частина черкесів загинула і під час переселення. Османські судновласники, які прагнули отримати максимальний прибуток, саджали в судна, розраховані на 50−60 місць, по 200−300 осіб, в результаті чого виникала тиснява і брак продовольства. Непоодинокими були й випадки, коли барки тонули від перевантаженості і несприятливих погодних умов в
Про ті страшні події сьогодні нагадує й Анатолійське Агентство Анадолу.
Кавказька війна 1763 − 1864 рр. визнана однією з найкривавіших сторінок в історії людства. Під час воєнних дій, що тривали сто один рік, загинуло більше 500 тис. жителів Кавказу, а сотні тисяч були змушені покинути свої землі. Протистояння завершилося 21 травня 1864 р. боєм у долині Кбаада поблизу Сочі. Ця дата і стала «початком кінця» черкеського народу.
Близько 1,5 млн черкесів були доставлені в порти Туапсе, Сочі і Сухумі і депортовані в землі Османської держави через Варну, Самсун, Синоп і Трабзон.
Черкеси розмістилися, в основному, в Анатолії і Румелі, а пізніше частина мігрувала до Сирії і Йорданії.
Минуло 152 роки з моменту депортації черкеського народу з історичних земель Кавказу. Біль вигнання глибоко врізався в пам’ять кожного черкеса. За неофіційними даними, Царська Росія вигнала з рідних земель близько 1,5 млн черкесів. В дорозі від голоду та епідемій загинуло 400−500 тис. представників цього народу. За минулі півтора століття Москва також і не зробила нічого для того, щоб вгамувати біль цілого народу. Черкеси чекають від правонаступниці Царської Росії вибачень та визнання 21 травня − «Днем депортації і вигнання черкесів». Однак замість того, щоб вибачитись, російська пропаганда не просто замовчує злочини проти народів. Вона заперечує саме існування цих народів. ЗМІ РФ, зокрема видання Сегодня.ru, не просто стверджує це, а підводить читача до думки − оскільки немає народів, то немає і злочинів, скоєних проти них. Так, російські псевдоісторики відмовляють у праві на існування й українцям, і черкесам, обурюючись, що «… Вони (українці, черкеси − ред.) намагаються виділити себе як окремий, незалежний народ… Що стосується „черкесів“, то у них є тільки назва і величезне бажання заявити про себе всьому світу».
Нагадаємо, від російської політики вигнання і насильницького населення протягом історії постраждав не тільки черкеський народ.
18 травня 1944 р. татари Криму були масово посаджені в товарні вагони і депортовані в район Уральських гір, Сибір, а також в пустелі Середньої Азії. 250 тис. кримських татар протягом трьох днів перебували в вагонах, призначених для тварин. 46,2% цих людей загинуло через нестерпні умови і хвороби, через жорстоке поводження.
За часів Радянського Союзу з Грузії в Узбекистан, Казахстан і Киргизстан були вигнані