Ant Etkenmen: до 99 роковин смерті Номана Челебіджіхана

23 лютого виповнюється 99 років від дня мученицької смерті муфтія Криму, голови національного уряду Кримської Народної Республіки Номана Челебіджіхана.

Номан Челебіджіхан (в російськомовній літературі також відомий як Челебі Челебієв) народився в 1885 році поблизу Джанкоя, в невеликому селищі під назвою Біюк-Сонак. Біографічні відомості (зокрема спогади племінниці Гюльшен Тулєєвої), повідомляють про те, що батько Номана, Ібрагім, походив з родини заможних землевласників. Саме в своєму селищі Номан Челебіджіхан здобув початкову освіту. Деякий час майбутній політик навчався в медресе села Ачкора Перекопського повіту, а також в медресе Зинджирили — вищому ісламському навчальному закладі Криму, що мав високий авторитет за межами півострова. «Це, мабуть, найбільше і найбагатше медресе не тільки в Криму, але й у всій Росії», писала в 1890 році газета «Перекладач-Терджиман». Ймовірно, тут Челебіджіхан вперше познайомився з просвітницькими ідеями Ісмаїла Гаспринського, зусиллями якого, наприклад, з кінця 80-х років в Зинджирили-медресе викладалася російська мова.

У віці 21 років, в 1906-му, Челебіджіхан відбув до Стамбула. Оселився в районі Карагурмук, де в той час вже проживало чимало мігрантів з Криму. Отримуючи юридичну освіту, Номан приступив до активної громадської діяльності: в 1909 році з’явилася таємна організація «Ватан» («Вітчизна»), в яку разом з Номаном входили Джафер Сейдамет (1889–1960) та Абібулла Одабаш (1891–1938). Ці два сподвижники Челебіджіхана також зіграти важливу роль в історії Криму: Сейдамет став однією з ключових фігур Кримської Народної Республіки, а пізніше — видатним емігрантським діячем; Абібулла Одабаш — просвітителем і письменником.

Саме досвід, отриманий під час розвитку організації «Ватан», допоміг Челебіджіхану сформувати політичну партію «Міллі Фірка» («Національна партія»), що зібрала в 1917 році перший Курултай.

Крім «Ватан», Челебіджіхан брав участь в діяльності «Товариства молодих татарських письменників» (Yaş tatar yazıcılar cıyını), яке з’явилося в Стамбулі в 1910 році. Саме в Стамбулі він познайомився з Ісмаїлом Гаспринським, встановив зв’язки і з членами младотурецьких організацій, які багато в чому слугували прикладом і для кримськотатарського громадського руху.

У 1912 році Челебіджіхан покинув Туреччину. Однак не затримався і в Криму: вже через рік став студентом юридичного факультету Санкт-Петербурзького інституту психоневрології. «Петербурзький» період життя Челебіджіхана вимагає додаткового вивчення: відомо лише, що в цей час йому доводилося підробляти дорожнім робітником. Незважаючи на складні умови, Номан не втрачав зв’язку з Кримом, а також мусульманськими активістами столиці. Цікавився і різними ідеологічними рухами в середовищі петербурзької інтелігенції. В цей же час створив свої головні прозові та поетичні твори: «К’арилг’ачлар дуваси» («Молитва ластівок»), «Чобанк’изи» («Дочка пастуха»), «Бастирик» («Темниця»), «Татарлар юрду» («Вітчизна татар «), «Йолджу г’аріп» («Бідний мандрівник»), «Сари ляле» («Жовтий тюльпан»). Нарешті, в 1916 році, в газеті «Терджуман» з’явився вірш «Ант Еткенмен» («Я поклявся»), що згодом став національним гімном кримськотатарського народу.

Під час Першої світової війни Челебіджіхан разом з Джафером Сейдаметом служив у армії. Як згадував учасник подій тих років Асан Айвазов (1878–1938), «Челебієв також був узятий на військову службу, але його не допустили до школи прапорщиків, оскільки він в питанні реформи „Зинджирли медресе“ різко виступав проти Кримтаєва, який був у цей час ватажком дворянства Таврійської губернії і головою губернської військової присутності, тому наказав відправити Челебієва рядовим на Румунський фронт».

У березні 1917 року в Криму відбулися події, внаслідок яких Челебіджіхан опинився в центрі політичного життя півострова. Як реакція на Лютневу революцію 12 березня в Сімферополі було скликано загальні збори Кримського мусульманського благодійного товариства. За участю Алі Боданінського, Абдул Хакіма Хільмі, Ібрагіма Фехмі, Исхака Мулліна та інших активістів був організований тимчасовий мусульманський революційний комітет з 15 осіб. Цей комітет був створений на підставі телеграми мусульманської фракції при Державній Думі. Мусульманська фракція просила, щоб кримські татари негайно послали в Петроград двох делегатів для участі в засіданні бюро мусульманської фракції щодо скликання Всеросійського мусульманського з’їзду.

Саме на одному з березневих засідань комітету муфтієм Криму заочно був обраний Номан Челебіджіхан. Його найближчий сподвижник, Джафер Сейдамет, очолив так звану «вакуфну комісію», метою якої було формування ресурсної бази кримськотатарського народного руху. Як пізніше Сейдамет написав у своїх мемуарах, обрання їх на ці посади було повною несподіванкою.

Вже після повернення до Криму Челебіджіхан, крім муфтіяту, очолив Мусульманський виконавчий комітет. Під впливом Всеросійського мусульманського з’їзду, що відбувся 10–15 травня 1917 року в Москві, в Криму розпочала свою діяльність вже згадана «Національна партія».

Цікаві «таємні завдання» партії, про які в своїх спогадах пише Асан Айвазов: Мусульманський виконавчий комітет нібито збирався в майбутньому організувати повернення до Криму кількох сотень тисяч (!) татар, зокрема з Туреччини, Румунії, Польщі та інших країн. У будь-якому випадку, з перших днів свого приходу до влади Челебіджіхан намагався встановити якомога ширші зв’язки: навесні 1917 року він відвідав Уфу, де зустрічався з керівництвом Оренбурзьких магометанських духовних зборів. Ймовірно, Челебіджіхан намагався заручитися підтримкою одновірців з Поволжя і Центральної Азії, розуміючи необхідність координації зусиль в питанні національного і релігійного відродження. Його ім’я було добре відомо в цьому регіоні: коли влітку 1917 року муфтій Криму опинився під арештом, Другий Всеросійський мусульманський з’їзд (Казань, 21 липня — 2 серпня) направив на адресу Тимчасового уряду вимогу негайного його звільнити. Крім того, Челебіджіхан неодноразово сприяв участі делегатів із Криму у всіх загальноукраїнських мусульманських подіях, зокрема пов’язаних і з жіночим громадським рухом. Прибували до Криму й активісти з Поволжя, Польщі та інших регіонів.

В цей же час проходили переговори з лідерами Української Народної Республіки Михайлом Грушевським і Володимиром Винниченком. Однак українські лідери, певно, не змогли сформувати остаточного рішення щодо визнання Кримської Народної Республіки: співпрацювати з нею як майбутньою незалежною державою або все ж добитися приєднання до України.

На початку листопада 1917 року Челебіджіхан, виступаючи на відкритті Національного музею у Бахчисараї, пояснив своє бачення майбутнього Криму так: «У Криму дружно живуть різні національності, подібно різним квітам і трояндам в одному квітнику. Ми хочемо з цих різних квіток скласти букет і поставити його перед європейськими державами і вимагати від них гарантій нейтральності і недоторканності Кримського букету і самого Криму. Ми працюватимемо спільно на процвітання Криму. Ми закликаємо до цієї роботи всі національності, всі раси. Крим повинен стати нейтральною та антиімперіалістичною країною і зразковою державою».

26 листопада 1917 року в Бахчисараї був проведений Курултай кримських татар. Ця подія отримала досить широкий резонанс, викликавши інтерес як в Криму, так і в суміжних регіонах. Мусульманський виконавчий комітет отримував телеграми і запевнення в підтримці від багатьох тюркських організацій Росії. Засідання проходили протягом 10 днів; в результаті була утворена Кримська національна директорія, яку очолив Номан Челебіджіхан. Курултаю не судилося стати повноцінним парламентом: перша сесія, яка, за спогадами Асана Айвазова, повинна була відкритися 12 січня 1918 року, не змогла почати роботу через відсутність кворуму.

У цьому ж місяці розклад сил в Криму істотно змінився: ескадрони кримських татар програли боротьбу більшовикам, а керівництво Кримської Народної Республіки пішло в підпілля. Челебіджіхан, розуміючи безвихідність ситуації, склав із себе повноваження. Це не врятувало його від арешту, що стався вже 26 січня.

В «Ант Еткенмен» Челебіджіхан написав пророчі слова: «Я поклявся померти за свій народ!» — так і сталося. Він розділив долю численних жертв червоного терору в Криму: 23 лютого без суду він був убитий, а його тіло скинуто в море. Цією жертвою режим відкрив низку злочинів проти кримськотатарського народу, що завершилася трагічними подіями депортації 1944 року.