У першій половині ХIX століття Бахчисарай для іноземців був не менш цікавий, ніж Багдад і Дамаск. Яке враження справляло місто 150−200 років тому на англійських туристів, ми можемо дізнатися завдяки знахідкам і перекладам рідкісних книг і подорожніх нотаток. «Ми думали, що нас вже нічим здивувати, − відгукувалися мандрівники. − Але Бахчисараю з його східним колоритом це вдалося… »
Хебера вразили малюнки птахів у палаці
Реджинальд Хебер (1783−1826) − англійський мандрівник, літератор та автор гімнів. До раптової смерті у віці 42 років він був також єпископом Калькутти. Його подорож до Криму в 1806 році описали в книзі 1830 року «Життя Реджинальда Хебера,
«Бахчисарай повністю заселений татарами, євреями і вірменами, і це найвелелюдніше з усіх місць, що ми бачили в Криму, − відзначав мандрівник. − У місті є кілька мечетей, серед них − одна красива біля палацу, з двома мінаретами − знаком ханської влади. Тут є кілька пристойних магазинів ножівників і кілька крамниць, де роблять фетрові килими, а також вироби з червоної і жовтої шкіри. Майже всі будинки традиційно зроблені з дерева і погано обпаленої цегли, з дерев’яними верандами і пологими дахами з червоної черепиці. Є нова церква, освячена на честь Св. Георгія; але найприголомшливіша особливість міста − це палац, який, хоч і не великий за розмірами і не має регулярного плану, але побудований у мальовничому архітектурному стилі, з різьбленими деталями і золоченням, арабськими і турецькими написами, і фонтанами з чистою водою в кожному дворі, і тим самим він заволодів усією моєю увагою більш, ніж я міг уявити. Всі кімнати, крім Залу Суду, низькі і нестандартні. В одній з них — низка грубих малюнків, що зображають різні види Константинополя; на мій подив, я помітив намальованих птахів у польоті, що порушує магометанську заборону зображати
Малюнки були у задовільному стані, дивани у великих кімнатах були встелені подушками. Одна кімната − та, яку займала Імператриця Катерина, − була обставлена в дусі невеликого танцювального залу, з канделябрами та іншим, і вибивалася із загального стилю палацу. Гарем − це скромне приміщення, відокремлене від решти кімнат закритим стінами садом, з кухнею, шістьма або вісьмома маленькими і скромними спальнями, кожна з яких (за розповідями нашого гіда − єврея, який пам’ятав все це з часів ханів) була зазвичай зайнята двома дамами.
У саду − чудова велика альтанка, оточена гратами, з диваном уздовж внутрішньої частини, в центрі викладена мармуром і прикрашена фонтаном. Слово Сарай або Палац, яким називають такі споруди, означають татарською і турецькою те, що описується усіма значеннями нашого англійського слова „двір“, застосовуване як до двору готелю, так і до всіх будівель палаців».
Кларк був зачарований величчю фонтанів
Професор Кембриджського університету, мінеролог, збирач рідкісних мармурових скульптур і винахідник трубки для паяння скла Едвард Кларк (1769−1822) побував у Криму на початку ХIХ століття. Цей вояж пізніше знайшов своє відображення у книзі 1813 року «Подорожі різними країнами Європи, Азії та Африки Едварда Деніеля Кларка. Частина перша. Російська Татарія і Туреччина».
«Це одне із найдивовижніших міст в Європі:
Релігійна пошана татар своїх фонтанів спонукає їх не шкодувати коштів, щоб наповнити їх чистою водою. Ці фонтани необхідні для церемоній в мечеті, а також служать прикрасою для міста; кожен справжній мусульманин миє голову, бороду, руки і ноги, перш ніж приступає до молитви.
Кількість фонтанів настільки велика в Бахчисараї, що їх видно в усіх частинах міста, вода тече з них день і ніч, вона холодна, як лід і прозора, мов кришталь. Один з цих фонтанів мав не менше десяти носиків, звідки найчистіші потоки води постійно падали на плити з мармуру…
… Головний палац ханів зберігся повністю і, можливо, уникне остаточного руйнування, тому що остання Імператриця наказала тримати його в цілості й підтримувати його справжній східний стиль. Коли вона приїхала в Бахчисарай, для неї підготували кілька кімнат у французькому стилі: це викликало обурення Імператриці і спонукало її видати наказ − зберегти оригінальний стиль палацу, який застосовувався за будівництва. Проте, щоб його не спіткала сумна доля багатьох інших цікавих пам’яток, я повинен тут скористатися великодушністю преподобного Реджинальда Хебера і представити читачеві вид на палац, гравірований точним і прекрасним малюнком, який Хебер зробив на місці. Він розташований серед садів: завдяки цьому місто отримало своє ім’я (Бахчисарай означає „палац в саду“) … Частина палацу, спеціально влаштована для жінок, носила, як це добре відомо, назва Гарем. Всім властиво природне бажання побачити ті місця, заховані від очей мусульманами з такою суворою обережністю. Однак там немає нічого такого, що могло б задовольнити цікавість, яка виникає через таку таємничість. Ханський гарем зберігся в минулому вигляді без найменших змін. Князь Потьомкін проводив свої ночі тут під час візиту імператриці і був дуже здивований ідеєю спати в гаремі.
… Малярійна лихоманка тут звичайна справа. Восени уникнути цієї хвороби дуже важко, особливо в
Вебстера пригнічувало «огидне виття» мулли
П’ятий син шотландського священика, студент Единбурзького університету подорожував Європою, Азією та Африкою, в 1827 році дістався і до нашого півострова. Кілька днів Джеймс Вебстер (1802−1828) провів у Севастополі, що і було зафіксовано в його записках «Подорож через Крим, Туреччину та Єгипет в 1825−1828 роки, що містить останню хворобу і смерть імператора Олександра і російську змову 1825 року».
«Мальовниче місто Бахчисарай розташоване у вузькій долині, оточеній з усіх боків високими скелястими горами, − розповідав своїм співвітчизникам Вебстер. − Його білі димарі у формі мінаретів, тополі, що погойдуються, мечеті і незвичайні татарські будинки дуже вражають. Місто це непорівнянне з жодним іншим кримських містом. Найцікавіший об’єкт − це палац ханів, який займає велику площу, фасад його закритий від міста приміщеннями, раніше займаними слугами ханів…
… Вулиці Бахчисарая складаються з одноповерхових будинків і ларьків. Татари сидять у магазинах на навпочіпки і курять у терплячому очікуванні своїх клієнтів. Торгівля зосереджена у спеціальних кварталах: одну частину вулиці займають ковалі, іншу − кравці, третю − продавці трубок і тютюну, четверту − чоботарі. У цьому місті християни, мусульмани та євреї живуть разом досить миролюбно.
… З мінарету мечеті мулла скликав людей на молитву, для чого видавав разюче огидне виття. Мулла притискав руки до вух, ймовірно, для того, щоб не оглушити власним шумом себе, він довго кричав, високо й однотонно, і при цьому повільно ходив колами по балкону. Цей безладний звук, який тривав обурливо довго, був воістину гнітючим. Нас розмістили в галереї, з якої можна спостерігати за релігійними обрядами, що проводяться в мечеті, які були, хоча і не настільки грандіозними, але досить незвичайними. Кілька поважних бородатих персонажів приєднувалися до цього дійства, деякі несли свої вуличні черевики і ставили їх на вікні, бідняки ж були босоніж. Кожен, хто приходив, йшов на вибране ним місце для молитви і висловлював свою правовірність такими жестами. Поєднавши руки перед собою, він десь з хвилину залишався нерухомий, спрямувавши свій погляд у верхню частину мечеті. Потім нахилявся вперед, утримуючи руки на колінах, і з хвилину дивився в порожнечу, після чого знову повертався у вертикальне положення і відразу плюхається на коліна. Потім він простягався на землі, притулившись до неї обличчям, лежав так хвилину, після чого підводився, перебуваючи все ще на колінах, і після другого поклону повторював те ж саме
Скотт дізнався секрет задоволення татарина
Англійський мандрівник, який об’їхав Європу, Азію та Африку, і на півострові опинився перед самою Кримською війною, судячи з його записів, займався в основному шпигунством. Проте, цінні і цікаві його описи Бахчисарая. Книга «Балтійське, Чорне море і Крим, повна подорож Росією, вояж вниз Волгою до Астрахані і тур Кримською Татарією Чарльза Генрі Скотта» була видана в Лондоні в 1854 році.
«Всі наші думки були тепер зосереджені на Бахчисараї, татарській столиці Криму і колишній резиденції ханів, до якого ми зараз під’їхали, − описував свою пригоду Чарльз Скотт. − Ми багато подорожували і були впевнені в тому, що вже занадто «наситились» і нас нічим не здивуєш, навіть якщо б щось нас сильно і зацікавило. Але ось перед нами постав зовсім незвичайний вид, якого ми не бачили ні до, ні після. Перед нами лежала вузька долина, з горами, що підносяться по обидва боки, всіх видів і форм, поступово звужуються. Потім гори ці з’єднуються та утворюють вузьку ущелину з перпендикулярних обривів.
… Високо над усім цим була видно велику альтанку, через гратчасті стіни якої красуні гарему мали звичай дивитися на те, що відбувається зовні або спостерігати за дикими воїнами верхи на їх вогненних конях, що в імітації бою кидають легкі дерев’яні списи. Але чому ми зупинилися перед цим величезним входом у довгій високій похмурій стіні, що служить прекрасною перешкодою для ув’язнення в похмурих тюремних підземеллях? Великі ворота скрипіли на петлях і вдарялися знову, ми перетнули міст над темними водами
… Сходи ведуть до великого вестибюлю з двома фонтанами, з якого проходи ведуть в усі частини палацу. Перший фонтан − «Сельсібіль» або «фонтан Марії», став відомим завдяки російській поемі, що вийшла
… Вулиці в місті вузькі, магазини відкриті, де все лежить на видноті. Вони наповнені життям, особливо
Оліфант «зарядився» цибухом та овечою головою
Лоренс Оліфант (1829−1888) − британський письменник, мандрівник, дипломат і християнський містик. Він служив секретарем лорда Елджіна в Канаді, був при головній квартирі
«Було дуже темно, коли ми в’їхали у вузьку долину, в якій розташована стара татарська столиця Бахчисарай, − розповідає в своїх записках Оліфант. − Тому ми з великими труднощами знайшли стару арку, через яку можна було потрапити на головну вулицю; ми їхали в громохкому екіпажі по нерівному тротуару між низькими пустельними на вигляд будинками нескінченно довго.
… Оскільки ми нічого не їли з моменту виїзду з Севастополя і виявили, що в хані не подають їжу, ми здійснили експедицію в місто у неясній, але відчайдушній
… Ми повинні були йти до їдальні й охоче продовжили шукати таку, коли нас привабили різні запахи, схожі на баранину, до великого будинку на розі, звідки з’явилася хмара ароматного пару. Тут на вулиці стояла велика група людей, пірнаючи у величезні котли з супом, звідки вони витягували великі шматки м’яса, які вони поглинали з великим апетитом, прогулюючись серед натовпу. Ми не зовсім схвалили цей стиль обідати al fresco (на природі) і боялися, що можемо переборщити, поки будемо смакувати раз по раз апетитні шматочки, тому були раді, що нам не потрібно запрошення, щоб потрапити в саму їдальню; ми увійшли всередину і сіли на вузькій лаві за дуже брудною деревинкою, що служила святковим столом. Ми були повернуті на вулицю, в найзручнішому положенні для втамування цікавості нероб щодо нас, і відповідно ми взаємно вивчали один одного, пильно озираючись навколо. Нашу увагу, однак, незабаром привернув головний кок, який ніс нам варену голову вівці в одній руці, в той час, як іншою він намагався зловити соус, що сочився по його пальцях на кусень чорного хліба. Він поставив перед нами на чистій стороні дошки, яку ми могли вибрати, і очевидно вважав, що зможе задовольнити всі наші бажання. Ми відразу ж запрацювали нашими складаним ножами, щоб зайнятися головою вівці, яка здавалася заздалегідь обробленою від усього, крім очей, і отримавши на додачу якийсь кебаб (квадратні шматки жирного м’яса, нанизані на тростину), зайнялися поглинанням їжі, яка надала нам сил на весь день».
Джерело: MK.RU