Суфізм − містична течія, яке в різні періоди історії отримувала в Ісламі різні оцінки: від схвалення до заборони. Однак вона мала місце і в історії Ісламу в Україні, зокрема в Криму. Збереглися пам’ятки, що стали визначними місцями, які допомагають краще пізнати і зрозуміти минуле півострова, а завдяки цьому − краще усвідомити і його сьогодення.
Настала черга познайомитися з найзагадковішою з пам’яток ханського Гьозлева: суфійським текіє. Його непогано збережена будівля, що межує з руїнами мечеті і мінарету, знаходиться трохи північно-східніше відновлених міських воріт Одун-Базар − тобто за межами колишньої фортеці, при головному в’їзді в неї. Сьогодні текіє серед основних євпаторійських пам’яток, до його відвідує безліч людей, але при цьому відомо про нього надзвичайно мало. Що можна розповісти про цю неординарну пам’ятку, подібної якій не збереглося більше в жодному місті Криму?
Про загадку Гьозлевського текіє пише дослідник Олекса Гайворонський, а опублікувало роботу видання Авдет.
Найяскравіше враження гостя, який вперше переступив поріг напівтемного залу текіє, це дивовижний звуковий ефект. Нічого не підозрюючи, турист бродить залом, вголос ділячись враженнями з супутниками, але, вступивши під центр купола, ледь не присідає від несподіванки, коли зверху його накриває посилений відгомін власного голосу. Секрет в тому, що в стінах будівлі вмуровано голосники: особливі керамічні посудини, що виконують роль резонаторів. Вони тут не випадково: адже однією з головних функцій просторого залу в минулому було проведення «сема» − ритуального танцю суфіїв, який супроводжувався «зікром» − безперервним розспівним повторенням молитовних фраз. Посилені резонаторами голоси отримували неземне, надприродне звучання, що разом з швидким обертанням в танці допомагало учасникам увійти в змінений стан свідомості (транс, екстаз), а він і вважався першою сходинкою до містичних осяянь, яких шукали суфії.
По периметру залу, з усіх чотирьох сторін, розташовані входи в крихітні келії, де суфії відпочивали після своїх виснажливих бдінь або молилися на самоті. Усього таких келій дев’ятнадцять, з яких сім − подвійні.
Суфійські езотеричні вчення про шляхи осягнення вищої істини є більш цікавими для філософів і релігієзнавців, ніж для істориків, тому я торкнуся коротенько лише одного аспекту: місця суфізму в суспільному житті Кримського ханства, − пише Олекса Гайворонський. − Воно без перебільшення було величезним: бо й саме вчення Ісламу прийшло в Крим в ординські часи головним чином через анатолійських і бухарських суфіїв. Суфієм, приміром, був шейх, який навернув в Іслам Берке − першого золотоординського хана-мусульманина; суфійським за походженням був культ шанування перших кримських азізів: Малік-Аштера, Газі-Мансура, Кемаль-ата, Сари-Салтука та інших; чотири головні суфійські обителі Криму (текіє в селах Кача, Колеч, Чуюнчі та Еділер) були не менш значимими центрами впливу на державне життя, ніж резиденції чотирьох шляхетних бейських родів, і шанобливо йменувалися «чотирма стовпами державного трону». До суфійських співтовариств належав ціла низка кримських ханів, суфійської символікою була пройнята кримськотатарська придворна та народна поезія, і цей список можна продовжувати ще довго…
Суфіїв неправильно уявляти лише як ченців-аскетів, що живуть у злиднях, живляться милостинями і нескінченними молитвами. Хоча щодо деяких суфійських тарикатів (спільнот) це було правдою, але суфізм мав й іншу подобу. Деякі тарикати складалися з успішних торговців і навіть воїнів. Найяскравіші приклади за межами Криму − це тарикат Бекташи, «колективними членами» якого традиційно були османські яничари, а також суфійські держави 19 століття: Чечня за імама Шаміле і Судан за Аль-Махді, які люто й успішно боролися з колоніальною владою.
Щодо Криму відомостей збереглося небагато, але відомо, наприклад, що саме за зразком суфійських товариств у Криму, як і в Туреччині, будувалися цеху ремісників. Кожне співтовариство майстрів (шевців, пекарів, ювелірів і багатьох десятків інших професій) мало свого «піра» (святого покровителя − найчастіше з-серед янголів, стародавніх пророків або наближених пророка Мухаммада), шейха і кетхуда (устабаши) − духовного та громадянського начальників, а також власні піснеспіви, особливі ритуали вступу в цех, вибори начальника цеху та інші церемонії містичного характеру.
Ще в 19 столітті в Бахчисараї раз на 20 років проходили складні, урочисті обряди посвячення підмайстрів у майстри. Успіх будь-якого цеху повністю залежав від дотримання його членами ремісничих стандартів, загальної стратегії на ринку та нерозголошення конкурентам секретів майстерності, а кращою гарантією цього була кругова порука священних клятв. Як не дивно, ця система мала спільне походження з європейським масонством − адже відомо, що і середньовічні масонські ложі в Європі (що перетворилися в клуби впливових багатіїв лише в пізній час) спочатку зародилися саме як спільноти майстрів, які відстоювали свої інтереси перед державною владою.
Словом, суфізм в Криму не був долею лише диваків-мрійників, але й був реальною політичною силою, що мала стосунок не стільки до містики та езотерики, скільки до самоорганізації суспільства. Відповідно, і суфійські текіє будувалися не тільки для усамітнення в піднесених мріях, а й виконували важливі соціальні функції: при них створювалися школи для дітей, готелі для бідних, кухні для жебраків і навіть лікарні − адже кругова молитва дервішів над хворими (підкріплена, звичайно, відповідними зіллям і процедурами з арсеналу Авіценни) вважалася правильним засобом зцілення.
Сьогодні, на жаль, вже невідомо, яку з цих функцій виконувало Гьозлевське текіє: про життя в ньому взагалі збереглося надзвичайно мало відомостей. Не з’ясоване навіть те, коли воно було побудовано і до якого тарикату належало.
Якщо судити за зовнішнім виглядом неоштукатуреної кубічної будівлі зі скошеними кутами і галереями келій по периметру, то знавцеві кримськотатарської архітектури воно швидше нагадає найдавніші мусульманські пам’ятники півострова 14−15 століть: ординські мечеті Ескі-Сарая, Карагоз і Колеча, дюрбе Ахмед-бея і Ескі-Дюрбе в Бахчисараї (де купол теж оснащений голосниками).
Евлія Челебі, який завжди виручав нас у спробах реконструювати вигляд кримських міст в ханський час, згадує про три текіє в Гьозлеві, особливо відзначаючи серед них велелюдне та упорядковане текіє Ахмеда-ефенді з Колеча. Але з його тексту важко зрозуміти, пише він про те ж текіє, про яке йдеться тут, чи про якусь іншу споруду.
У ханських реєстрах 1696 р. є згадка про міський маал (квартал) Шукурулла-ефенді з уточненням: «за межами фортеці». Мечеть з такою ж назвою (і якраз за межами колишньої фортеці) існує в місті понині: це її руїни стоять майже впритул до стін текіє. Мечеть Шукурулла−ефенді була частиною цілого культового комплексу, що містив, разом з мечеттю і текіє, також і медресе. Евлія в 1666 році згадував про два медресе в місті. Реєстри кінця 17 століття уточнюють їх назви − медресе Менглі Герай-хана і медресе Іслям-Герай-хана, а також додають до їх ще й третє: медресе Хаджі-Абдулла-ефенді. Яке з них розташовувалося при текіє? Імена Ахмеда-ефенді та Абдулла-ефенді звучать трохи схоже, але я сумніваюся, що Евлія міг переплутати їх. Вже швидше поруч з нашим текіє можна уявити медресе Менглі Герая: аргументами цьому можуть бути й архаїчний вигляд текіє, і його планування, яке, як уже давно відзначили дослідники, має спільні риси з плануванням знаменитого Зинджирли-медресе, вибудуваного Менглі Гераєм на початку 16 століття.
Що ж говорить про це археологія, як вона допомагає вирішити питання про дату заснування медресе? У 1990-х роках в текіє і навколо нього були проведені розкопки. З’ясувавши чергування кам’яних кладок і пластів будівельних відвалів під землею, вчені відновили таку картину.
Першим серед тутешніх будівель був зведений мінарет. Потім до нього прибудували мечеть, але не ту, яку ми сьогодні бачимо у дворі в жахливому стані, а більш ранню (на якомусь етапі вона була зруйнована, і на залишках її стін була вибудувана нинішня мечеть Шукурулла-ефенді). А вже після того майже впритул до мечеті спорудили текіє, кут якого «поховав» під собою будівельне сміття, що з’явилося під час зведення старої мечеті.
Вивчивши ці дані, археологи прийшли до висновку, що стара мечеть з мінаретом були побудовані в 17 столітті, а текіє − в 18-му. У Криму буквально одиниці фахівців, які вміють відрізнити без додаткових підказок кримськотатарську кладку 16 століття від кладки 18 століття, але в цьому випадку така підказка знайшлася: під час розкопок було знайдено кілька монет, найстаріша з яких належала до 1757 р. (причому, на подив, монета виявилася російською). Мабуть на цій підставі археологи і зробили свій висновок про пізнє спорудження текіє. Але випадкові знахідки монет ще не є головним аргументом: набагато більше означаються аналогії та історичний контекст.
Близькі аналогії між архітектурою текіє і найстарішими мусульманськими пам’ятками Криму вже давно відзначалися фахівцями (і я додам ще одну: як і Шукурулла-ефенді, нинішня сімферопольська Кебір-Джамі теж зведена на залишках стін зруйнованої Білої Мечеті, збудованої ще за Менглі Герая). А історичний контекст нагадує, що і 17, і 18 століття були далеко не кращим часом для облаштування нових великих культових комплексів поза міськими стінами. Адже в першій половині 17 століття «зовнішні» міські квартали не раз піддавалися нападам запорізьких козаків і були щонайменше двічі спалені ними, а в першій половині 18 століття місто було повністю зруйноване військами царського фельдмаршала Мініха, після чого відновлювалося цілих двадцять років. Цілком можливо, що під час цих відновлювальних робіт і могла з’явитися нова будівля Шукурулла-ефенді на руїнах старої мечеті. Але що стосується текіє, то (до виявлення нових документальних відомостей) я б відніс його до спадщини Менглі Герая, до 16 століття − тим більше, що і вплив суфізму в ранні періоди історії ханства було куди сильнішим, ніж в пізні (коли в Османській імперії виникли тенденції до заборони суфійських громад).
Таким чином, не виключено, що суфійське текіє біля воріт Одун-Базар може бути найдавнішою зі збережених споруд ханського Гьозлева − навіть більш старим, ніж Ханська мечеть…
Як можна було переконатися, про історію будівлі вдалося з’ясувати не так-то й багато: Гьозлевське текіє потребує подальшого вивчення. Але цей ореол загадковості лише підсилює цінність і привабливість унікальної пам’ятки, чиє місце в міському ландшафті дуже помітне, а історія − абсолютно таємнича.
