Історія Кримського ханства нерозривно пов’язана з історією Ісламу. Розпад Золотої Орди призвів до створення в Криму мусульманської держави кримських татар 1449 року (за іншими даними 1441 р.). Одночасно з Кримським ханством на півострові існували християнські держави (Феодоро) та італійські колонії (Генуя). У цей період у Криму жили й численні громади греків, вірменів, караїмів, євреїв тощо — це все робило півострів багатоконфесійним і поліетнічним субстратом, що став живильним середовищем для виникнення могутньої мусульманської держави.
Видатний ісламський мислитель Мухаммад Асад писав: «Іслам вивів перших мусульман на неймовірні культурні висоти через спрямування всіх їхніх прагнень до раціональної думки як єдиного способу пізнання природи Божественного творіння та, як наслідок, сутности Його волі. Ніхто не висував вимог до них вірити у складні чи й неможливі для інтелектуального усвідомлення догмати; насправді ніякої догми взагалі не можна знайти в пророцькому посланні. Отже, жага знань, що вирізняла перших мусульман, які не обстоювали свої права, як усюди в іншому світі, в неминучій, болючій боротьбі з традиційною вірою, але навпаки, вона виросла саме з такої віри». Ці слова повною мірою можна віднести й до батьків-засновників кримськотатарської держави.
І тут слід зауважити, що занепад Золотої Орди призвів певною мірою й до занепаду культурно-релігійної складової в мусульманських громадах Криму. Якщо в середині XIV ст. півострів був одним із центрів ісламського світу, де жили та працювали видатні філософи, поети, письменники, поміж них і вихідці з країн Близького Сходу, Анатолії та Ірану, то до середини XV століття в Криму з’явилися явні ознаки культурного й релігійного занепаду.
Перший кримський хан Хаджі Ґерай доклав серйозних зусиль для стабілізації економічної та політичної ситуації на півострові. Не мавши великих військових ресурсів, він прагнув укласти вигідні для держави угоди з Великим князівством Литовським, рівні стосунки він вибудовував і з Москвою. У цей період основним противником Кримського ханства була Велика Орда, що намагалася повернути півострів в орбіту свого впливу. Хаджі Ґерай кілька разів перемагав ханів Великої Орди, посиливши таким чином свій авторитет серед сусідніх держав. Перший кримський хан карбував власну монету й проводив незалежну економічну політику. 1454 року він поклав край спробам Османської імперії втручатися у справи Криму, домігшися виходу з Кафи турецького флоту під орудою адмірала Деміра-кях’ї, водночас дві мусульманські держави уклали якусь угоду «про дружбу та співпрацю».
Насправді рейд турецьких військово-морських сил був лише розвідкою. У Стамбулі розглядали Крим як один із можливих форпостів у регіоні Північного Надчорномор’я. 1475 року османський флот знову з’явився біля берегів Криму. Існує кілька версій того, чому так сталося. У будь-якому разі результатом турецького наїзду було знищення генуезьких колоній та князівства Феодоро — їхні землі перейшли під контроль Османської імперії. Щодо Кримського ханства, то воно стало васальною від Стамбула державою.
На перший погляд, унаслідок утручання турок кримські татари втратили свою самостійність, ставши пішаками в руках османських султанів. Насправді руками турків Ґераям удалося прибрати з півострова небезпечних супротивників і запевнити собі підтримку великої Османської імперії. Сила та вплив Кримського ханства після укладення альянсу зі Стамбулом незмірно зросла. Тепер уже без огляду на Геную та Феодоро кримський правитель Менґлі Ґерай розпочав рішучий наступ на Велику Орду, остаточно поховавши імперські амбіції хана Шейх-Ахмеда (1502).
У цей період зростає вплив Османської імперії не тільки у військово-політичній сфері, а й в релігійній. 1516 року султан Селім Явуз, одружений на дочці хана Менґлі Ґерая, прийняв титул «служитель обох священних міст». Після завоювання Єгипту останнього мамлюцького султана полонили й привезли до Стамбула. Там він передав Селімові Явузові регалії халіфа — меч і мантію Пророка (мир йому і благословення). Так османські султани стали законними духовними лідерами мусульман цілого світу. Це ще більше піднесло імперію та її султана в очах кримських татар.
Османська імперія перетворилася на теократичну державу — основою її законодавства став шаріат. Те саме відбулося й у Кримському ханстві. Утім традиційне тюркське право ще довго впливало на суспільне життя Криму, й навіть у перший період існування незалежної кримськотатарської держави Яса Чингісхана та закони шаріату нерідко конфліктували між собою. Але коли Крим став союзником Османської імперії, вплив традиційного права стало помалу зменшуватися.
Спробою відродити давні тюркські традиції стала реформа хана Мурад-Ґерая (1678–1683). Він заснував спеціальний суд, тере, на чолі з тере-баші — верховним суддею. Суд безпосередньо підпорядковувався ханові. Ця система мала явну антишаріатську спрямованість і її негативно сприйняли як у самому Криму, так і в Стамбулі. Зрештою хана відсторонили від влади й заслали до Румелії.
В Османській імперії тлумачити закони міг тільки найвищий мусульманський богослов — шейх уль-іслам. Він контролював найважливіший інститут, кади — суддів, що мали право недоторканности. Кади були основою адміністративної системи імперії. До того ж усю систему освіти, а вона була винятково ісламська, також контролювало урядництво шейх уль-іслама.
У Криму ситуація була подібна, але трохи інакша. Ханство було поділене на 48 кадиликів, де через кади урядовці керували територіально-адміністративними одиницями. На чолі всіх кади стояли муфтій і кади-аскер — верховний суддя. Таким чином, через кади, знавців Сунни й Корану, реалізовувалася шаріатська система влади. Унікальність кримських шаріатських судів полягала в тому, що в їхній юрисдикції були не тільки мусульмани, а й представники інших конфесій, що було надзвичайно прогресивним явищем за доби пізнього середньовіччя.
Іслам, ставши об’єднавчою основою ханства, перетворив Крим на одну з провідних держав Східної Європи. У XVI та в першій половині XVII століття жодне серйозне питання в регіоні не розв’язувано без огляду на думки кримських ханів. Разом із політичним Крим переживав і потужне духовне піднесення. За словами українського ісламознавця Михайла Якубовича, у цей історичний період Крим був «одним зі шляхів „інтелектуального трансферу“ між Центральною Азією, з одного боку, та, з другого боку, Єгиптом, Сирією, Хіджазом і Малою Азією». Це явно доводило користь факту повної інтеграції Кримського ханства в релігійно-політичні інститути ісламського світу.
Олександр Степанченко
