Під чужою зіркою

Що спільного між гетьманом Тарасом Федоровичем, графом Іваном Кутайсовим, полковником Іваном Перехрестовим і філософом Григорієм Сковородою? Це запитання виглядає дивним тільки на перший погляд. Всі ці люди є, за походженням, кримськими і причорноморськими татарами.

У XIV–XV ст. в Османській імперії виникло таке явище, як ренегатство. Згідно з «Сучасною енциклопедією», «ренегат» — (пізньолатинське renegatus, від renego — відрікаюся) людина, яка зрадила свої переконання, перейшла у табір противників; зрадник, відступник. Османська імперія всіляко заохочувала це явище. Протягом століть головними візирами при дворі султанів були колишні християни.

«Як не дивно може здатися з першого погляду, проте не підлягає ані найменшому сумніву той факт, що велич Оттоманської імперії, блиск її в кращу пору її існування певною мірою створені руками християн. Було чимало шукачів пригод з християн, які вступали до війська турків і брали участь в їх походах; особливо важливі послуги вони надавали туркам у тих галузях військової і морської справи, в яких самі турки не мали достатньої досвідченості і знань; вони завідували артилерією, флотом, працювали в арсеналах і на корабельних верфях…», — писав історик Н. Скабалланович.

Але існували ренегати й іншого роду. Деякі мусульмани під впливом тих чи інших причин змушені були змінювати віру. Далеко не всі це робили за власним бажанням, деякі ще дітьми потрапляли в неволю і були відвезені далеко від батьківщини.

Український гетьман Тарас Федорович, на прізвисько Трясило, був одним із вождів антипольського повстання. За своє життя йому довелося воювати практично по всій Європі. Був найманцем, усмиряв повстання протестантів у Словаччині та Угорщині; воював проти Московського царства у Смоленській війні; водив загони запорожців у походи на Крим. Тяжко повірити, але все це було справою рук кримського татарина Хасана (або Усана). Тарас був людиною авантюрного складу. Прийнявши християнство в 1618 році, з часів походу на Москву він став одним із ватажків безстрашних запорожців, грозою польських феодалів.

1628 року гетьман Михайло Дорошенко уклав союз з кримським ханом Мехмедом ІІІ, за яким зобов’язався допомогти повернути владу в Бахчисараї. Другою людиною у війську запорізькому був на той час Тарас Федорович. Під час цієї військової кампанії доля звела Тараса з братом і однодумцем Мехмеда, Шахін Гіреєм.

Згідно з домовленістю, чотиритисячна армія козаків увірвалися до Криму. На річці Альма вони зустрілися з османсько-татарською армією. Козаки здобули перемогу, але в битві поліг гетьман Дорошенко. Його місце зайняв Тарас Федорович, який повів козаків у Запоріжжя. Не втримавши влади, слідом за козаками втекли хан і його брат Шахін. Ймовірно, саме на Запоріжжі Шахін Гірей одружився з однією з козачок, в результаті чого у нього народився син. Доля була немилостива до братів Гіреїв. В одному з боїв Мехмед ІІІ загинув, а його брат, Шахін, потрапив в руки османів і був убитий, вже перебуваючи на засланні на острові Родос. Що стосується Івана Федоровича, то він відійшов від військової і політичної діяльності. Помер колишній гетьман в 1639 році.

Син Шахін Гірея виріс і був вихований у середовищі запорізького козацтва. Він був хрещений і отримав ім’я Івана Шахінгіреєва. Під час повстання Богдана Хмельницького, в 1650 році, Іван деякий час виконував обов’язки наказного полковника Канівського полку. Востаннє його ім’я згадується в документах часів Переяславської ради (1654). Відомо також, що рід Шахінгіреєвих не перервався. Дівоче прізвище матері українського філософа Григорія Сковороди було Шахінгіреєва. І хоча в біографії предків Сковороди ще багато білих плям, можна з достатньою впевненістю стверджувати, що Пелагея Степанівна була нащадком кримськотатарських ханів.

Дивна доля ще одного представника татарського племені, який став полковником українського козацтва. Йдеться про Івана Юзбаша. Під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр. під Бендерами російським офіцером Олексієм Синельниковим був узятий в полон татарин (за іншою інформацією, турок) Юзбаша. Він перетворив полоненого на свого кріпака, а потім насильно охрестив, давши йому ім’я Іван Перехрестов. Протягом 19 років Юзбаша був змушений знаходиться в рабстві у Синельникова. Вирвавшись з рук поміщика, Юзбаша зміг записатися в козаки Чорноморського війська.

Зберігся цікавий документ, датований 1789 роком, в якому козак Іван просить Кош повернути йому «природне ім’я» Юзбаша. Слід сказати, що козаки задовольнили прохання товариша, тим більше, що новий козак відзначався завидною енергією і хоробрістю на полі бою. У Чорноморському війську Іван Юзбаша побудував стрімку кар’єру, в тому ж році отримавши з рук головнокомандувача російської армії Г. Потьомкіна еполети поручика. Після переселення Чорноморських козаків на Кубань (1792) Юзбаша багато займався господарською та адміністративною діяльністю. У 1794 році він вже був полковником. Востаннє ім’я Юзбаши згадується в документах 1799 року, де він значився керівником Фанагорійського округу Чорноморського козачого війська.

Але, ймовірно, найнезвичнішою була доля хлопчика з татарського аулу Буркут, що знаходився неподалік від фортеці Хаджибей (нинішня Одеса). У 1769 році в реєстрі «гостинців», що посилалися запорожцями імператриці Катерині ІІ, був хлопчик Кута. «Подарунок» був відправлений до Петербурга, але цариця відправила «татарченя» спадкоємцю престолу Павлу. У столиці Росії Кута, якому на той момент було всього 10 років, був хрещений і став Іваном Павловичем Кутайсовим.

Хлопчик ріс при царському дворі. Після навчання перукарському мистецтву Павло Петрович призначив Кутайсова своїм брадобреєм. Спритний цирульник дуже швидко освоїв майстерність придворних інтриг і став буквально незамінним помічником спадкоємця престолу. Після смерті Катерини II (1796) Павло став російським імператором. Разом з Павлом побудував кар’єру і Кутайсов. У 1799 році він отримав титул барона, а потім графа. Кутайсова вважали вискочкою і ненавиділи при дворі.

В ніч з 11 на 12 березня група змовників проникла в резиденцію Павла І та вбила його. Кутайсов встиг втекти. Згідно з повідомленням генерала Ніколая Саблукова, «зухвалий Фігаро втік потайними сходами і, забувши про свого пана, якому всім був зобов’язаний, вибіг без черевиків і панчіх, в одному халаті і ковпаку, і в такому вигляді біг містом, поки не знайшов собі притулку в будинку Степана Ланського, який, як людина благородна, не видав його, поки не минула всяка небезпека».

Кутайсов деякий час жив за кордоном, потім повернувся та оселився у своєму величезному маєтку Рождєствено. Всю свою кипучу енергію він віддав господарській діяльності, будуючи на своїх землях заводи і фабрики, тим самим примножуючи і так чимале багатство. Граф Кутайсов був одружений на Анні Рєзвій, сестрі генерала Д. Рєзвого. Мав шістьох дітей, серед них особливо варто виділити Олександра, хороброго офіцера, героїчно полеглого під час Бородінської битви в 1812 році.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»