Монгольська імперія, що виникла в першій половині XIII століття, була здебільшого язичницькою державою (шаманізм із культом Тенгрі). Разом з тим серед монголів (назва конгломерату народів Центральної Азії) було чимало буддистів, християн, мусульман, конфуціанців і представників інших релігійних груп.
Історик Аля ад-Дін Ата Малік ібн Мухаммад Джувейні писав: «Чингіз (Чингісхан) не належав до якоїсь релігії та не визнавав якусь віру, тож він уникав фанатизму й не ставив одну віру вище за іншу або не підносив одні над другими. Навпаки, він підтримував престиж улюблених і шанованих мудреців і відлюдників будь-якого племені, розглядавши це як акт любови до Бога ».
Одними з перших, хто усвідомив величезні перспективи, що відкриваються в разі навернення монголів на християнство, були римські первосвященники. На думку дослідника Р. Хаутали, «римські папи, що поділяли есхатологічні очікування братів-мендикантів, надавали їм булли, що були місіонерам за охоронні листи під час пересування на Сході та водночас показували важливість ставлення апостольського престолу до розвитку католицького місіонерства в Азії».
Жебрущі чернечі ордени, мендиканти, що мали свої бази в захопленій хрестоносцями Палестині, розіслали агентів до більшости азійських держав. Завдяки цьому Рим чи не найперший дізнався, що монгольське військо суне на Захід.
До Ватикану стікався потік повідомлень, що свідчили: нова Монгольська імперія — грізна сила, й на неї треба не просто вважати, а й використати у своїх цілях.
За 1235–1321 рік римські папи видали щонайменше вісім булл (указів), присвячених місіонерській діяльності, передусім у межах Монгольської імперії. Ці документи давали можливість ченцям представляти на Сході католицьку церкву, вирішувати не тільки релігійні питання, а й економічні та політичні. Величезну роль у просуванні католицизму в межі Монгольської імперії грали італійські купці, що мали значні прибутки від торгівлі з Китаєм, Індією, Хорезмом, Іраном і Кримом.
Завдяки відкриттю безпечних торгових шляхів, венеціанці та генуезці створили мережу факторій на всьому шляху від чорноморських портів до столиці Монгольської імперії, Каракорума. Після виникнення золотоординської держави, держави Ільханів, а також Чагатайського улусу (1264), місіонери зосередилися саме на них, як на найближчих до Західної Європи й через те найважливіших.
У місіонерській діяльності католицькі чернечі ордени спиралися на монастирі й церкви (конвенти), що стали активно виникати на караванних шляхах. «Повідомлення про мучеників і конвентів братів наших менших», датованому 1321 роком, наводить докладну інформацію про опорні пункти мендикантів на Сході:
«У північній Тартарії менші брати мають 18 нерухомих монастирів, — сказано в «Повідомленні», - в нижченаведених містах і селищах, а саме: у Вічині поряд з Дунаєм. У Мавромкаструм (сучасний Білгород-Дністровський, Україна). У Херсоні (Херсонес, Крим), куди заслано святого Климента, й де він заснував 70 церков. У Чимбало (Балаклава, Крим). У Барасоні. У Солдаї (Судак, Крим). Два місця перебування в Кафі (Крим). У Тані. Два місця перебування в Куммагерії. У Сараї (столиця Золотої Орди)… Ще в Катаї є чотири місця перебування. У Зайтоні, що у великій Індії, є одне місце перебування».
Багато діячів католицизму відзначали відсутність інтересу керівної в імперії еліти до релігійних питань і високу віротерпимість у державі. Так, один з теоретиків католицизму Раймунд Луллій у листі до папи Целестина V відзначав, що татари «дозволяють проповідувати у своїй землі віру в Христа». Водночас він закликав понтифіка посилити місіонерську діяльність, перед лицем небезпеки, яку католики бачили в Ісламі.
Ще перед завоюванням мусульманських держав монголи через купців уже були знайомі з Ісламом. Деяка частина завойовників, перебувавши в Хорезмі та повсякчас контактувавши з мусульманською людністю, стала помалу приймати ісламську релігію. Найвідомішим і найвпливовішим чингізидом, що прийняв Іслам ще в період активних завоювань у Європі, був третій син хана Джучі, внук Чингісхана Берке. Він став володарем Улусу Джучі (Золотої Орди) 1257 року внаслідок жорсткого протистояння з християнином Сартаком.
Під час свого правління Берке мусив маневрувати між різними релігійними течіями еліти. Саме тому хан погодився прийняти католицьку місію, що передала Берке послання папи Олександра IV. По смерті Берке Іслам не став державною релігією, бо в хана не виявилося спадкоємця-мусульманина. У цей період католицькі місії далі зміцнюють позиції в Золотій Орді.
Цей процес не був безболісний. 1286 року зчинили бунт мусульманські жителі кримського міста Солхат. Незадоволені зірвали з францисканської церкви дзвін. Католики звернулися зі скаргою до хана Тула-Буге та беклярбека Ногая. Володарі Улусу Джучі стали на бік християн. Їхніх кривдників не тільки нагнали з міста, а й змусили виплатити компенсацію францисканцям.
Цей період відзначився найбільшими успіхами католицьких місіонерів. Незабаром після придушення бунту в Солхаті охрестилася старша дружина Ногая Яйлак. Крім того, в західному улусі Золотої Орди, що був під контролем Ногая, охрестився тисячник Аргун разом зі своїми вояками. Обставина дуже дивна з огляду на те, що сам Ногай ще 1271 року прийняв Іслам. Така двоїстість була характерна для тієї доби, коли в одній родині могли вживатися представники різних релігій. У цьому разі політичні цілі превалювали над релігійними цінностями.
Заплутаною релігійна ситуація в Орді була аж до вступу на престіл хана Узбека в 1313 році. Він був прихильником того, щоб зробити Іслам державною релігією, але на цьому шляху Узбек-хан стикнувся з дуже потужним опором, що мало не коштував йому життя.
Олександр Степанченко
