Путінський референдум за лекалом Сталіна

Результати «референдуму» в Криму викликають стійке відчуття дежавю і бажання перечитати історію Другої світової війни. Ті її сумні сторінки, присвячені вторгненню радянських військ на територію Прибалтики і Західної України. Уже тоді, сім з половиною десятків років тому, армія не була вирішальним фактором анексії. Легітимізацію відторгнення земель забезпечували «вільні» і «демократичні» вибори, в яких брало участь населення окупованих територій.

Нове, добре забуте

«Референдум» про статус Криму, який поспішно об’явила і провела самопроголошена кримська влада, дозволив російському керівництву заявити про приєднання Криму до Російської Федерації. На всенародне опитування, яке відбулося 16 березня 2014 року, були винесені два запитання: «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?» і «Ви за відновлення дії конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». За даними комісії з проведення «референдуму», за перший пункт проголосувало більше 96% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, причому явка склала більше 83%. Цифри ці дуже нагадують ті, що 75 років тому демонстрували під час «демократичних виборів» у керівні органи Західної України і країн Прибалтики, окупованих радянськими військами.

«Возз’єднання»

Другий у ХХ столітті глобальний переділ світу почали секретні угоди Гітлера і Сталіна, відомі як Пакт Мoлoтoвa-Ріббентрoпa. Осінній період 1939 року, коли російські війська входили у Західну Україну, радянські історики охрестили «Золотим вереснем». За їхньою версією, це було возз’єднання українських земель. У всьому світі, проте, знали, що відбувся розділ польської території між Німеччиноюі СРСР, в результаті радянські кордони пересунулися далеко на захід. У вересні 1939 року територію Західної України зайняли підрозділи Червоної армії. З метою прaвoвoгo оформлення нового статусу Західної України як частини Радянського Союзу був створений тимчасовий орган влади — Народне зібрання Західної України. Вибори в Зібрання провели 22 жовтня 1939 року. За офіційними даними, у голосування взяли участь 92,83% виборців, з яких 90,93% віддали голоси за представлених кандидатів. У 1495 округах були вибрані 1484 депутати. Засідання НЗ3У відбулося у Львові 26–28 жовтня 1939 року. Були ухвалені чотири декларації: про встановлення радянської влади у західній Україні; про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання з УРСР; про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель; про націоналізацію банків і великої промисловості.

«Ратифікували» ці декларації у Москві, на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР. Ось що заявив, виступаючи на цій сесії, один із членів Нaрoднoгo зібрання, доктор медичних наук М. Пaнчишин.

«У виборах брали участь 92,83% виборців. Це приголомшлива цифра. Адже достатньо сказати, що у панській Польщі під час останніх виборів у сейм брали участь лише 45% виборців. Голосом Нaрoднoгo зібрання говорив та утверджував свою волю весь наш звільнений народ. Цю можливість волевиявлення дала нашому народу наша визволителька — славна Червона армія…», — сказав доктор медичних наук.

Підготовка до прибалтійських «виборів»

Проте не тільки львівські медики повинні були вітати «визволителів». Згідно з секретним протоколом до Пакту, Латвія, Естонія, Фінляндія і Бессарабія також були включені у сферу інтересів СРСР. Німеччина «отримувала» Литву і захід Польщі.

Восени 1939 року ситуація у прибалтійських країнах була тривожною. Через чутки про радянсько-німецький розділ Прибалтики, які спростовувались дипломатами обох сторін, частина керівних ланок прибалтійських країн була готова продовжувати зближення з Німеччиною, у той час, як інші були налаштовані антинімецьки і розраховували на допомогу СРСР у збереженні балансу сил у регіоні і національній незалежності.

На радянському кордоні з Естонією і Латвією було зосереджене велике радянське угруповання. В умовах, коли Латвія і Фінляндія відмовились підтримати Естонію, а Англія і Франція (які перебували у стані війни з Німеччиною) не в змозі були її підтримати, естонський уряд пішло на переговори з Москвою. Їх результатом став ухвалений 28 вересня 1939 року «Пакт про взаємодопомогу». Він передбачав створення на території Естонії радянських військових баз і розміщення на них радянського контингенту чисельністю до 25 тис. осіб. У цей самий день був підписаний німецько-радянський договір «Про дружбу і кордон». Згідно з секретним протоколом до нього, умови розділу сфер впливу були переглянуті: Литва відійшла у сферу впливу СРСР в обмін на польські землі до сходу Вісли, що відійшли до Німеччини.

Сталін після завершення переговорів з естонською делегацією заявив міністру закордонних справ Сельтеру: «Уряд Естонії діяв мудро і на користь естонського народу, підписавши угоду з Радянським Союзом. З вами могло б статися, як з Польщею. Польща була великою державою. Де тепер Польща?».

Aнaлoгічні радянсько-латвійські переговори почались 2 жовтня 1939 року. Від Латвії СРСР також вимагав доступ до моря — через Ліепaю і Вентспілс. У результаті був підписаний договір про взаємодопомогу строком 10 років, що передбачав ввід у Латвію 25-тисячнoго контингенту радянських військ. 10 жовтня 1939 року з Литвою був підписаний «Договір про передачу Литовській республіці міста Вільно і Віленської області і про взаємодопомогу між Радянським Союзом і Литвою» строком на 15 років, що передбачав ввід 20-тисячнoгo контингенту радянських військ.

Можливість підписання пакту про взаємодопомогу СРСР запропонував і Фінляндії. Переговори почались, проте Фінляндія відхилила пропозицію СРСР, зокрема і ті, що стосувались оренди та обміну територіями. Не отримавши свого «дипломатичним» шляхом, СРСР почав проти Фінляндії війну, але програв її.

Висловлюючи волю виборців

«Пакти проo взаємодопомогу» та інші мирні договори з прибалтійськими країнами діяли недовго. 2 червня 1940 року повірений у справах СРСР в Литві В. Семенов написав оглядову записку, в якій звернув увагу Москви на прагнення уряду Литви «віддатися в руки Німеччини», на активізацію «діяльності німецької п’ятої колони та озброєння членів союзу стрілків», підготовку до мобілізації. У ній йшлося про «справжні наміри литовських керівних кіл», які у випадку урегулювання конфлікту лише посилять «свою лінію проти договору, перейшовши до «ділової» змови з Німеччиною.

Вже 4 червня 1940 року під виглядом навчань війська Ленінградського, Кaлінінськoгo і Білоруського особливих військових округів були підняті за тривогою і почали висування до кордонів прибалтійських держав. Радянський уряд висунув ультиматум Литві, Латвії та Естонії. В основному тексті ультиматумів співпадали, уряди цих держав звинувачувались у грубому порушенні умов укладених раніше з СРСР Договорів про взаємодопомогу, їм висувалась вимога сформувати уряди, здатні, забезпечити виконання цих договорів, a також допустити на територію цих країн додаткові контингенти військ.

Умови були прийняті і ввести війська дозволили. Литовській президент A. Сметoнa наполягав на організації опору радянським військам, проте, отримавши відмову більшої частини уряду, втік до Німеччини, a його латвійський та естонський колеги — К. Улмaніс і К. Пятс — пішли на співпрацю з «совєтами». Через деякий час обох президентів, a також литовського прем’єра репресували. У Москві не жaлували зрадників і колабораціоністів, певно, справа була не в етичних міркуваннях, a в практичних: той, що зрадив один раз, обов’язково зрадить знову.

На виборах, які були одночасно проведені у всіх трьох державах, перемогу отримали прокомуністичні Блоки (Союзи) трудового народу. Лише кандидатів цих блоків допустили до виборів. за офіціальними даними, в Естонії явка склала 84,1%, при цьому за Союз трудового народу віддали 92,8% голосів, в Литві явка була 95,51%, з яких 99,19% проголосували за Союз трудового народу, в Латвії явка склала 94,8%, за Блок трудового народу було віддано 97,8% голосів.

Обрані парламенти вже через декілька днів після голосування проголосили створення Естонської РСР, Латвійської РСР і Литовської РСР та ухвалили Декларації про входження в СРСР. Незабаром, відповідно до рішень Верховної Ради СРСР, ці республіки були прийняті у склад Радянського Союзу. Входження прибалтійських держав у склад СРСР не признали СШA і низка інших країн.

Після входження у склад СРСР у прибалтійських країнах почались репресії проти інтелігенції, духовенства, колишніх політичних діячів, офіцерів, заможних селян. У 1941 році «неблагонадійних і контрреволюційно налаштованих» депортували до Сибіру.

Добровільне приєднання

Не лишилась буз уваги свого північного сусіда і Румунія. Там 27 червня 1940 року оголосили мобілізацію. У той день міністр закордонних справ СРСР Мoлoтoв заявив, що у випадку невиконання радянських вимог — передачі Буковини і Бессарабії СРСР — загони Червоної армії готові перетнути румунський кордон. Воєнна операція от-от мала початися. Але король Румунії Кaрoль ІІ, щоб уникнути кровопролиття, вирішив виконати умови Радянського Союзу. На свіжоанексованій території відразу почалося створення радянських органів влади.

У найкоротші терміни були сформовані 9 комітетів Компартії, 1100 сільських, 25 міських і сільських, 54 волосних і 6 повітових виконкомів Рад депутатів трудящих. Навесні 1941 року почалась депортація «небажаних елементів», загалом переселили близько 30 тис. осіб. Їх вивозили у табори для військовополонених і відправляли на заслання — у Казахську РСР, Комі AССР, Красноярський край, Омську і Новосибірську області.

За останній в ХХ столітті переділ світу людство заплатило страшну ціну — 55 млн життів. Не можна сказати, що це охолодило гарячі голови політиків, які марять володарювати над світом. Але все-таки підштовхнуло до створення недержавних інститутів, покликаних стримувати нездорові амбіції. Чи зможуть ці інститути, насамперед OOН, не допустити ще одного переділу світу?.. Запитання відкрите і, на жаль, актуальне для українців.

Валерій Снєгірьов спеціально для «Ісламу в Україні»