Ой, ріко Стиру, що Хміль за віру зробив напроти миру,
Где в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи миру?
Хан наступаєт, сам помагаєт козаком ляхов бити:
Под Берестечком, малим містечком, мів оних кров пролити…З козацької думи XVII ст.
Зборівський мир (1649) дозволив усім учасникам війни взяти павзу, щоб зібратися з силами для дальшої боротьби. Польща не була готова змиритися з існуванням української держави й майже два роки готувала новий наступ. Цей час Богдан Хмельницький використав для поліпшення свого міжнародного іміджу, зокрема послав військо до Молдавського князівства, щоб усунути там польський вплив, а ще одружити сина Тимоша з донькою господаря Василя Лупула.
У лютому 1651 року поляки на чолі з гетьманом Калиновським порушили мирну угоду, атакувавши Поділля, що було частиною території української Гетьманщини. Це була проба сил перед наступом усього війська Речі Посполитої, запланованого на літо. Наприкінці червня обидві ворожі армії зійшлись біля містечка Берестечко (сучасна Волинська область). Більшість джерел неймовірно перебільшують кількість учасників бою. Зокрема, польські стверджують, що чисельність королівської армії була близько 200 тис. вояків. Щодо війська Хмельницького та кримського хана Ісляма Ґерая, то називають цифру у 100 тис. вояків. Насправді поляків, напевно, було не більше як 80 тис., а українська та кримська армії разом не мали 50 тис. Вояків. Утім, і така кількість була майже небаченою в тогочасній Європі.
Польща мусила провести загальну мобілізацію шляхти (посполитого рушення), оголошену королем 20 квітня 1651 року. Напередодні битви один із польських кореспондентів, а радше тогочасних пропагандистів, писав з Варшави про «підступні наміри» українського гетьмана:
«Козаки мають за собою татар і турка, ми — самого Бога. Уже скільки емірів вислав турок до господарів і орд, щоб готувалися виступити на допомогу козакам. Хміль (Хмельницький) привернув на свій бік і Ракоці (князя Трансильванії), послав багаті в золоті і сріблі подарунки московському цареві, розповідаючи через послів, що ляхи старовинну грецьку нашу й вашу віру хочуть погубити, тому треба, щоб і ви це усвідомлювали. До турка ж писав: залишив мені батько в заповіті, помираючи, наказ, щоб Магометовій вірі як найістиннішій у світі був приязним, тоді жити й помирати, й за неї з ляхами битися хоче».
У Берестецькій битві разом із Буджацькою ордою мав узяти участь османський корпус, але він не встиг підійти до початку бою та мусив повернутися. Про це у своєму листі повідомляє свідок подій, галицький стольник М’ясковський:
«Прийшли листи від волоського господаря, в яких повідомлялося, що 4 тисячі турків, які переправилися було з другою ордою, дуже спішно повернулися».
Бої біля Берестечка тривали близько двох тижнів, у червні-липні 1651 року. Існує безліч описів битви й ще більше інтерпретацій, домислів і міфів навколо цієї події. Російські, радянські, українські та деякі польські дослідники заявляють, що кримський хан зрадив гетьмана Хмельницького, зібрав своє військо та втік із поля бою, кинувши українську армію на погибель у волинських болотах.
Ось хронологія подій, відтворена українським істориком І. Свєшніковим у його монографії «Битва під Берестечком», виданій 1992 року:
«28.06.1651. Татари напали на королівську челядь на пасовиську, багатьох забили, захопили коней, самі втратили кількасот осіб, спалили Лешнів і довколишні села, а відігнані Конецпольським, Любомирським і Чарнецьким за переправу палили близькі села. 29.06.1651. Козаки й татари атакували королівські війська, втративши близько 1000 чоловік, у тому числі швагра хана мурзу Мехмет-Гірея, мурзу перекопського Тугай-бея та Муфрах-мурзу, якого взято у полон. Шляхта втратила близько 300 визначних шляхтичів. 30.06.1651. Атака Вишневецького на селянський і козацький табори, наступ королівської армії на татарські війська, втеча татарів. Захоплення ханом у полон Б. Хмельницького. Припинення воєнних дій через дощ».
Головні події битви розгорнулись 30 червня. Атака польських військ під керівництвом князя Я. Вишневецького змусила козаків відступити в добре укріплений табір. Штурмувати його Вишневецький не наважився. Згідно з записами ленчицького старости Вербовського, під час бою нурадин-султан (друга за значенням після калги посадова особа Кримського ханства) кілька разів атакував німецьких найманців, що наступали, давши таким чином козакам змогу відступити в табір. Після цього король наказав перенести центр наступу на зайняту кримськими татарами невеличку гору, що майже не мала укріплень. Водночас польська артилерія посилила обстріл позицій кримців, що спричинило великі втрати. Не втримавши гори, війська кримського хана стали відступати. Побачивши це, Хмельницький кинувся наздоганяти Іслям Ґерая, і, як кажуть історичні джерела, був затриманий татарами.
Досить правдиво та докладно ці події описано в «Реляції про славну перемогу» — польському документі, виданому одразу після битви:
«У той час, коли тут уже йшла запекла битва, і кожен з обох противників намагався здобути перемогу, король тримався в центрі. І коли вже ворог, спрямовуючи всі сили, затримав наш натиск, послані королем полки рейтарів та інші, відновивши бій, знищили багато ворогів і звернули на втечу козаків, що сховалися за возами табору, і татар, що бігли на верх гори, де стояли татарські клини. Король, зламавши на одній ділянці основні сили супротивника, поспішив рушити якнайшвидше весь стрій у напрямку схилу гори. Тим часом варвари бігли, знищувані вогнем наших гармат, втрачаючи сили… Король гнав і переслідував татар, що втікали, щоб довершити перемогу».
З польського документа вимальовується цілком ясна картина жорстокого бою, під час якого кримськотатарське військо зазнало поразки й мусило з поспіхом відступити. Здається, все очевидно, але історики примудрилися перекрутити зміст подій, відшукавши «зраду». Уже згаданий І. Свєшніков так прокоментував події 30 червня:
«До зради кримського хана під Берестечком, спричинилися, мабуть, і релігійна заборона мусульманам воювати в час свята байраму, що припадало саме на ці дні, і невміння вести затяжний бій і стримувати добре озброєне регулярне королівське військо, і бажання без втрат у людях, зрадою, як під Зборовом, домогтися матеріальної користи коштом своїх союзників».
Цей коментар Свєшнікова повторює брехливий міф, що народився ще в XVII столітті. Але навіть тогочасні польські історики, свідки подій, наголошували на тому, що причиною відступу хана було те, що він бачив, як майже вся армія Речі Посполитої перейшла в наступ на невеличку кримськотатарську армію, намагаючись її знищити. Образа хана на Хмельницького виникла через те, що у вирішальний момент українські козаки не надали допомоги своїм союзникам, хоча, за логікою подій, повинні були вдарити у фланг польських військ, що наступали. У цій ситуації, напевно, саме кримський хан почувався зрадженим.
З часом це непорозуміння вдалося залагодити шляхом тривалих переговорів, але недовіра між союзниками після Берестейської битви лишилася й пізніше стала однією з підстав для розриву відносин Криму та України.
