Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар

Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар
Карта Тюркського каганату
Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар
Кіннота Тюркського каганату
Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар
Камінь з древнетюркської рунічними письменами
Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар
Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар
Тюрки у Криму. Кілька штрихів до історії етногенезу кримських татар

Велике переселення народів, яке поклало край Римській імперії, висунуло на перший план світової історії етноси, про існування яких раніше в Європі навіть не чули. У VI столітті в Алтаї зародилася давньотюркська цивілізація, що дала поштовх всім подальшим державним утворенням тюркських народів, зокрема кримським татарам.

Рід Ашина монгольського походження зумів об’єднати тюркські племена канли, печенігів, гузів і гунів. Рухаючись на Захід, древніми тюрками (тюркютами) були підкорені території нинішніх Сибіру, ​​Середньої Азії, Казахстану і Північного Кавказу. Межі новоствореної держави — Тюркського каганату, простягалися від Китаю до Персії і Візантії.

М. Карамзін писав: «Ці турки (тюрки), за свідченням істориків китайських, були залишками гунів, древніх опівнічних сусідів Китайської імперії; протягом певного часу об’єдналися з іншими Ордами одноплемінними і завоювали весь південний Сибір. Хан їх, званий у візантійських літописах Дізавулом, як новий Аттіла, підкоривши багато народів, жив серед гір Алтайських в наметі, прикрашеному килимами шовковими і багатьма золотими посудинами; сидячи на багатому троні, приймав візантійських послів і дари від Юстиніана; укладав з ним союзи і щасливо воював з персами».

Після розшифровки давньотюркської рунічної писемності стало відомо, що першим каганом держави був Бумин. В середині VI століття війська Тюркського каганату взяли під контроль причорноморські степи і проникли до Криму. На той момент півострів або, принаймні, його велика частина знаходилися в залежності від Візантійської імперії. Ймовірно, це було перше проникнення тюрків на землі Таврики (якщо не брати до уваги аварів, яких лише з великою натяжкою можна віднести до тюрків).

На думку С. Сорочана, Крим для Тюркського каганату був, свого роду, «вікном в Європу», місцем, де купці могли збувати свої товари (пеердусім китайський шовк) і купувати товари з Візантії. Саме тому в той період на півострові існувала система управління за типом кондомініуму, коли поліси платили данину тюркам, але при цьому адміністративно підкорялися імперському уряду в Константинополі.
Якщо така система і була насправді, то проіснувала вона досить нетривалий час. Метою каганів було взяття під повний контроль караванні шляхи з Азії до Європи, зокрема порти на Чорному морі. Прийшовши до влади в 576 році каган Турксанф послав свої війська на завоювання Криму.

Перед цим правитель тюркютів прийняв у своїй ставці візантійського посла Валентина. Розгніваний за лукаву політику Константинополя правитель каган такими словами відповідав на привітання посла: «Чи ж ви не ті самі римляни, що використовують десять мов і один обман? Як у мене тепер у роті десять пальців, так і у вас, у римлян, безліч мов. Однією ви обманюєте мене, іншою моїх рабів вархонітів… Ваш цар в належний час отримає покарання за те, що він зі мною веде розмови дружні, а з вархонітами (авари), рабами моїми, що втекли від панів своїх, уклав договір… Навіщо ви, римляни, посланників моїх, що відправляються до Візантії, ведете через Кавказ, запевняючи мене, що немає іншої дороги, якою би їм їхати? Ви для того це робите, щоб я через складність цієї дороги відмовився від нападу на римські області. Однак мені в точності відомо, де річка Да-напр, куди впадає Істр, де тече Евр і якими шляхами мої раби вархоніти пройшли в Римську імперію».

До 580 року тюркам вдалося підкорити всю східну Таврику і вони навіть спробували оволодіти найбільшим містом півострова — Херсоном, але під його стінами зазнали невдачі. Внутрішні чвари не дозволили Тюркському каганату завершити підкорення Криму, і в 590 році вони змушені були покинути завойовані землі.

В результаті внутрішніх конфліктів в 604 році держава древніх тюрків розпалася на Східно-тюркський і Західно-тюркський каганати. Велика частина Західно-тюркського каганату перебувала в межах сучасного Казахстану, Середньої Азії і Сибіру і лише невелика його частина розташовувалася в Європі, на Північному Кавказі. Ця держава проіснувала досить недовго (близько 100 років), але за цей короткий термін вона змогла консолідувати народи підкорених територій, які стали частиною тюркського суперетносу.

Але справжнім спадкоємцем Тюркського каганату стала інша держава — Хозарія. Хозари, вихідці з Дагестану, довгий час перебували в тіні тюркютів. У 650 році вони створили власну державу, що спочатку займала територію сучасного Дагестану і деяких прилеглих районів Північного Кавказу. Завдяки успішним завойовницьким походам, Хозарський каганат розширив свої кордони від берегів Аральського моря до Дніпра. В кінці VII століття хозари вторглися до Криму, беручи данину з купців і контролюючи торгівлю регіону. При цьому каганат прагнув розширити свій вплив на Закавказзі. Це стало причиною численних і затяжних воєн між хозарами та арабами, які також претендували на закавказький регіон. У 737 році в результаті походу арабського полководця Марвана ібн Мохаммада хозарський каган прийняв Іслам.

Одним із найважливіших епізодів в історії хозарського Криму варто вважати «справу Іоанна Готського». У 784 році хозари посилили експансію в Тавриці, намагаючись повністю підпорядкувати собі не тільки колишні візантійські володіння (крім Херсона), але і невелике готське князівство зі столицею в місті Дорос (Мангуп). Цьому чинило опір місцеве населення на чолі з єпископом Іоаном. Готи вигнали хозар, але повстання не носило масового характеру, оскільки частина населення була лояльна до тюрків. В результаті Іоанн був схоплений своїми одноплемінниками і виданий кагану. Пізніше православна церква зарахувала його до лику святих.

Цей епізод свідчить, що вже в VIII столітті тюрки не були чужорідним елементом в Криму. Їх вплив то посилювався, то слабшав, залежно від політичної та військової кон’юнктури. Навіть після падіння Хозарського каганату (кінець Х століття) тюркські племена печенігів і половців продовжували впливати на етнічну ситуацію в Криму, аж до завоювання півострова монголо-татарами в першій половині ХIII століття. З цього періоду почалася нова глава в історії формування кримськотатарського народу.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.