У другій половині XVIII століття Росія розпочала добу колоніальних завоювань. Надчорномор’я, Україна, Крим, держави Кавказу, а потім і Польща, потрапивши в орбіту впливу Санкт-Петербурга, втрачали свою державність і ставали колоніями Російської імперії. Одного разу створений алгоритм понад століття безвідмовно працював у руках царських урядовців і генералів.
1772 року Росія, Пруссія та Австрія здійснили перший поділ Речі Посполитої — внаслідок цього польська держава втратила майже третину своєї території. За 21 рік, 1793-го, стався другий поділ Польщі, що поставив під сумнів саме існування держави. Відповіддю на нього було народне повстання під проводом генерала Тадеуша Костюшка.
За короткий час повстанці здобули всі найбільші міста Польщі, зокрема Варшаву та Краків. Проти Костюшка рушили армії Австрії, Пруссії та Росії. Російськими військами командував Олександр Суворов, що «відзначився» винищенням кубанських ногайців і кровопролитним штурмом Ізмаїла. Спільними зусиллями армії трьох імперій змогли здобути кілька перемог. Після цього польські війська відступили до Варшави.
Уранці 24 жовтня Суворов атакував Прагу, східне передмістя Варшави. Попри героїчний опір гарнізону та місцевих жителів, російські солдати вдерлися в місто, вчинивши там жахливу різанину. Солдати вбивали не тільки повстанців, а всіх мирних жителів — більшість їх закололи багнетами. Згодом офіцер російської армії згадував: «Наші солдати стріляли в натовп, не розбираючи нікого, — і пронизливий крик жінок, крики дітей наводили жах на душу. Правду кажуть, що пролита людська кров неначе п’янить». Взагалі в цій м’ясорубці загинуло близько 15 тисяч поляків. За чотири дні Варшава здалася.
Різанина у Празі лишила невиводну пляму в пам’яті польського народу, ставши незагоєною раною для багатьох поколінь. 1815 року, згідно з рішенням Віденського конгресу, Росія окупувала більшу частину Польщі. Втрата незалежности призвела до того, що польські патріоти почали творити підпільні революційні організації, що готували загальне повстання.
26 листопада 1830 року атакою на казарми гвардійських уланів почалася російсько-польська війна. Завдяки енергійним діям військових — дехто з них служив у війську Наполеона, — повстанцям удалося захопити всю територію Польщі, що перебувала у складі Російської імперії.
Поміж тих, хто брав участь у цій війні, був молодий офіцер (18 років) Антоній Александр Ілінський. Він народився 1812 року в Україні, в маленькому містечку Ярмолинці (тепер Хмельницька область). За деякими свідченнями, рід Ілінських походив від князів Руси, але не всі дослідники генеалогії згідні з цим. Як і всі попередні виступи польських патріотів, повстання 1830–1831 років було придушене більшими силами російської імператорської армії.
Антоній Александр мусив тікати за кордон, до Франції, де познайомився з видатними діячами польської еміграції — генералом Юзефом Бемом і князем Адамом Чарторийським. За досить короткий час Ілінський побував у Португалії, Алжирі, Афганістані, Китаї та Індії. У деяких країнах він воював як найманець, але життя «солдата вдачі» не вабило його — він мріяв послужити своїй нещасній батьківщині, що страждала під п’ятою в окупанта.
1844 року разом із князем Чарторийським він виїхав до Стамбула в надії на формування під егідою османського уряду польського легіону. Там він познайомився з ще одним видатним польським революціонером — Михаїлом Чайковським (Мехмет Садик-паша), що намагався організувати османське козацтво.
Про Ілінського дізнався посол Росії при султанському дворі Володимир Титов. Він зажадав, щоб Ілінського заарештували й вислали до Санкт-Петербурга. Турки не бажали загострення відносин із Росією, тож виконали вимогу посла. У в’язниці Ілінський, можливо, за порадою Чайковського, приймає іслам. Дізнавшись про це, султан наказав випустити Ілінського з в’язниці та прийняти його на службу в османську армію. Ілінський йзяв собі мусульманське ім’я — Мехмет Іскендер.
1848 року в Угорщині спалахнула національна революція. На допомогу повстанцям зі Стамбула вирушили всі відомі польські емігранти, зокрема Юзеф Бем, Михаїл Чайковський та Мехмет Іскендер Ілінський. Бем очолив одну з угорських армій, що героїчно боролася проти російських та австрійських військ. Поляки сподівалися, що як Угорщина встоїть у боротьбі з численними ворогами, то стане плацдармом для майбутнього визволення Польщі, але угорську революцію придушили, тож полякам укотре довелося шукати порятунку у Стамбулі.
В Османській імперії услід за Мехметом Іскендером іслам прийняли також Юзеф Бем і Михаїл Чайковський. Вони всі отримали високі командні та адміністративні посади. Бем (Мурад-паша) став губернатором Алеппо та помер від малярії 1850 року. Чайковський (Садик-паша) таки зумів організувати полк османського козацтва, та довгий час успішно командував ним.
Щодо Мехмета Іскендера Ілінського, то він служив під орудою відомого полководця Омера-паші, православного серба, що прийняв іслам. Коли почалася Кримська війна (1853–1856), Омера-пашу призначили командувачем султанської армії. Він двічі, під Силістрією та Євпаторією, завдав поразки російській армії. Після цього війська під орудою Омера-паші брали участь в облозі Севастополя, аж до здачі міста 1855 року. У цих операціях разом з османським воєначальником активно брав участь його найближчий сподвижник Мехмет Іскендер. У битві за Євпаторію Ілінський командував кавалерійським полком, що відбив атаки російських військ на місто, і таким чином зробив вирішальний внесок у перемогу.
За цей успіх Мехмет Іскендер отримав чин паші — генерала. Після війни Омера-пашу призначили в Багдад, де він став губернатором. За помічника він обрав Ілінського. В Іраку їм довелося приборкувати повстання бедуїнів у районі Басри. Мало не в кожній військовій кампанії Мехмет Іскендер-паша отримував поранення. Взагалі на його тілі було 40 ран від куль, шабель і набоїв.
1861 року Ілінського викликало командування до Стамбула, де його запросили на банкет — одразу після нього йому стало зле. 2 червня 1861 він помер у віці 47 років. Можливою причиною смерті було отруєння. Мехмета Іскандера-пашу поховано на кладовищі Едірнекапи у Стамбулі за мусульманським обрядом.
Олександр Степанченко
