На початку XVI століття кримський хан Мухаммад Гірей домігся значних успіхів зодо об’єднання татарських держав-спадкоємців Золотої Орди. Йому вдалося взяти під контроль Казанське ханство й одночасно вести успішну війну з Великим князівством Московським. У поході на Астрахань кримського хана підтримала Ногайская орда, але після захоплення міста ногайці несподівано напали і вбили Мухаммад Гірея. Після цього вони розгромили кримське військо і здійснили грабіжницький похід на Крим. Новим ханом османський султан Сулейман Пишний призначив Саадет Гірея, якому довелося вести виснажливу боротьбу за престол зі своїм племінником Іслям Гіреєм.
У 1524 році, в момент приходу до влади Саадет Гірея, у Криму відбувалась гостра внутрішня боротьба татарських родів. Сходження на престол нового хана, завдяки підтримці корпусу турецьких яничар, надісланих зі Стамбула, викликало сильне невдоволення частини кримськотатарської політичної еліти.
Московські дипломати у листі з Криму, адресованого великому князю Василю III, повідомляли: «А про крымского царя… сказывают, что его князи все не любят и у него никто не живет из князей, а все живут по своим улусам, а живут у него все янычары, а от янычар крымцам великая сила и нечесть чинится. А по князей царь коли пошлет, и они к нему иногда поедут, а иногда не едут… А близко у царя ни один князь не живет».
Але крім внутрішніх ворогів, Саадет Гірею доводилося побоюватися і зовнішніх. Велике князівство Литовське, до складу якого входили українські землі, постійно створювало загрозу, використовуючи в походах запорізьке козацтво, яке зміцнювалося. У цій ситуації кримський хан організував військову кампанію проти Литви, причому на чолі війська поставив свого суперника — Іслям Гірея. Причиною походу стали переговори між литовцями і ногайськими мурзами про спільні дії проти Криму. Про це хану в листі повідомив воєвода Волощини.
Але литовсько-українське військо під командуванням князя Костянтина Острозького і черкаського старости Євстафія Дашкевича передбачило наміри Саадет Гірея. Його армія ще не була зібрана, і тому Острозький без зусиль зміг взяти Очаків і розорити прилеглі до Криму території ханства. Саадет Гірей змушений був звернувся за допомогою до султана Сулеймана, але зі Стамбула порадили обходитися своїми силами, оскільки турецька армія в той час вела війну в Єгипті.
Влітку 1524 року кримська армія завдала удару у відповідь по Великому князівству Литовському. Цей похід закінчився повним провалом. На зворотному шляху кримське військо було атаковане на переправі через Дніпро запорізькими козаками. Бій закінчився поразкою кримців.
Військові невдачі в Україні привели до ескалації внутрішнього конфлікту. Іслам Гірей підняв заколот проти свого дядька. В результаті Саадет Гірей змушений був тікати. Громадянська війна в Криму тривала аж до 1526 року, коли суперники уклали компромісну угоду, за якою Саадет Гірей залишався ханом, а Іслям Гірей отримував посаду калги.
Встановлення миру в державі дозволило кримським правителям знову зайнятися зовнішньополітичними справами. У 1526–1527 роках кримська армія здійснила походи на Україну і прикордонні землі Великого князівства Московського, обидва з яких закінчилися невдачею. Іслям Гірей особисто очолював військо, що йшло на Москву, але в битві на Оці був розбитий і змушений був тікати на Дон, переслідуваний московськими військами.
Саадет Гірей у всіх бідах звинуватив Іслям Гірея, що призвело до чергового витка конфронтації між двома лідерами Кримського ханства. Хан мав всі підстави підозрювати кримського калгу в зраді. З дипломатичного листування випливало, що великий князь Московський Василь III волів бачити на кримському престолі Іслям Гірея, який не мав серйозної підтримки в Стамбулі.
У переписній книзі московського наказу зберігся такий запис, що свідчить про контакти між Іслям Гіреєм і Москвою: «При великом князе Василье Ивановиче, да при крымских Ислям Гирее да Саадет Гирее царях, как Саадет Гирей из Крыму согнал Исляма царя. Отпуск от великого князя…к Исляму царю с грамотой, а в грамоте князь великий писал, чтоб Ислям царь ехал к нему в Москву». Йшлося про те, щоб Кримське ханство перейшло у васальну залежність від Великого князівства Московського.
Про ці переговори є згадка в Никонівському літописі. «Князь бы великий пожаловал учинил его собе сыном, а Ислям бы великого князя назвал собе отцом, и нечто какова невзгода будет и великий бы государь пожаловал, дал в своей земле место, а он неотступен хочет быти от великого князя и до своего живота». Але ці переговори так і закінчилися нічим. Ймовірно, амбіції Іслям Гірея були набагато серйознішими, ніж це уявлялося Москві. Крім того, калга боявся потрапити у повну залежність від свавільного московського князя.
Саме тому Іслям Гірей звернувся за допомогою до ворогів кримців — Великого князівства Литовського і Польського королівства. Король Сигізмунд Старий вирішив, що краще втрутитися у боротьбу Гіреїв за престол. На допомогу кримському калзі навесні 1529 року він відправив військо українських козаків. Але до бою справа так і не дійшла, дядько з племінником знову змогли домовитися, цього разу без застосування сили.
Інтриги Іслям Гірея змусили кримського хана здійснити черговий похід на Південно-українські землі. У 1532 році Саадет Гірей взяв у облогу фортецю Черкаси. Обороною міста керував Євстафій Дашкевич. Козацьке військо зуміло відбити всі спроби татар взяти фортецю штурмом. Військові невдачі кримського хана почали дратувати уряд султана Сулеймана. Ймовірно, саме під впливом турків кримський хан зрікся престолу і виїхав до Стамбула.
Звільнений престол захопив Іслям Гірей, але султан Сулейман не затвердив самозванця на кримському престолі. Новим ханом був призначений Сахіб Гірей. Що стосується Іслям Гірея, то він ще протягом декількох років організовував змови і повстання, шукаючи підтримки то в Москві, то в Україні. Врешті в 1537 році він був остаточно вигнаний з Криму. З невеликим загоном прибічників Іслям Гірей втік у степ, до ногайців, де був убитий мірзою Баки.
Після загибелі Іслям Гірея ситуація на півострові стабілізувалася. Це дозволило хану Сахіб Гірею зайнятися будівництвом нової столиці — Бахчисарая, яка стала справжньою перлиною Кримського ханства.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
