В роки Голодомору «кожна п’ята чеченська родина прихистила в себе українців»

Між 1932 та 1933 роками тисячі українців, які голодували, змогли втекти від Голодомору. Частина з них знайшла прихисток у Чечні. Лише один аул зміг прийняти близько півтисячі українських родин. Чимало українських дітей-сиріт були врятовані й виховані. Проте цей факт і досі залишається маловідомим за межами Чечні.

Люба була дитиною, коли її родина, рятуючись від Голодомору, втекла з України. Вона та її батьки встигли виїхати ще до того, як територія нашої країни була заблокована з усіх боків у січні 1933-го, коли голод став повсюдним і безпросвітним.

У той час, як чимало втікачів від голодної смерті намагалися дістатися до Румунії чи Польщі, її родина вирішила прямувати до Чечні, чиї жителі часто давали їжу та прихисток знеможеним від голоду українцям. Чутки про це ширилися в Україні.

Однак Любині батьки померли ще під час подорожі. Маленьку дівчинку забрали до чеченського сиротинця, де вона швидко навчилася місцевої мови та звичаїв. Зрештою, вона провела все своє життя поміж тих людей, які врятували її від голоду. Проте цей епізод, як і багато подібних, залишається практично не задокументованим.

Люба вже померла, але й через 80 років після Голодомору пам’ять про неї в Чечні залишилася.

Шкільна вчителька Аміна знала Любу особисто. Розповідає, що спочатку жінка оселилася в селищі Белгатов. Пригадує, що українка дуже любила свого чоловіка-чеченця. У них було двоє дітей, які померли ще маленькими.

Нова трагедія наздогнала чеченців у 1994-му, коли Росія почала свою першу війну проти сепаратистів, обстрілюючи без розбору цілі міста та села.

«Вона жила в бідності після того, як помер її чоловік під час російсько-чеченської війни. Люди приносили їй їжу та допомагали, як могли. Імам їй допомагав. Коли я приїхала до батьків у село, то запросила її поїхати жити зі мною до міста. Я сказала, що вона матиме їжу, одяг та мешкатиме у мене вдома. Але вона відмовилася, сказала, що залишатиметься у селі, де поховані її чоловік та діти, щоб доглядати за їхніми могилами. І вона там залишилися до своєї смерті», — пригадує Аміна.

Попри брак архівних матеріалів у Чечні можна отримати чимало свідчень того, як українці знаходили там порятунок. Пенсіонер Хода Якіаєв розповідав, що під час Голодомору його аул прийняв щонайменше 100 українських родин. Він зауважував, що його дядько, який по тому очолював село, часто згадував про них.

«Коли вони приїхали, знесилені голодом, він прийняв їх у себе, — казав пенсіонер. — Тоді в чеченському аулі було 500 українських родин, кожна п’ята чеченська родина прихистила в себе українців. Вони підтримували їх до 1938 року. Деякі українські діти стали сиротами, їхні батьки померли від голоду».

Сьогодні в аулі залишилося дуже мало українців. Багато хто повернувся на батьківщину, коли Голодомор закінчився, або ж пізніше, коли в Чечні почалася війна.

Якіаєв також розповідав, що дехто з цих українських дітей поїхав разом зі своїми прийомними родинами у вигнання після того, як Сталін наказав депортувати чеченців у 1944-му.

І хоча дехто повернувся, багато хто помер ще під час тієї виснажливої подорожі до Центральної Азії та Сибіру або ж у перші роки депортації.
Якіаєв розповідав, що ті, хто залишився, намагався зберегти оселі депортованих.

«Українці відплатили добром за добро. Вони доглядали за порожніми будинками та майном, залишеним чеченцями, піклувалися про їхню худобу. Вони зробили все, що могли, аби зберегти їхні домівки та захистити їх від мародерства», — розповідає пенсіонер.

Після розпаду Радянського Союзу дослідники зібрали тисячі свідчень очевидців Голодомору. Але й понині мало хто за межами Чечні знає про ту роль, яку чеченці відіграли у справі порятунку українців від Голодомору.

Дослідник Голодомору Василь Марочко зауважує, що не відомо жодного джерела, яке б містило дані щодо українців, які знайшли порятунок у Чечні.

Чеченський історик Вахіт Акаєв припускає, що сімейні світлини та інші потенційні докази цих подій, імовірно, зникли під час депортації чеченців та двох Чеченських війн.

«Розгорталися нові події; нові, навіть жахливіші трагедії затінили попередні. Ось чому ця тема ніколи не досліджувалася», — вважає він.

Чеченці, однак, не забули дітей Голодомору. Виконавець фолк-музики Імам Алімсултанов присвятив їм пісню під назвою «Україно, дякую тобі». Самого виконавця вже немає в живих, його вбили в Одесі в 1996-му, як кажуть у Чечні, «на замовлення ФСБ». Але його патріотичні пісні й досі популярні з-поміж чеченців. Імам Алімсултанов співає про те, як доля поєднала в 1930-х два народи.

Джерело: Радіо Свобода