Наприкінці XVIII ст. в житті кримськотатарського народу, що опинився в колоніальній залежності від Росії, відбулися кардинальні зміни. Російська колоніальна адміністрація намагалася змусити жителів півострова додержувати законів імперії, щоб зробити кримців слухняними підданими. А щоб уникнути повстання обурених кримських татар, проведено цілу серію заходів. Насамперед ішлося про те, щоб залучити на бік Росії найвпливовіші соціальні верстви: представників земельної аристократії (мурзи) та старого чиновницького апарату Кримського ханства.
Незабаром після приєднання Криму до Росії більшість татарських мурз зрівняно у правах із дворянським станом, згідно з указом Катерини II від 22 лютого 1784 року. Але право мурз на володіння землею зберігалося поки вони не покидали Крим. Після переселення до османської імперії їхні земельні ділянки конфіскували — вони переходили до скарбниці, і навіть якщо за якийсь час мурза повертався до Криму, повернути свою землю йому було надзвичайно складно, майже неможливо.
Кримські мурзи, навіть отримавши дворянські титули, не були цілком рівні у правах із російським дворянством. Новому мусульманському дворянству дозволяли вступати на військову службу, але максимальне звання, що на нього міг розраховувати мурза, було прем’єр-майор (приблизно відповідає сучасному званню майора). І тільки в деяких випадках за особливі заслуги мурза міг розраховувати на підвищення. І то остаточне рішення ухвалювала сама імператриця. Це все свідчило про глибоку недовіру керівної верхівки Росії до кримських татар.
Роздача кримської землі, що почалася за Катерини II, тривала й за її наступників. Найбільшими землевласниками Криму були фаворити російської цариці та особи, що мали «особливі заслуги» перед Російською імперією. Одним із таких персонажів був адмірал М. Мордвинов — організатор Чорноморського флоту, сенатор, перший в історії Росії морський міністр, член Державної ради.
Мемуарист Ф. Вігель з відвертою іронією писав про Мордвинова:
«Известный своими добрыми намерениями, обширными сведениями, живым воображением и притязанием на прямодушие, Николай Семенович Мордвинов более нежели когда кипел в это время проектами. Он почитался нашим Сократом, Цицероном, Катоном и Сенекой. Политический сей мечтатель с превыспренними идеями, с ложными понятиями о России и ее пользах… говорил и жил совершенно по-английски. Он вообразил себе, что у нас подлинно парламент; мнения, им подаваемые, были столь смелы, что через два года после Павла показались даже мятежными».
У керівних колах Петербурга адмірал Мордвинов мав славу ліберала, поборника західних цінностей та англофіла. А насправді він був прихильник кріпацтва та ненависник «чужородців». Особливу ворожість у Мордвинова викликали кримські татари. Наприкінці XVIII ст. адміралу подарували величезні ділянки кримської землі (Ялтинська долина). Крім них він дешево скуповував землю в Судаку, Суук-Су, Ельбузли, а також практично всю Байдарську долину, знамениту своїми садами та виноградниками. Завдяки активній «господарській» діяльності, Мордвинов став одним із найбільших на той час поміщиків півострова.
Імператор Олександр I, що вступив на російський престол 1801 року, знав про повний розлад в економіці Криму, Кубані, Едисана та інших провінцій, захоплених в Османської імперії, і своїм указом створив Комітет упорядкування Новоросійської губернії. Одним із членів цього Комітету став адмірал Мордвинов. Після вивчення проблем надчорноморських земель члени Комітету підготували «Доповідь» на ім’я Олександра I. З висновками цієї доповіді був категорично не згоден Мордвинов — він підготував альтернативний документ, що отримав назву «Думки щодо Криму».
У своїй доповіді Мордвинов зазначив, що приблизно дві третини кримців залишили півострів, а ті, хто лишився, неправомірно, на його думку, претендують на більшу частину земель Криму. Татари, за словами Мордвинова, вирощують хліб, займаються садівництвом, косять сіно, але нічого не платять у скарбницю.
У документі адмірал зазначав, що поміщики, які захопили кримські землі, запровадили практику, згідно з якою татари мали відпрацьовувати на них 8 днів на рік. Мордвинов не без єхидства зазначає, що «між 365-ма і 8-ма днями рабства є тільки різниця в часі», таким чином натякаючи, що запровадження трудової повинности — це спосіб перетворення вільних людей, що ними завжди були кримські татари, на кріпаків.
Найбільше обурив Мордвинова пункт «Доповіді» на ім’я царя, де йшлося про те, що «без усякого розбору» уряд наділяв землею колоністів із Росії в некористь кримських татар. Адже Мордвинов уважав, що це свідчить не про помилку, а про далекоглядність і розсудливість уряду.
Свої пропозиції, адресовані цареві, адмірал Мордвинов виклав у чотирьох пунктах:
1. Усім кримським татарам, що мали первописні (оригінальні) документи на землю, зберегти право землекористування відповідно до законів Російської імперії.
2. Ті кримські татари, що користувалися «чужими» землями — ханські, мурзинські чи поміщицькі — мали віддавати частину врожаю поміщику (чи державі), а ще виконувати накладені поміщиком трудові повинності. Поміщикам надано право виселяти кримських татар на власний розсуд.
3. Усі кримські татари, виселені зі своїх земель, підлягали переселенню до степового Криму.
4. Земельна комісія, що займалася спірними питаннями, підлягала ліквідації.
Отже, згідно з «Думками» Мордвинова, кримські татари мали бути поставлені в підлегле, нерівноправне становище. Російський адмірал не був самотній у своїх поглядах. Переважна частина царського уряду, чиновників і дворянства у всіх конфліктах з «інородцями» обстоювала інтереси поміщиків. У цій ситуації позбавлені власності, політичних та релігійних прав кримські татари мусили покидати рідну землю.
Міграція корінних жителів Криму до Османської імперії послаблювала їхній вплив на батьківщині, погіршувала демографічну ситуацію, тож на початку XX ст. російські колоністи вже становили на півострові більшість. Саме тоді в масовій свідомості росіян закріпився міф про «російський Крим», що його дотепер активно експлуатує керівна верхівка Російської Федерації.
