Перехід від полювання і збирання до землеробства і скотарства називають «неолітичною революцією». Вона призвела до значного зростання населення, утворення міст і перших цивілізацій. З’явившись на Близькому Сході близько 12 тис. років тому, сільське господарство досить швидко перетнуло море і опинилося в Європі. Останні 50 років вчені сперечаються про те, як це сталося: потрапили скотарство і землеробство на новий континент разом з близькосхідними «фермерами» чи в результаті обміну ідеями?
Дві праці, опубліковані в кінці листопада, здається, здатні поставити крапку в дискусії. У першій статті, опублікованій в журналі Nature, наводяться дані масштабного дослідження стародавньої ДНК. Великий колектив дослідників проаналізував геноми 230 стародавніх людей, які жили у західній частині Євразії між 6500 і 300 роками до н.е. Автори праці провели також перший повногеномний аналіз ДНК неолітичних «фермерів» з Близького Сходу.
Виявилося, що близькосхідні хлібороби були прямими предками своїх європейських «колег». Втім, у генах останніх є й невеликий «відбиток» європейських мисливців-збирачів.
Як повідомляється у публікації видання «Наука і життя», автори другої статті (препринт якої опублікований на сайті bioRxiv), прийшли до схожих висновків. Вони порівняли ДНК, отримані з останків п’ятьох людей епохи неоліту з північно-західної Туреччини та північної Греції, що жили під час появи сільського господарства в Європі. Аналіз показав разючу генетичну схожість між «фермерами» Греції, Анатолії та Центральної Європи. Як бачимо, «розповсюджувачами» сільського господарства знову виступають землероби з Близького Сходу. Але не варто думати, що землероби, прийшовши до Європи, відразу витіснили місцевих мисливців і збирачів. Як показує недавня праця, нащадки перших європейців і хлібороби-мігранти жили пліч-о-пліч протягом більше двох тисяч років. Весь цей час мисливці-збирачі зберігали свій спосіб життя.
Отримані результати узгоджуються з даними археології, антропології, лінгвістики, а також інших генетичних досліджень останніх років, згідно з якими землеробство і скотарство поширювалося на нові території шляхом міграції людей, а не ідей. Конкретні ж маршрути, якими йшли скотарі і хлібороби, належить ще уточнити.
Не так давно дослідники з Іспанії та Великобританії запропонували «морський шлях» поширення сільського господарства. Вони виявили тісний генетичний зв’язок між стародавнім населенням Близького Сходу та жителями Кіпру та Криту, який підтверджується, на думку авторів гіпотези, загальними рисами в архітектурі і подібністю у похоронних спорудах. Крім того, на можливість такого зв’язку вказують і результати радіовуглецевого датування кіпрських знахідок − близько 10,6 тисячі років тому.
Нагадаємо, перші достовірні згадки про землеробство в історії датуються 9 тисячоліттям до н.е. − у період докерамічного неоліту на території сучасної Туреччини (Невали-Чорі, 9250 до н.е.) культивували пшеницю; у 8 тисячолітті до н.е. (докерамічний неоліт) пшеницю, ячмінь, бобові вирощували жителі територій Леванту, Північної Месопотамії; у 7 тис. до н.е. у Леванті, Північній Месопотамії і на територіях Іракського Курдистану (культура Джармо) сіяли пшеницю, полбу, ячмінь.
Що ж стосується Європи, то найперші підтвердження появи землеробства на її територіях датуються 6230 р. (плюс-мінус півтора сторіччя) до н.е. − культура Неа-Македонія (Північна Греція, Македонія).
