Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва

Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мірадж: Пророк Мухаммед пролітає над Каабою (датується приблизно 1494–95 роками, автор — Абд аль-Раззак). Ілюстрація до поеми «Скарбниця таємниць» Нізамі
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Назан Бекіроглу (нар. 1957) — турецька письменниця, публіцист та мистецтвознавець
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Цар, який став учнем мудреця-відлюдника (датується приблизно 1556–65 роками, автор — Мірза Алі). Ілюстрація до поеми «Сім престолів» Джамі
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра із зображенням мечеті та саду навколо неї (належить до періоду Омейядів, приблизно 690 рік н. е.)
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мірадж пророка Мухаммада. Мініатюра з рукопису «Хамса» Нізамі. 1539-1543. Тебріз. Майстер Султан Мухаммад
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мірадж пророка Мухаммада. Мініатюра з рукопису «Бустан» Сааді. 1514. Бухара
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Пророк Мухаммад пролітає над Меккою. Туреччина. Початок 17 століття
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
Мініатюра — уречевлена філософія ісламського мистецтва
02.09.2015
Оцініть статтю: 
(395 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Турецька письменниця, публіцистка та мистецтвознавець Назан Бекіроглу в одному зі своїх досліджень задалася питанням — чому канони західного образотворчого мистецтва не прижилися в Ісламі, і які особливості виокремлюють творчі доробки митця-мусульманина (на прикладі знаменитого мистецтва мініатюри) з-поміж іншої художньої спадщини людства.

Стаття Назан Бекіроглу без сумніву зацікавить тих осіб з нашої аудиторії, до кола інтересів яких входять історія релігій, світова мистецька спадщина та взаємодія культур. Переклад статті, з оригіналом якої турецькою мовою (Nazan Bekiroğlu, «Minyatürün gölgesi») можна ознайомитися за посиланням, здійснила українська дослідниця Ольга Максименко.

Принцип мімезису (з грец. «відтворення, копіювання, наслідування»), який є основоположним у західному мистецтві, обмежується внутрішнім простором печери Платона. Давньогрецький філософ Платон уподібнював печеру до чуттєвого світу, в якому живуть люди. Вони, як і в’язні печери, гадають, що завдяки органам чуття пізнають істинну реальність. Проте це ілюзія, оскільки від істинного світу, який перебуває за межами печери, до них доходять лише невиразні тіні. Проникнути в сутність істинного світу можна, якщо постійно ставити собі запитання і знаходити на них відповіді.

Сутність мімезису доволі легко збагнути крізь призму повсякденного сприйняття: мистецтво — це відображення, а майстерність митця вимірюється його вмінням достовірно зобразити природу, що його оточує. Згідно з цим критерієм, дитина на картині має бути схожа на дитину, завіса — на завісу, виноградний кетяг — на виноградний кетяг і т. ін. Все має бути якомога реалістичнішим. Саме у прагненні до такої реалістичності майстерня Леонардо да Вінчі перетворюється на анатомічну лабораторію, а Мікеланджело звертається до створеної ним скульптури Мойсея наче до живої істоти: «Говори, будь ласка, говори!».

Однак ті канони, які були панівними у західному мистецтві (перш за все, прагнення до копіювання дійсності), не «прижилися» у мистецтві Ісламу. До того ж, «Говори, о Мойсею!», з точки зору мусульманського митця, приховує в собі чималу небезпеку. Адже не можна намагатися «створити» подобу до того, що створив Аллаг та ще й милуватися своїм творінням. Тому ісламське мистецтво виробило свій власний стиль — абстрактний, який був цілковитою протилежністю копіювання. Мусульманського митця не цікавить те, що міститься всередині печери, його уява зайнята тим, що знаходиться за межами неї. Він не повторює зображення світу, який можна побачити і відчути на дотик (âlem-i şühûd), а прагне дізнатися про таємний світ, який неможливо побачити або відчути (âlem-i gayb). Його цікавлять не тіні на стінах печери, а їх сутності, оригінали цих тіней. Проте збагнути це надзвичайно складно, і в цьому ми можемо пересвідчитися.

Якщо невидимий світ — це царина інтуїції, і його неможливо пізнати за допомогою органів чуття, то чи можливо про нього розповісти? Якщо можливо, то як? Адже в’язень, замкнений в печері, не бачив того, що міститься за її межами. Як же він зможе це описати? Цей стан необізнаності на рівні відчуттів і підштовхує мусульманського митця до того, щоб намагатися передати словами те, що він хоче, але не в прямому значенні, а в переносному, або ж використовуючи різноманітні символи. Але виникає ще одна проблема: будь-яка річ, яку ми бачимо перед собою, обмежена (образно висловлюючись) печерою людської фантазії. Уявити що-небудь за її межами неможливо. Яким же чином митець, маючи в своєму розпорядженні матеріал винятково всередині печери, зможе передати інформацію про те, що міститься зовні? Які засоби він для цього використовує? І чи можливо взагалі розповісти про те, що не має«реальності», про те, що позбавлене своєї реальної оболонки?

Відповідь на це запитання слід шукати у мистецтві мініатюри.

Мініатюра, в якій простежується тісний зв’язок з природою та навколишнім світом, разом з тим вельми віддалена від нього. І ось ця «двоїстість» дає нам уявлення про абстрактний, відсторонений характер ісламського мистецтва.Художник-мініатюрист має справу з тим самим матеріалом, що і його західний колега, — він так само бачить перед собою і гори, і людей, і оленів, і тюльпани, проте поводиться з цим матеріалом зовсім по-іншому. Методи, за допомогою яких він зображає фігури на своїх картинах, істотно відрізняються від копіювання. Якщо ми подивимося на мініатюру, то побачимо, що на ній немає типових для полотен західних класичних майстрів перспективи і третього виміру, немає ілюзії глибини простору, немає відчуття об’ємного зображення. Насамперед мистецтво мініатюри не визнає вимоги про те, що всі фігури, зображувані на картині, мають бути «як живі». Його інші відмінні риси: відмова від застосування світлотіні та відтінків одного й того самого кольору (використовуються лише нерозбавлені фарби), недотримання відстані між предметами (їхні розміри не відповідають тому, де вони знаходяться, —близько чи далеко). Художник-мініатюрист малює кожну вію оленя, який пасеться в горах на дальньому плані, і кожну вію падишаха на ближньому плані, з однаковою чіткістю зображає прожилки на пелюстках тюльпанів, які ростуть у горах, та їхніх «двійників» у палацовому саду, зводячи таким чином все в одну площину. Будь-який зображуваний предмет має довжину і ширину, але не має глибини, завдяки якій міг би сприйматися «як живий». Він складається з однієї уявної площини.

Тепер ми бачимо, яким чином художник, маючи в своєму розпорядженні матеріал усередині печери, може, використовуючи тільки цей матеріал, розповісти про те, що знаходиться за її межами, і до яких символів він при цьому вдається. Він не вигукує: «Будь ласка, говори!», стоячи перед намальованою ним картиною-відображенням, а складає стислий опис побаченого, подібно до картини світу, яку створив середньовічний суфійський філософ Ібн Арабі.

Кожен предмет, який художник зобразив на папері, не дійсний, а уявний — як відблиск світла або тінь, утворена цим предметом. Те, що ми бачимо, — це не наділена душею сутність, а її копія, скороминуща тінь. Тому на мініатюрі немає звичних для нашого ока обрисів тіней. Адже як може відкидати тінь те, що не має реальних обрисів? Зображені на мініатюрі люди позбавлені будь-якої індивідуальності, їхні обличчя, що звернені до нас, однакові. Вони, наче птах Фенікс, безтілесні і не належать до реального світу.

Переклад з турецької Ольги Максименко

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.