«Схід — справа тонка», й затягування з прийняттям рішень, як і недбалість до деталей й тонкощів етикету, може стати зубним чинником для перспектив нашої держави у регіоні.
Можливі шляхи уникнення цих проблем обговорювали 23 квітня 2012 року у конференц-залі прес-центру УкрІнформ на круглому сотлі «Сучасний близькосхідний пасьянс: місце й роль української карти». На даний момент аналітики бачать у близькосхідній політиці України ряд проблемних моментів, котрі вадять нашій державі у зміцненні своїх позицій в регіоний, чи бодай збереженні вже наявних.
Ігнорування тонкощів в близькосхідній політиці — згубна річ
Саме так вважає народний депутат України, заступник голови комітету Верховної Ради Тарас Чорновіл. Він підкреслив, що приділення більш пильної уваги близькосхідній політиці дасть українським чиновникам можливість більш серйозно ставитись до етикету й ділової культури. Відсутність цих факторів може бути пробачена на Заході — але в країнах ісламського світу ці деталі можуть мати вирішальне значення. А це не лище знання церемоніалу — це також вияв поваги до старших, до керівництва навіть невеликого відомства чи агентства.
Не сприяє налагоджуванню ефективної співпраці й наша бюрократизована й корумпована система управління, коли прийняття важливих і термінових рішень затягується, а перерахована велика сума інвестицій може безслідно зникнути.
Останнє стає не просто проблемою по конкретній сумі коштів — але й причиною втрати нашою державою довіри інвестора, в результаті чого ми втрачаємо в десятки разів більши суми не вкладених в нашу економіку інвестицій.
Крім того, Близький Схід — це ще й перспективний ринок для постачання українських товарів, котрий наші чиновники часто недооцінюють.
Україні час зайняти активну позицію
Представник Інституту законодавства Верховної Ради Євген Бершенда звернув увагу учасників на те, що Україну часто називають «мостом між Заходом і Сходом», і вже саме це визначення показує другорядну роль нашої держави в вирішення витань між цими двома цивілізаціями. В той час як Україна — не міст, але перехрестя шляхів; і не лише між Заходом і Сходом — але й між Північчю й Півднем. Це положення, що склалося історично, часто не враховують, а інколи ще й стереотипізують, спотворюючи реальну картину — наприклад, українсько-турецькі відносини, кримська політика.
Біль того, наша протяжна берегова лінія на Півдні — це наші ворота, що дають можливість вести гру в південному напрямку. Цим серед іншого Україна цікавить ЄС.
Для нас же Близький Схід цікавий як ринок збуту, своїм енергетичним, інвестиційним потенціалом; і ми зацікавлені у встановленні стабільності в цьому регіоні.
При цьому не слід розглядати близькосхідний вектор української політики як повну альтернативу європейському; одне іншому абсолютно не вадить, більш того, ми лише виграєм від поєднання обох напрямів.
Проблеми оцінки подій на Близькому Сході
Політики не просто так відтягують прийняття рішень, коли справа стосується близькосхідного регіону: адже навіть аналітики, що на ньому спеціалізуються, не можуть дати єдиної оцінки процесів, які там зараз відбуваються. Хтось вважає, що ми стали свідками демократизації арабського світу; хтось, навпаки, називає феномен «арабської весни» виключно результатом умілих маніпуляцій ззовні з метою встановлення більш лояльних до країн евроатлантичного альянсу режимів.
Обидві думки спростовує провідний науковий співробітник відділу Азії й Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, віце-президент ВВсеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства» В’ячеслав Швед. Він вважає, що зараз ми можемо спостерігати поверенення арабського світу до своєї ісламської ідентичності й цивілізаційного коду. Він бачить у подіях «арабської весни» розчищення простору для підпорядкування політики й економіки законам Ісламу, що дозволить вивести цей регіон на позиції, которі він займав тисячоліття тому — коли саме там втілювались прогресивні ідеї, процвітали наука, культура, торгівля.
Його ідею підтримала й розвила єгиптолог з Одеси Жанна Ігошина, котра також не поділяє думки про демократизацію арабських країн в західному розумінні цього терміну. На її погляд, має місце скоріш так званий «демократичний транзит», оскільки демократичні механізми зараз використовуються суто для зміни суспільного устрою, щоб піти далі своїм відмінним від західного шляхом розвитку.
Втім, в оцінці тих подій в розгубленості перебувають не лише закордонні аналітики. Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос показав, спираючись на статистичні дані, що в розгубленні й самі арабські народи. Наприклад, у Єгипті, де військові захопили владу й не поспішають передавати її ісламістським силам, що отримали перемогу на виборах, 80% населення підтримують військових і при цьому голосують за ісламістів. І останні, розуміючи ситуацію, що склалася, намагаються домовитися з військовими про перерозподіл сфер впливу.
У Сирії ж, на його думку, відбувається так званий «парадокс примусу», коли зростання насильства проти представників опозиції, навпаки, зміцнює її й розширює лави тих, хто її підтримує.
Підбиваючи підсумки
В цілому учасники круглого столу зійшлися в тому, що Україна потребує біль активної аналітичної роботи в питаннях, що сторуються Близького Сходу. Саме на її основі складаються рекомендації для органів державної влади, которі дадуть їм можливість приймати адекватні й своєчасні рішення.
Потрібно активно налагоджувати контакти для відстоювання своїх інтересів у регіоні, й налагоджувати їх у тому числі й з представниками опозації. Адже якщо до останнього вичікувати, чим же ж все завершиться — нам будуть не раді в оновленому близькосхідному регіоні.
Крім того, при поєднанні европейської та близькосхідної політики УУкраїні не варто йти в фарватері ЄС. Вони самі не розбираються в регуональних тонкощах, однак в разі необхідності знайдуть можливість вийти з ситувції з найменшими втратами, залишивши Україну самотужки вирішувати спільно набуті проблеми.
Ми маємо свої інтереси на Близькому Сході, і повинні зважено, але активно будувати свою зовнішню політику, виходячи з необхідності забезпечення цих інтересів. Саме це дасть нам можливість принаймні зберегти вже наявні позиції в регіоні та, можливо, здобути нові — головне бути амбітними, при цьому реально оцінюючи свої ціни й можливості.
Власкор.
