Любі друзі та всі, кому не байдужа доля дітей всього світу!
Ми, мешканці селища Хула, що недалеко від міста Хомс у Сирії, пишемо Вам цього листа. Ми, як ангели, пурхаємо над цими місцями, граючи і шумлячи, як і раніше, ніби нічого і не сталося.
Декілька днів потому ми також, як і Ви, жили на цій землі, дихали її повітрям, бігали по ній і стрибали.
Декілька днів потому ми також, як і Ви, поринали у мрії про багатообіцяюче світле майбутнє, про те, що коли-небудь ми станемо лікарями, інженерами, вчителями, простими робітниками або чиновниками. Хтось із нас навіть взявся за перші кроки до здійснення своєї мрії – почав вивчати літери і цифри.
Ми разом із Вами переживали період невинності, на варті якого стоять держави, організації, різні програми і кампанії.
Раніше ми не розрізняли таких понять, як війна і мир, ворог і друг, поганий і хороший, тому що ці речі не турбували нас так, як ігри, навчання і дитячі телепередачі. Ми вважали, що наші мами і батьки, тітки і дядьки, бабусі й дідусі займаються тим самим.
Любі друзі, всі, кому не байдужа доля дітей всього світу!
Усі ми з ранніх років знаємо, що пила і сокира - інструменти дроворуба, а за допомогою зброї солдати захищають свою батьківщину. Наші мами лаяли нас кожного разу, коли ми, не усвідомлюючи небезпеки, брали до рук ніж, аби пограти.
Ми знали, що всі ці інструменти можуть завдати нам шкоди, нас постійно попереджали про це дорослі, які прагнули вберегти нас від щонайменшої подряпини. Але ми навіть уявити собі не могли, що у цих речей може бути й інше застосування.
Декілька днів потому до нас увійшли незнайомі люди з рушницями, ножами і сокирами в руках. Після їх появи навкруги запанувала жахлива паніка. Ми також злякалися, ми кричали і плакали, як це роблять всі діти, ми були не в силах зрозуміти, що відбувається, а вже, тим паче, що може статися далі.
У ту мить ми побачили інше застосування цим інструментам. Їх ножі різали нас і наших батьків, їх сокири рубали наші голови, їх кулі шматували наші тіла.
Це була дуже тяжка мить. Серед жаху ридань і криків про пощаду спочатку відчувався дотик леза, потім бив фонтан крові і ставало неможливо дихати, а потім приходила смерть.
За лічені хвилини ми пережили всі прикрощі і печалі цього життя. Надалі ми усвідомили, що помирали кілька разів. Спочатку ми були вбиті страхом, потім шоком від різанини, що відбувається навколо нас, якій піддавалися наші брати і сестри, батьки і матері, а потім і від жаху, що наздогнав нас самих.
Любі друзі та всі, кому не байдужа доля дітей всього світу!
Нам добре відомо, хто нас убив, проте ми не можемо розповісти про це з нашої нової обителі. Нам гірко чути, що міжнародне співтовариство з його державами і організаціями не знають і не прагнуть дізнатися, хто скоїв цей злочин, а іноді навіть покривають вбивць.
Втративши віру в тих, хто повинен був захищати нас, ми надсилаємо цього листа Вам, друзі, в надії отримати від Вас підтримку.
Пам'ятайте про нас, просіть в Аллага милості для нас і наших батьків. Тужіть за нами, і, можливо, Ваша скорбота розтопить серця всього світу й освітить шлях для тих, хто прагне знайти істину і закликати до відповіді вбивць, що втратили совість і людські почуття.
Бажаємо, аби Вам ніколи не довелося пережити того, що довелося пережити нам, і щоб Ви змогли здійснити свої мрії, чого було нам не призначено.
З любов'ю, ангели Хули
Сафван Джулак Мохаммад
