Інститут франкознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка 4 червня вітав авторів двомовного видання поетичної збірки Івана Франка «Зів’яле листя», тексти у якій опубліковані в оригіналі і в перекладі арабською мовою. Переклад здійснив ліванський письменник, журналіст та українознавець Імадеддін Раеф, передмову до видання написала старший науковий співробітник львівського музею «Дім Франка» Соломія Вівчар, а вступне слово — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ліванській Республіці Ігор Осташ.
Словами захоплення та глибокої подяки на адресу перекладача Імадеддіна Раефа та його помічниці-консультанта Соломії Вівчар розпочав презентацію в. о. директора Інституту франкознавства Василь Будний:
Він також коротко виклав зміст виступу Надзвичайного й Повноважного Посла України в Лівані Ігоря Осташа, який в своєму короткому огляді українських «слідів» в арабському світі згадав і контакти Івана Мазепи зі Сходом, і Василя Григоровича-Барського з його описами арабського світу, й Агатангела Кримського, чиї «Листи з Сирії та Лівану» український посол назвав «дивовижним інтелектуальним феноменом».
Сам Ігор Осташ наголосив, що зі здобуттям Україною незалежності міжкультурні зв’язки між двома країнами дедалі міцніють. За участю Посольства України в Ліванській Республіці відбулася презентація перекладу «Зів’ялого листя» на 61-му Бейрутському міжнародному книжковому ярмарку. Книжку було успішно представлено в Абу-Дабі на березі Перської затоки. Співачка палестинського походження Амаль Каваші створила і виконує арабською мовою пісню «Не знаю, що мене до тебе тягне» на слова Івана Франка. Він додав, що перекладання пам’яток культури і літератури іншими мовами — важливий крок у налагодженні співпраці між державами та у взаємопізнанні народів, у створенні взаємно привабливого образу для близьких і віддалених культур.
Учасники презентації високо оцінили працю перекладача і його колег. Декан філологічного факультету Святослав Пилипчук подякував за чудовий переклад і розповів про здобутки і перспективи сходознавчих студій у Львівському університеті.
Професор історичного факультету Богдан Якимович повідомив, що працює над виданням рукописів видатного українського художника Лева Жемчужникова, який свого часу відвідав Палестину й Ліван. Науковець запевнив, що українці, які зазнали російської агресії, солідарні з народами Близького Сходу, де тривають війни і гинуть невинні люди.
Викладач-арабіст кафедри сходознавства Львівського університету Ірина Мартиняк у своїй усній рецензії висловила захоплення перекладацькою майстерністю Імадеддіна Раефа. Як вона підкреслила, перекладач знайшов влучні відповідники до складної української лексики «Зів’ялого листя», де трапляються здрібнілі народнопісенні форми, діалектизми, архаїзми, полонізми та інші рідковживані слова. В перекладі збережено чимало стилістичних особливостей, здійснено цікаві спроби відтворити естетичні ефекти поетичної фоніки, зокрема римування. Наприклад, поетичний вираз «[Ой ти дівчино,] з горіха зерня» отримав зрозумілу для близькосхідного читача форму «володарко ніжності». Складність у тому, що в арабській мові кожне слово має багато значень, тому треба мати витончене мовне відчуття, аби підібрати семантичні ключі. Ірина Мартиняк зіткнулася з цією проблемою, коли власноручно перекладала арабською «Як почуєш вночі, край свойого вікна…».
— Автор перекладів чудово розуміє мову Франка. Володіючи досконало арабською поетичною лексикою, він пропонує своє прочитання його поезії. Можливо, він глибше відчуває ментальність свого народу і знає, як краще їм донести всі переживання автора… А ще багатозначність арабських слів. Перекладач, не араб, ніколи не знатиме, яке слово пасуватиме до певного контексту найкраще. Для прикладу дослідниця зацитувала переклад одного, досить складного, поетичного фрагменту:
Оригінал: Переклад:
Не боюсь я ні бога, ні біса, Я не боюся Аллаха й шайтана,
Маю серця гіпотеку чисту; Моя душа, як вранішнє світло.
Не боюся я й вовка із ліса, Я не боюся звіра чи злого духа,
Хоч не маю стрілецького хисту. Я стою перед світом без зброї.
Ірина Мартиняк запросила на презентацію й своїх студентів-арабістів, які разом з паном Імадеддіном Раефом читали поезії в його перекладі, давши змогу присутнім відчути, як милозвучно лунають Франкові строфи мовою, що здатна передати шерхіт гарячого піску і спів птаха, смуток і радощі людського серця.
Далі Соломія Вівчар розповіла про історію задуму, етапи реалізації перекладу шедевру світової любовної лірики, а також про презентації на престижних книжкових форумах, зокрема у Бейруті та Києві.
Cам перекладач зізнався, що ніколи не міг подумати, що працюватиме над інтерпретацією творчості Івана Франка. Як відомо, до цього проекту він перетлумачив «Бейрутські оповідання» Агатангела Кримського, які цікаві для арабського світу, передусім, колоритно відтвореними подробицями життя арабів наприкінці ХІХ ст. (скажімо, про грошову одиницю піастри, взаємини у школі між вчителями та учнями тощо).
Одночасно Імадеддін Раеф відзначив, що він вирізняє три типи перекладу. З його слів, він понад 15 років працює у пресі і багато статей писав про Україну, а вряди-годи доводилося перекладати розмаїті інформаційні матеріали. Отаке перекладання є зразком того, коли читач не бачить і не відчуває голосу тлумача. Другий тип — коли перекладач є цілком рабом тексту і змушений якомога точніше його відтворювати. Словом, є тексти, які без коментарів будуть цілком незрозумілими для читача, тож доводиться, окрім перекладання, ще багато про що самому довідатися та потлумачити. Такою була праця над перекладом «Бейрутських оповідань», який, до речі, високо оцінили араби-інтелектуали, як-от в Американському університеті в Бейруті. І, зрештою, третій тип перекладу — тлумач і його творча індивідуальність виразно проступають як співавтор або й автор текстів, тим паче, якщо це поетичний переклад.
Письменник-перекладач коротко охарактеризував працю над перекладом збірки: спочатку він переказав тексти прозою. (До речі, в арабському світі органічно співіснували дві форми — прозова й поетична як цілком самодостатні й ледь чи не взаємозамінні; цікаво, що А. Кримський, перекладаючи твори з арабської чи перської мов, зокрема «Шах-наме» Фірдоусі, користувався прийомом переказування поетичного тексту прозою, на що, зокрема, дещо критично зреагував І. Франко). Потім, знаючи про те, що багато віршів із «Зів’ялого листя» є піснями і що багато українців їх знають напам’ять, він поступово огранював їх у відповідну — поетичну — форму.
Присутні попросили на живо озвучити хоча б один Франків вірш арабською мовою. Імадеддін Раеф залюбки прочитав у власній інтерпретації вірш-пісню «Як почуєш вночі край свойого вікна…». Придихова артикуляція та екзотична ритмічна оркестровка виконавця репрезентували слухачеві геніальну поезію Івана Франка у своєрідному ракурсі.
Насамкінець знаний франкознавець професор Святослав Пилипчук подякував Імадеддінові Раефу, послу Ігорю Осташу й усім, хто долучився до видання арабськомовної версії «Зів’ялого листя», за непересічну культурну ініціативу. Науковець відзначив перекладацькі та перекладознавчі заслуги Івана Франка, невтомного популяризатора української культури у світі та світових шедеврів на українських теренах. У вдячність за переклад одного поетичного шедевру декан подарував білінгвальне — українсько-англійське — видання іншого Франкового шедевру — філософської поеми «Мойсей», побажавши гостеві з Бейрута успішно озвучити її арабською мовою.
