Кримські татари здобудуть автономію і спокійно житимуть на своїй споконвічній землі, — російська активістка Віра Лаврешина

У Москві, на Луб’янській площі, біля пам’ятного знака в’язням радянських концтаборів та інших жертв радянських репресій — Соловецького каменя — пройшла чергова акція протесту проти дій Росії в анексованому Криму. Зокрема, присутні на пікеті на честь Дня пам’яті жертв політичних репресій вчергове привернули увагу громадськості до того факту, що поширена в Радянському Союзі практика переслідування інакомислячих не пішла у небуття, більш того — відродилася у найпотворнішому своєму вигляді. У сучасній Росії і на території окупованого Криму людям, неугодним владі, висувають абсурдні звинувачення у кримінальних злочинах, засуджують до тривалих термінів ув’язнення в місцях позбавлення волі. При цьому офіційно заявляється, що політв’язнів в Росії немає.

Одна з активісток, Віра Лаврешина, розповіла нашому кореспондентові, що акції на підтримку України і кримських татар проводяться регулярно:
— Ми щомісяця піднімаємо українські та кримськотатарські прапори напроти будівлі ФСБ біля Соловецького каменя. Це вселяє надію на перемогу — на те, що Україна вистоїть, Крим буде незалежним, кримські татари здобудуть автономію і спокійно житимуть на своїй споконвічній землі. Той факт, що нам все-таки вдається проводити ці акції, вселяє надію на те, що не все так безнадійно, — каже активістка. — День політзеків біля Соловецького каменя (30 жовтня 2016 року — ред.) пройшов досить мирно. Поліція приїхала, звичайно, підходила до пікетників зі звичайними розмовами, але нікого не затримали. Основну частину програми — з розгортанням прапорів на знак солідарності з українцями, з кримськими татарами, — ми встигли провести «без нагляду».

Як зазначає Віра Лаврешина, російські ЗМІ воліють про подібні акції не писати. По-перше, на думку активістки, спрацьовує «самоцензура», а по-друге, влада вирішила стати на шлях повного ігнорування акцій — за принципом «немає преси — немає події».

На зауваження нашого кореспондента, що в умовах жорсткого придушення владою будь-якого опору в Росії участь навіть у небагатолюдних акціях протесту або одиночні пікети — це вчинок, який вимагає від людини певної мужності, Віра Лаврешина відповіла:

— Ми робимо якийсь мінімум, найнеобхідніше, щоб не оскотинитися… Насправді — в умовах путінщини теж напрацьовуються навички якогось опору, вони (влада, силовики — ред.) навіть зважати на тебе починають. Адже ми досить багато собі дозволяємо там, на Луб’янці. І не перший рік причому… Поки на свободі. А біля Соловецького каменя ми збираємося в кінці кожного місяця, називаємо імена всіх політв’язнів, які є в «Новій хроніці поточних подій», складеній правозахисниками та адвокатами переслідуваних за політичними мотивами. Іноді випускають тих, за кого ми пікетували, не дуже й сподіваючись на успіх. Відпустили Надію Савченко, а також Афанасьєва і Солошенко, художника Павленського. За цих людей ми виходили і на великі неузгоджені акції в центр Луб’янської площі, з фаєрами і великими банерами, а також до дверей ФСБ. Можливо, якусь внесок ми зробили у звільнення цих в’язнів, — розповіла Віра Лаврешина.

На фотографіях, розміщених нашою співбесідницею в соцмережі Facebook, в руках учасників мітингу видно плакати. На них — імена громадян України, які утримуються в російських в’язницях:

— П’ятеро нових в’язнів «Хізб ут-Тахрір»! Всього два десятки людей звинувачують в причетності до діяльності «терористичної організації» (205 ст.). Проводиться обшук, знаходиться релігійна література. Цього достатньо, щоб посадити людей років на 5 (мінімум). Цього разу це: Теймур Абдуллаєв, Узаір Абдуллаєв, Рустем Ісмаілов, Айдер Саледінов, Еміль Джемаденов, — нагадала імена в’язнів громадянська активістка з Росії.

Довідка:

Соловецький камінь — пам’ятник жертвам політичних репресій в СРСР — камінь, привезений з території Соловецького табору особливого призначення і встановлений на Луб’янській площі в День пам’яті жертв політичних репресій 30 жовтня 1990 року.