Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії

Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії
«… Прийшла до Героїв — з сльозами, з віршами… Ці квіти — як символ моєї Вам шани…»
Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії
«… Прийшла до Героїв — з сльозами, з віршами… Ці квіти — як символ моєї Вам шани…»
Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії
«… Прийшла до Героїв — з сльозами, з віршами… Ці квіти — як символ моєї Вам шани…»
Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії
Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії
Вікторія Абу-Кадум — посол українського поетичного слова в Йорданії
07.08.2017
Оцініть статтю: 
(4 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Поза межами України сьогодні проживає багато наших співгромадян. Причини до цього різні — довгострокові відрядження, робота за кордоном, родинні обставини. Днями батьківщину відвідала українка, яка вийшла заміж за громадянина Йорданії й останні п'ятнадцять років живе в країні походження чоловіка, — Вікторія Абу-Кадум (в дівоцтві — Бричкова). ЇЇ приїзду з нетерпінням чекала не тільки українська рідня та друзі, а й численні поціновувачі її творчості, бо вірші Вікторії, якими вона ділиться з користувачами соціальних мереж, вже давно завоювали цілу армію шанувальників поетичного слова.

Вона народилася у 1982 році в місті Чернівці, в сім’ї студентів-медиків, які з часом переїхали в Івано-Франківську область, селище Кути. За час навчання дівчина змінила декілька шкіл, атестат про середню освіту отримала у Чернівецькому міському ліцеї медичного профілю № 3, який закінчила у 1999 році. Того ж року вступила до Чернівецького національного університету на хімічний факультет, обравши спеціальність хіміка-еколога. У 2002 році довелося змінити місце проживання, адже після закінчення навчання чоловіка-йорданця, який здобував освіту в Буковинській державній медичній академії, молода сім’я виїхала на батьківщину голови родини. Нині подружжя проживає в столиці Йорданії — місті Амман. Відтак, опинившись в далекій і такій незнайомій країні, саме поезія та любов до України допомогли поетесі Вікторії Бричковій-Абу-Кадум адаптуватися на чужій території. Роки вдалині від рідної землі не змогли хоч на краплину зменшити любов Вікторії до України, тому невипадково, що більшість її поезій присвячені саме рідній землі, її людям, захисникам. 

У Києві жінка була проїздом усього кілька годин, і перше, про що вона попросила, зійшовши з трапа літака — відвезти її туди, де під час Революції Гідності українці відстоювали майбутнє нашої країни.

Як каже Вікторія, увага її родини в ті дні була цілодобово прикута до екрану телевізора.

— Ми не вимикали телевізор, онлайн трансляції з Майдану не відпускали від екрану. Я дивилася й не могла просто повірити… Це — моя Україна. В мене слів просто не було…

… Вулиця Інститутська, Грушевського, Майдан… Тут, де розгорталися найдраматичніші події, Вікторія Абу-Кадум не стримувала сліз. Перед світлинами загиблих жінка прочитала кілька рядків з вірша, написаного в день прощання з героями Небесної сотні.

Плине кача над Майданом і рве душу —
Слів немає, лиш молитва, сльози душать.
По бруківці, це спеклась юнацька кров,
За героями в зажурі люд ішов.
У поклоні похилилася самотньо —
Хоронила Україна свою Сотню
Поєднались люди у журбі —
Не було кінця і краю тій юрбі:
В небеса, в січневу зимню синь
Йшов чийсь тато, брат, коханий, син…
В долю вірили — та, видно, задарма —
Щастя Сотні обірвала та зима.
Провели в останню світлу путь —
А за ними качі все пливуть…

Поетеса багато пише й про захисників України, що боронять нас на Сході, в зоні АТО. Часто в віршах мова ведеться наче від особи бійця, як ось в цій поезії:

…Я приїду, я повернусь, дотерпи…
Лиш чекай і вір…про жаль — нікому…
Бо пекельні я пройшов світи,
перш ніж повернутися додому…
Бо пройшов крізь болі й смерть
своїх братів,
Дух в бою не загубив і не розвіяв…
Бо до тебе пристрастно хотів,
Бо про тебе лиш єдину мріяв…
У холодні ночі страх терзав —
ні, не ворога боявся, бо вже звик я…
Я від долі гаряче бажав,
Щоби віра лиш твоя не зникла…
Куль ворожих літ перетерплю,
Землю рідну відстою до краю!
Бо тебе єдину я люблю,
Лиш тебе єдину я бажаю…
Дякую щодня я небесам
(ти про це, напевно, і не знаєш),
Бо щодня, за обрієм, десь там
В спеку й в дощ мене з війни чекаєш.
Хоч не раз в боях я кров пролив
і в примарах бачив смерть з косою…
Але жив, боровся, вірив, ЖИВ,
Знав, що скоро стрінуся з тобою…
Ти чекай, коли нема вістей,
навіть поневірилася мати…
З тисячі насильницьких смертей
Врятувала — вміла ти чекати…
Повернуся скоро я з війни,
Переможу злого лиходія…
Лиш чекай крізь будні і крізь сни —
Поєднає нас обох твоя надія!

***

Певно, болю такого не чувала я зроду,
Каламбурам душі слів не знайду путящих…
Недарма слово «куля» жіночого роду,
Як примхлива повія — обирає найкращих…
Вибирає красивих, молодих і здорових,
Тоне в їхніх очах, в їх серця затікає…
Тільки з присвистом легким — тут зайві розмови —
Поцілунком своїм їхню плоть обпікає…
Скільки вже полягло тих, обласканих нею,
Скільки долей забрала в смертельнім екстазі…
З фронту вісточки шле, неприкриті брехнею:
«Троє зваблених, інших шукаю наразі…»
А, буває, і подруг зове на підмогу,
З ким не справиться — кличе собі на підміну…
І уже поспішають, не збити з дороги,
До роботи беруться гранати і міни…
А до них все ідуть непохитно Герої…
Стоїть, сукні поділ свій зазивно задерши,
Мамка кулі і міни, гранати і зброї,
Ненаситна до крові війна-сутенерша…

Вікторія Абу-Кадум — часта гостя й в українських дипустановах в Йорданіі, бере участь у багатьох культурно-мистецьких заходах, які влаштовує посольство, більш того — вона є однією з ініціаторів створення центру для культурного розвитку української громади. Звідси і взяв свій початок Український культурний центр «Українська Хата в Йорданії». Для налагодження взаємного пізнання та комунікації між нашими країнами в цій установі організовано навчальні мовні курси (українська, арабська, англійська мови), для культурного всебічного розвитку українських дітей створено багато гуртків дозвілля і творчості, серед яких — співи, танці, образотворче мистецтво, театральний гурток, рукоділля, навчання гри на гітарі та скрипці, секції боксу та аеробіки, гурток інформатики та кулінарні курси. 

Спочатку Вікторію було запрошено для художнього оформлення приміщення Хати, а потім вона як поетеса почала брати активну участь у всіх культурних заходах центру. В результаті активної співпраці з координатором УКЦ, а за сумісництвом талановитим композитором і співачкою Ольгою Завидняк народилося декілька пісень для дитячого колективу «ЮА Кідс», який своїми яскравими виступами давно полонив серця йорданської публіки. Практично до кожного свята та визначної дати Вікторія з однодумцями організовує тематичні вечори з дитячими виступами, з пісенними та поетичними номерами, хореографічними замальовками, а завершує кожен захід солодкий стіл з українськими національними смаколиками. Як розповідає жінка, двері Української хати в Йорданії відкриті для всіх охочих пізнати українську культуру та звичаї, а також для всіх наших співвітчизників. Серед таких культурних заходів — відзначення річниць Дня народження Кобзаря, Дня Незалежності, Дня українського прапора, Дня вишиванки…

— Свят забагато не буває, тому мене та моїх подруг надихають на подальшу роботу та творчість захоплені відгуки наших земляків і щасливі оченята наших дітей.

Пані Вікторія розповіла про життя наших співгромадян, зокрема й своє, в Йорданії, про те, як ставляться місцеві жителі до іноземців… За її словами, хоча офіційною релігією в країні є Іслам, вона вважається найдемократичнішою на Близькому Сході в плані толерантного ставлення до послідовників інших віровчень. 

Журналісти поцікавилися у жінки, що було визначальним в її рішенні прийняти Іслам, і вона зазначила, що це рішення визрівало в ній три роки, ще до від´їзду в Йорданію, і, до того ж, їй довелося переконувати чоловіка в тому, що прагнення стати мусульманкою щире:

— Чоловіки-мусульмани не мають права примушувати жінку промовляти шахаду, тим самим визнаючи себе такою, що прийняла Іслам, бо за мусульманським законом в релігії не повинно бути примусу — це лише усвідомлений і добровільний вибір людини. І я цей вибір зробила. Іслам я прийняла перед своїм переїздом на постійне місце проживання в Йорданію, це сталося в 2002 році. Йшов третій рік мого подружнього життя, і я все більше і більше дізнавалася про релігію чоловіка з його вуст, з книг і періодичних видань. Тричі зверталася до нього, і він нарешті зрозумів про серйозність моїх намірів. І якось вночі я нарешті проголосила шахаду. Свідком був мій чоловік… Зрозуміло, що в Йорданії ми пішли до судді підтвердити це, отримати свідоцтво, але оту вирішальну й найважливішу в моєму житті ніч я ніколи не забуду. Я не вважаю себе зрадницею однієї релігії заради іншої — я не була перебіжчицею, бо від Бога не втечеш…

Як зізнається Вікторія, їй сподобалася розумна віра мусульман в Бога, без фанатизму, її приваблювала сумирна покірність найвищій Силі.

— Іслам — це скоріше спосіб життя, це закони, які впливають на всі аспекти людського буття. Мені подобається, що люди цієї віри не зупиняються на тому, що вони знають про Іслам, а все життя прагнуть пізнати більше, змалку вивчають Коран напам’ять, досконало вивчають історію Ісламу з книг і лекцій сучасних вчених.

Стосовно ж поширеної думки, що деякі мусульмани своїми діями підживлюють ісламофобію, поетеса сказала:

— Можливо, мої судження трохи суб’єктивні, адже не все так безхмарно сьогодні, бо у кожній релігії є люди, які ганьблять її і несуть негатив, але все ж таки є представники, після спілкування з якими бачиш тільки позитивні сторони цієї релігії.

Українка не може забути зворушливу історію із власного життя в далекій Йорданії:

— Якось довгий час я не їздила додому в Україну, одного разу ми з дядьком мого чоловіка завели розмову про мій рідний край, я розповіла йому, яка моя Батьківщина чудова і живописна. Він перепитав: «Де краще?». Я зітхнула і сказала: «Україна — моя Ненька, там добре, але Йорданія — це Батьківщина моїх дітей, тому я маю і її полюбити всім серцем». Видно, дядько чоловіка прочитав таку тугу в моїх словах, що просто запропонував в подарунок відправити мене та усіх моїх дітей в Україну провідати рідних. Він був готовий в той самий день купити квитки на літак, я ледве його відмовила. В Україні я побувала того самого року, мій чоловік влаштував нам з дітьми приємну подорож, але я ніколи не забуду порив нашого родича і його добрі наміри. Щирі, добрі люди живуть і в цій країні.

І не лише поїздки на батьківщину забезпечує йорданська рідня Вікторії. Завдяки їм вона збирається відправитися в малий хадж.

— Жителі Йорданії — привітний та гостинний народ, — розповідає Вікторія. — Тут вважається нормальним явищем запросити до себе у гості на обід людину, з якою знайомий декілька годин, тут завжди прийдуть на допомогу розгубленому іноземцю, туристу. Погляди в Йорданії дещо консервативні. Мусульманським жінкам бажано ходити в закритому одязі, волосся, руки і ноги повинні бути прикриті, західні жінки, звичайно, ходити в такому одязі не зобов’язані. На публічне висловлення почуттів тут також майже не натрапиш, але ні в кого не викличуть подиву друзі, які вітаються поцілунками та прогулюються, тримаючись за руки. В той самий час ставлення чоловіків-йорданців до своїх дружин дбайливе і ревне. Так, в чоловічих розмовах заборонено обговорювати жінку, винятком можуть бути лише важливі теми, такі, наприклад, як стан її здоров’я. Національні і релігійні почуття йорданців також не варто зачіпати. Надзвичайним є ставлення арабів до своїх батьків, їх культ є беззаперечним. 

Специфічною рисою української громади в Йорданії є те, що вона складається переважно з жінок, одружених з громадянами Йорданії, та дітей від змішаних шлюбів. До спільноти українських емігрантів входять педагоги, музиканти, художники, спортсмени, культурні діячі та активісти, і тішить, що відтепер є й українська жінка, яка несе землякам своє поетичне слово… 

Вікторія розповіла, як нещодавно їй написала жінка з України і подякувала за патріотичні вірші, які вона через волонтерів передає захисникам на Схід. Незнайомка сказала, що поезія українки з Йорданії піднімає бойовий дух хлопців на передовій і в госпіталях, допомагає їм вижити в надскладних умовах війни. Поетеса поділилася, що саме цей відгук став найціннішим для неї за усі роки її творчості.

Серед віршів Вікторії Абу-Кадум є такий, що краще за довгі розмови про любов до батьківщини говорить про це…

…Дух солодких суниць — ними марю постійно —
І скоринка гарячого хліба крихка,
Погляд мами — ласкавий, привітний, спокійний —
Все це входить у вартість одного квитка.
Доторкнути рукою троянди тендітні,
Щоб в долонях лишилася свіжість м´яка…
Гуркіт щедрої зливи і райдуги літні —
Все це входить у вартість одного квитка.
Ще — обійми сестри, без якої нестерпно
І з якою дітьми не минали кутка,
І рогалики з маком в медовому серпні —
Все це входить у вартість одного квитка.
Найцінніші пейзажі білявої хати,
Зустріч з садом, де вишня достигла п´янка,
Крок в дитинство — свою першу ляльку обняти —
Все це входить у вартість одного квитка…

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.