Найважливішим постулатом ісламської економіки є категоричне заперечення ріби. У широкому сенсі риба - необґрунтована працею націнка. Канонічно ж ріба сприймається як збільшення суми боргу по відношенню до його початкового розміру, тобто позиковий відсоток.
(Продовження. Початок - див. посилання на тему)
Протягом кількох тисячоліть не припиняється суперечка між супротивниками та апологетами відсотка. Процентні відносини з'явилися вже в III тис. до н. е. в Шумері, але отримали свій розвиток лише через тисячу років у Вавилоні. Найважливішою причиною цього стали високі темпи розвитку торгівлі, яка вимагала значних коштів. Це призвело до виділення особливого класу (так звані тамкари), що займався виключно лихварською діяльністю, за якою вже законами Хаммурапі були встановлені граничні процентні ставки. Цікаво, що процентні ставки в той час встановлювалися виходячи не з яких-небудь економічних міркувань, а зі зручності розрахунків відповідно до загальноприйнятої системи числення. Найбільшого розвитку процентні відносини в античному світі отримали в Греції і Римі, незважаючи на засудження відсотка провідними філософами, в тому числі, Платоном, Арістотелем, Сенекою та іншими. У цілому, лихварство істотно сприяло поляризації суспільства в стародавніх державах, оскільки кошти зосереджувалися в руках невеликої групи людей - управителів, жерців (храмове лихварство було одним з найбільш поширених), а позичальники часто потрапляли в боргове рабство. Практично єдиними способами боротьби з негативними наслідками були обмеження термінів боргової залежності і царські амністії, в результаті яких боржникам прощалися їхні зобов'язання.
Заборона лихварства зустрічається у віршах Тори, головної книги іудеїв. Проте згодом ці вірші були витлумачені як такі, що забороняють стягнення відсотка лише з юдеїв, що, в кінцевому рахунку, призвело до розвитку лихварської діяльності по відношенню до іновірців. Негативно до лихварства відносилося і християнство, що знайшло своє відображення в біблійних текстах, а також роботах таких середньовічних християнських філософів, як Граціан і Фома Аквінський. При цьому християни з самого початку не розмежовували членів громади та іновірців. У 325 році Нікейський собор засудив стягування відсотка духовними особами, а у 1139 році Другий Латеранський собор визнав будь-які форми лихварства забороненими, причому нерозкаяного лихваря не допускали до причастя і він не міг бути похований разом з християнами. Фома Аквінський порівнював стягування відсотка з продажем того, чого не існує в природі, а одержання плати за використання грошей уподібнював продажу вина окремо від його вживання.
Розвиток торгівлі (кінець XI - XII ст.) зумовив потребу у фінансуванні різних економічних підприємств. Спочатку було знято заборону на стягнення відсотка з васалів або ворогів, потім - на стягнення штрафу за несвоєчасне погашення боргу. У результаті, в XIII столітті з'явилися перші торгові банки і нові фінансові інструменти (наприклад, вексель), що замінили прямі позики і дозволили середньовічним банкірам діяти без явного порушення заборон церкви. Важливу роль у розвитку процентних відносин зіграли арабські (індійські) цифри, які набули широкого поширення в Європі в середині XV століття. Громіздкі системи знаків, що існували до цього, були незручні для нарахування відсотків. Самі ж араби, поряд з цифрами, активно використовували літерні позначення цифр.
З поширенням протестантизму ставлення до заборони відсотка і лихварства в цілому змінюється. У XVI столітті вперше на законодавчому рівні розмежовуються поняття «дозволена процентна ставка» і «лихварський відсоток», що часто використовуються і в наш час. Останній виступає як надмірний відсоток, зокрема, що перевищує встановлену законом граничну ставку. У СРСР передбачалося, що видача позик повинна здійснюватися виключно державними кредитними установами. Стягнення відсотка радянськими політекономами мотивувалося тим, що треба утримувати банківський апарат, а також спонукати підприємства краще використовувати наявні кошти, а не залучати додаткові позики.
Сучасна західна економічна теорія відводить відсотку важливе місце в економічних відносинах і характеризує його як один із видів доходу, який отримує власник капіталу. У той же час в Корані і Сунні міститься абсолютна заборона на стягнення відсотка. Саме це і не дозволило у Середньовіччі, епоху бурхливого розвитку ісламської торгівлі, легалізувати процентні відносини. Тим не менше, у більш пізні періоди тривала колоніальна та економічна залежність ісламських країн призвела до появи і розвитку в них традиційних фінансових структур, а деякі єгипетські правознавці навіть видали фетви, що в тій чи іншій мірі дозволяють лихварство, що викликало широкий резонанс в ісламському світі.
Стосовно лихварства в Ісламі найчастіше використовуються два поняття: ріба ан-насіа, і ріба аль-фадль. Перше означає зростання на відстрочку виплати, тобто надбавку до основної суми боргу, одержувану кредитором в якості однієї з умов надання коштів на певний термін або в обмін на відстрочку платежу. Ріба аль-фадль має місце при бартерному обміні партії одного і того ж товару на іншу, більш низької якості в нерівній пропорції і не одночасно. По суті, ріба аль-фадль - будь-яка невідповідність в кількості і якості при обміні однорідних товарів один на одного.
Проти позикового відсотка виступають і сучасні мусульманські правознавці, і економісти, що розвивають свої ідеї з середини ХХ століття. В цілому ці аргументи зводяться до того, що гроші не є товаром, який можна продати і отримати дохід, а є лише допоміжним засобом. Тому грошові операції самі по собі заборонені, а в основі комерційних контрактів повинен неодмінно лежати товар, послуга або нематеріальний актив. Поняття «капітал» має на увазі гроші, які власник вкладає у дозволені операції, беручи в них активну участь. Крім того, ріба є тягарем як для отримувачів позики, що здійснюють процентні виплати, так і для покупців, оскільки в ціну товару включається вартість кредиту.
Негативно ставляться мусульманські правознавці і до розмежування процентної ставки на «дозволену» і «лихварську». Це обґрунтовано тим, що з плином часу ставка відсотка знижується, і те, що було дозволено раніше, стає забороненим у даний час. До того ж, очевидно, що в усьому світі відбувається зниження процентних ставок, а обсяги депозитів і використовуваних кредитів, тим не менше, продовжують збільшуватися.
Факт того, що позичковий відсоток відіграє негативну роль у кредитно-фінансовій системі країни і служить каталізатором кризових явищ, підтверджує і те, що в умовах глобальної кризи облікову процентну ставку до мінімального рівня (2-5%) знизили центральні банки Канади, Швейцарії, Швеції , Норвегії, Китаю, Тайваню, Південної Кореї, Сянгана та інших країн. Більш того, в грудні 2008 року ФРС США знизила облікову ставку відсотка до 0,00-0,25%, Центральний банк Японії - до 0,1%, а в березні 2009 року Банк Англії встановив значення даного показника на рівні 0,5% .
Про те, як вдається ісламським банкам функціонувати на безвідсотковій основі, мова піде в наступній статті.
Сейдалі КУРТМОЛЛАЄВ
За матеріалами «Півострів»
Посилання на тему:
Що відрізняє ісламську економіку від усіх інших?
Ісламська економіка як альтернатива капіталізму та соціалізму
