Мене звуть Анна, за професією я економіст-міжнародник, хоча все життя мені допомагало заробляти саме знання мов.
Я мама восьмирічної доньки та однорічного сина, у нас в родині є як «природний», так і «штучний» білінгвізм. Природний в тому плані, що у моїх дітей три рідні мови — російська, українська і турецька. Штучним же я називаю те, що ми з ними говоримо й англійською, не будучи його носіями.
Так склалося, що заміж я вийшла за громадянина Туреччини і деякий час жила там, з чоловіком розмовляємо винятково турецькою мовою. Всім батькам, які переживають, що до рішення ростити дітей-білінгв прийшли пізно і втратили час, з упевненістю можу сказати, що білінгвом можна стати і в абсолютно зрілому віці — була б мета і достатньо практики. Сьогодні я частіше думаю турецькою, ніж рідною російською та українською, хоча з такою ж легкістю переключаюсь на англійську. Навіть сни мені сняться саме турецькою мовою.
У 7 років я вперше полетіла в США до родичів і з тих пір жила там по декілька місяців кожні 2–3 роки. Звичайно, перебування у мовному середовищі досить швидко дало результат — моя англійська щоразу ставала краще. Але крім цього, я неймовірно вдячна своїй тітці за щотижневі поїздки в бібліотеку, а ще більше за те, що саме вона розповіла мені про існування англо-англійського словника. З тих пір пройшло багато років, а іншого словника я в руках не тримала. Не можна не згадати і про вплив телебачення. Вдень, поки всі на роботі, я була вдома одна і доводилося себе чимось розважати. Найчастіше це був телевізор і комп’ютер з виходом в Інтернет (так, на той час в Україні ще далеко не у всіх був інтернет). У кожної людини свої методи ефективного вивчення мов, але я можу сказати, що на початковому рівні англійську я вивчила саме «з телевізора». А який у мене був акцент! Тому до цих пір своїм друзям раджу дивитися більше фільмів і серіалів англійською. У майбутньому цю практику я перенесла вже в свою сім’ю, і хоч ми усвідомлено відмовилися від телебачення, все, що старша дочка дивиться і у що грає на планшеті, — винятково англійською мовою. У свої 8 років у неї навіть в думках немає увімкнути собі що-небудь російською.
Повернувшись в Україну з США, було складно переключитися знову на російську. До сих пір пам’ятаю, як на автоматі відповідала мамі англійською, а вона мене не розуміла. Після 4-ої поїздки мама вирішила віддати мене в спеціалізовану школу, де всі предмети викладалися англійською мовою. Саме це дозволило мені підтримувати мову на хорошому рівні, але повторюся, саме підтримувати. Я щиро вважаю, що школа не дасть того, що дає занурення в середовище. І якщо стоїть вибір між навіть дуже якісними курсами англійської та поїздкою в англомовну країну — для своїх дітей я без вагань обираю друге. А отримавши базу, можна віддати дитину в садок або школу, де є носії мови і-де у неї буде достатньо практики.
У шкільні роки в різні періоди я додатково вчила французьку, німецьку, турецьку та арабську. З цього приводу хочеться сказати, що якщо мова «не пішла», навряд чи варто тиснути на дитину і думати, що вона в майбутньому скаже за це спасибі. Так, німецьку я вчила багато років в школі, університеті і на кращих на сьогодні курсах в Goethe-Institut України, а результат був і є нульовим. Турецьку ж почала вчити в 9 класі і вже через 7 місяців з дня, коли дізналася перше турецьке слово, поїхала на міжнародну олімпіаду в Стамбул, на яку з’їжджаються щороку діти з усього світу, і зайняла на ній 2-е місце. До чого я це розповідаю? Якщо я буду віддавати своїх дітей на курси ще якоїсь іноземної мови в досить свідомому віці — я обов’язково запитаю їх думки, а не вирішуватиму, дивлячись на популярність/корисність/престижність мови.
Мова не завжди повинна бути самоціллю. Будь-яка мова для мене — це насамперед «зарядка для мізків». Неважливо, наскільки вона популярна. У багатьох народів світу є приказка: «в тобі живе стільки людей, скільки мов ти знаєш».
З донькою вперше в США полетіли в 3,5 роки і з тих пір вона вільно розмовляє англійською. Дивним для мене є те, що кожен день вдома вона чує турецьку мову, а в США ми літаємо максимум раз на рік-два — англійська у неї на більш високому рівні, ніж рідна турецька.
Що стосується методів і методик — я досить яскравий приклад того, як ростити дітей-білінгв, не докладаючи практично жодних зусиль. У нас немає поділу мов між батьками або ж по днях. Ми можемо говорити однією мовою, потім переключитися на другу, потім на третю. Зараз дочка знає 4 мови на рівні рідної і вчить 5-ту. Сподіваюся, що це не межа. Багато хто запитує, чи не втомлює це дитину. Я повторюся, що у нас все склалося дуже природно і без напруження. Я зрозуміла, що головне — створити правильні умови для навчання, і тоді воно буде проходити легко і невимушено. Саме тому я дуже зацікавилася співтовариством FamiLingvo. Великий респект засновникам, що вони намагаються створити умови, в яких діти спілкуватимуться та отримуватимуть достатньо практики в ігровій формі.
З появою дітей у мене виникла мрія, пов’язана з мовами — створити простір, де мови дітям викладатимуть носії, де буде мало теорії і багато практики, де дитина навіть не буде усвідомлювати, що зараз щось вчить і їй здаватиметься, що вона просто грається і спілкується. Згодом ця мрія доповнилася потребою віддати дітей в дитячий садок, а я все не могла знайти такий, який би мені підійшов за всіма параметрами. Тому цього року ми вирішили відкрити свій приватний дитсадок, орієнтований саме на східні мови і, звичайно ж, англійську.
CleverEast — перший в своєму роді, і я дуже сподіваюся, що це буде затребувано. Нам лише 2 місяці і на нині всі діти, які відвідують наш дитячий садок, є білінгвами. В майбутньому дуже хочу проводити в садку свої міні-дослідження саме щодо виховання дітей, у яких більше двох рідних мов, адже це досить нова та актуальна тема, а у багатьох батьків є величезна кількість запитань з неї.
Джерело: FamiLingvo
