Як «Ісламська держава» перестала вірити в Кінець світу

Як «Ісламська держава» перестала вірити в Кінець світу
Есхатологічні сподівання змусили членів ІД протягом кількох місяців восени 2016 року вести відчайдушні бої за стратегічно не важливе місто Дабік у Сирії, бо воно згадане в хадисах як одне з кількох можливих місць, де відбудеться фінальна переможна битва мусульман над невірними
11.09.2017
Оцініть статтю: 
(20 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

«Ісламська держава» (ІД, ІДІЛ) — це бурхливий рух джигадистів, що веде своє існування ще з часів повалення режиму Саддама Хуссейна в Іраку, але розцвів під керівництвом Абу Бакра аль-Багдаді, що очолював його в 2010–2017 роках і нині вважається за загиблого. Саме за часів Аль-Багдаді, 2014 року, було проголошено халіфат на території частини Сирії та Іраку, що її контролювали прихильники ІД. Проголошення халіфату, з одного боку, та його несприйняття абсолютною більшістю мусульман та ісламських богословів, з іншого, дозволяють говорити про специфічне розуміння релігійності в «Ісламській державі».

Багато в чому релігійність представників ІД копіює класичні зразки салафітського фундаменталізму XX ст.: неприязнь до Заходу, антиколоніалізм, несприйняття інших напрямків у межах Ісламу, проповідь із застосуванням примусу та насильства, обрання найжорсткого варіанту дії з кількох однаково легітимних, перевага другорядних питань у релігії (одяг, користування гаджетами тощо). Утім, кілька рис відрізняють сучасних джигадистів від попередників, а також від звичайних мусульман. 

По-перше, вони свідомо архаїзують своє богослов’я та практику. Відмовляючись від мазгабів, традиційної теологічної та правової літератури, вони розривають із офіційним мусульманським світом, муфтіями та духовними центрами. Відтак, кожен харизматичний проповідник, навіть без спеціальної освіти, може стати провідним теологом — і до його думки дослухаються. Відомі приклади — австралієць Муса Серантоніо та американець Ахмад Муса Джибріль: їхня проповідь спонукала сотні джигадистів із західних держав переїхати до Сирії та Іраку — попри те, що самі ці проповідники не були там, а їхні теологічні претензії не визнають провідні мусульманські богослови. З іншого боку, не можна навіть сказати, що бійці ІД є релігійні фанатики у звичному розумінні цього слова: їх важко побачити за читанням Корану чи Сунни; очевидці кажуть, що можна кілька місяців провести в таборі й жодного разу не побачити Коран. Також не слід перебільшувати готовність особисто пожертвувати життям заради віри: нерідко джигадисти посилали в бій замість себе рабів із військовополонених. Однак саме прагнення боротися з «невірними», тобто з західною світською цивілізацією та її прибічниками на Сході, є чи не найвищою релігійною практикою  — набагато важливішою за читання середньовічних трактатів. Типовим прикладом стала назва африканського угруповання, що присягнуло самопроголошеному халіфові, «Боко харам», тобто Book is haram (Книга — заборонена). Звісно, передусім ідеться про Біблію, але й загалом про  книги, освіту, що її нерідко поширювали там християнські місіонери.

По-друге, прихильники ІД чи не найбільше відрізняються типом релігійності: палке очікування кінця світу, аж до прагнення його наблизити. Кінець світу та Судний день цілий час фігурували в журналах, відеороликах та інших публічних виступах. Так, у відео No Respite, оприлюдненому 24 листопада 2015 року, військо коаліції порівнюють із військом кафірів, що, згідно з хадисами, під 80 прапорами стикнеться з військом мусульман перед настанням Судного дня. Бажання порівняти свою ситуацію з останніми днями перемогло факти, бо навіть попри залучення до коаліції таких держав, як Україна, що не бере участі у військових діях, 80 прапорів все одно не назбиралося. Есхатологічні сподівання змусили членів ІД протягом кількох місяців восени 2016 року вести відчайдушні бої за стратегічно не важливе місто Дабік у Сирії, бо воно згадане в хадисах як одне з кількох можливих місць, де відбудеться фінальна переможна битва мусульман над невірними.

Очікування найближчим часом Судного дня в лавах ІД наклалося на поширені подібні погляди серед близькосхідних і південноазійських мусульман. Так, опитування Pew poll 2012 року продемонструвало, що понад 51% близькосхідних і північноафриканських мусульман чекають на Кінець світу найближчим часом (саме в ці роки регіон охопили революційні, контрреволюційні та військові події). Відтак, есхатологічна риторика допомогла мобілізувати прихильників проекту, а з іншого боку мобілізувала їхніх противників з-поміж шиїтів, що теж почали казати про потребу обстоювати власну інтерпретацію Ісламу та чекати найближчим часом приходу імама Магді.

А втім, після перелому у війні, коли найбільші міста було втрачено або ось-ось буде втрачено, есхатологічна риторика та есхатологічні очікування серед прихильників руху суттєво знизилися. Про це свідчить і серпневий номер журналу «Румія», де в передмові йдеться про те, що нічого не втрачено, і навіть якщо ця інкарнація халіфату виявиться не остаточною, то неодмінно ісламське правління постане в іншому місці та в інший час. Обидва моменти є показові. Таке зізнання автоматично потверджує, що час есхатологічних пророцтв імовірно не настав. А ще те, що для їх здійснення, як виявилося, не обов’язково звільняти Сирію, що про неї йдеться в хадисах. Іслам в інтерпретації ІД та халіфат можуть з’явитися в будь-якому місці — і це свідчить про визнання представниками «Ісламської держави» свого остаточного переходу до мережевої міжнародної спільноти, хоч до кінця 2016 року вони принципово відрізнялися від інших подібних утворень тим, що були прив’язані до території Іраку та Сирії (Шаму).

Зневіра в скорому Кінці світу вже не раз поширювалася в різних релігійних рухах. Найяскравіший приклад — християнство, що його прихильники протягом перших років поширення традиції були переконані, що апокаліптичні події стануться от-от. Але після смерті першого покоління есхатологічні очікування поступово перетворилися на вчення про готовність до Судного дня, хоч би коли він настав. Так само відбувалося й з іншими релігіями та новими релігійними рухами. По відході від справ / смерті засновника та його найближчого оточення релігія стає менш харизматичною і дедалі впорядкованішою. Здається, подібну ситуацію переживає тепер і «Ісламська держава», хіба перше покоління відійшло надзвичайно скоро, що зумовила не лише війна, а й швидке сучасне життя.

Руслан Халіков

Джерело: REL LAB 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.