Український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк розповів про те, як сьогодні розвиваються стосунки кримських татар та української громади і які є у них перспективи.
ДІАСПОРА — НЕОДНОРІДНА, І ЦЕ ВАРТО ВРАХОВУВАТИ
Діаспора кримських татар у Львові проживає вже близько трьох років. Як, на ваш погляд, складаються стосунки з громадою, яка приймає, тобто із самими львів’янами? Чи є якісь особливості у цих відносинах?
— Не можна говорити про громаду кримських татар у Львові як про щось єдине. Бо, як і будь-яка діаспора, — це різні люди, які ставлять перед собою різні цілі. Є ті, що мають мету повернутися в Крим, перечекавши тут тяжкий період та здобувши якісь зв’язки, навики, знання. Дехто хоче адаптуватися тут і тому розбудовує свої проекти на довшу перспективу, купує житло, і для них повернення залишається лише в теоретичному аспекті. Очевидно, що є і третя категорія — це люди, які приїхали сюди і розглядають Львів лише як трамплін для того, щоб в подальшому облаштуватися в ЄС чи США.
Є поділ і за іншим фактором — релігійним: секуляризовані люди й ті, хто дотримується традицій Ісламу. Усі ці групи накладаються одна на одну.
Більшість переселенців, які були вимушені покинути Крим, спочатку сприймали з ентузіазмом, як біженців, втікачів від російської агресії, але зараз до них ставляться більш спокійно, виважено. Хоча й доброзичливіше. Жодні проблеми зі сприйняттям цих людей мені не траплялися.
КРИМСЬКОТАТАРСЬКА КУЛЬТУРА — ПЕРЕВАГИ ТА НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ МІСЦЕВОЇ ГРОМАДИ
Чи сприймає львівське суспільство ті заходи, які кримські татари проводять у Львові? Чи є це доречним і необхідним зараз?
— Всі культурні активності кримських татар у Львові під час війни у країні сприймаються як політичні акції. І Львів як місто достатньо заполітизоване сприймає їх у позитивному контексті. Тут немає якогось відторгнення. Більш того, це є потрібним львівському суспільству, бо це вчергове підтверджує, що Крим не є забутим, що його не відторгнуто, що він присутній в наших політичних реаліях і за нього варто боротися.
На вашу думку, галицьке суспільство виграє чи програє від того, що переселенці з Криму впроваджують тут власну культуру? Що взагалі отримує галицька громада від цього співжиття?
— Не можна узагальнювати всіх переселенців. Всі вони здатні як збагатити наше суспільство, так і створити певні проблеми. Якщо говорити про «ватників» чи супротивників України, то вони можуть, наприклад, негативно вплинути на вибори, адже мають право голосу на президентських, парламентських, а купуючи житло і реєструючись тут, ще й на місцевих волевиявленнях.
Що ж до людей у розрізі їхньої професійної кваліфікації, то тут ситуація інша, бо, як на мене, з Криму виїхали найбільш талановиті, самостійні та перспективні люди. У цьому контексті для львівського суспільства це є безсумнівне збагачення. Тим більше, якщо враховувати, що зі Львова та Західної України загалом відбувається відтік людей за кордон, а завдяки переселенцям, зокрема і кримським татарам, відбувається своєрідне заміщення.
АДАПТАЦІЯ ЧИ АСИМІЛЯЦІЯ?
Якщо говорити про суспільні процеси, чи потребують кримські татари адаптації або асиміляції у Львові, і які на те є підстави?
— Ті кримські татари, які планують своє перебування тут на довшу перспективу, безсумнівно, повинні адаптовуватися. І так воно й буде — діти підуть до шкіл, люди шукатимуть роботу, співіснуватимуть у соціумі… У цьому контексті адаптація неминуча. Ті, хто не бачить свого майбутнього тут, а планує перебиратися до ЄС, адаптації не потребує.
Чи не є і не стане в майбутньому проблемою у цих взаємовідносинах питання релігійності?
— Львів є достатньо консервативним у релігійних питаннях. Але є різний консерватизм: греко-католицький, який пережив за свою історію фактично повне знищення і переслідування церкви, і консерватизм РПЦ, яка свого часу стала підрозділом НКВС. І та, і та — консервативні, але по-різному: перша в ліберальний спосіб, а друга — власне в НКВСівський. Тому казати про неприйняття різних релігій у Львові не зовсім доречно. Тут ідуть досить ліберальні процеси.
Чи потрібна кримським татарам саме асиміляція? І якщо ні, то на яке підґрунтя вони можуть опиратися, щоб адаптуватися, але не асимілюватися?
— Асиміляційні процеси неминучі. У будь-якої спільноти. Але, крім асиміляції, відбувається ще й адаптація. Іноді це паралельні процеси, які один одного не виключають. Думаю, що політично свідома львівська спільнота зацікавлена в тому, щоб кримські татари не асимільовувалася, а адаптовувалася. Для нас важливо, щоб кримськотатарський народ збільшувався в кількості, а не розчинявся і зникав. Чим більше буде кримських татар, тим краще буде для України в питанні Криму.
Щоб не асимілюватися, корінний народ півострова має опиратися на культуру, релігію, виховування власної політичної еліти. Дякувати Богові, вже з’явилася абсолютно блискуча україноцентрична кримськотатарська політична еліта. І нехай зараз це лише кілька десятків чи сотень людей, але це вже величезний здобуток.
Збереження поміркованого ісламського способу життя може бути певною точкою опори для збереження власної самоідентичності кримських татар. Якщо не допустити помилок, то ті представники народу, які не планують повертатися до Криму, стануть особливою часткою нашого суспільства.
ЛЬВІВ ТОЛЕРАНТНИЙ. ТА ЧИ ВИСТАЧИТЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ?
Чи вистачить львівській громаді задекларованих толерантності та відкритості для мирного співіснування з кримськотатарською громадою?
— Варто пам’ятати головне: для танго потрібно двоє. Тож треба казати не тільки про те, чи вистачить задекларованих толерантності та відкритості в галицького суспільства щодо кримських татар. Варто ставити запитання інакше: чи вистачить цим двом спільнотам мудрості знайти такі способи і форми співжиття, щоб зберегти ідентичність кримських татар.
Я впевнений, що ці громади впораються, навіть попри небезпеку втручання радикальних груп. Якщо визнавати всі можливі ризики і жити у взаємоповазі, то все вдасться.
Джерело: 24 канал
