До середини 20 століття не було терміну радикальний Іслам, - муфтій

До середини 20 століття не було терміну радикальний Іслам, — муфтій
До середини 20 століття не було терміну радикальний Іслам, — муфтій

В цей важкий час українцям треба позначити точки соціальної рівноваги, які б не дали нашому суспільству «скотитися» до будь-яких крайніх ідей. Наша країна перебуває в складному становищі, зокрема й духовному: воєнні дії, розчарування, економічна криза. Нам усім потрібні такі точки опори, щоб мати орієнтири та можливість вірити в найкраще.

Для цього редакцією КНК Медіа був створений цикл інтерв’ю з відомими людьми, які допомагають українцям знайти себе у ці важкі часи: з духовними лідерами, з мудрими та незаангажованими особистостями, з тими, на кого хотілось би рівнятись та наслідувати. Гостем одного з інтерв’ю став Саід Ісмагілов, людина, що пережила окупацію свого рідного міста Донецька, духовний лідер мусульман України, до слова якого прислухаються.

Розкажіть про структуру в Ісламі.

 Сталої ієрархії, як у католиків або православних, немає. В кожній країні структура може бути різна, на пострадянському просторі є схожа: існує певне мусульманське об’єднання, яке очолює муфтій. У муфтія є його заступники, далі йдуть імами: регіональні, тобто, такі, що є у будь-якій адміністративній одиниці, ну, наприклад, імам Запорізької області; також імами, які працюють як настоятелі певного храму у православ’ї, далі помічники імама.

Що означає муфтій?

 В ісламському світі слово муфтій означає спеціаліста з Ісламу, який має відповідну релігійну освіту і може виносити правові рішення з будь-яких питань. Тобто люди приходять з різними питаннями, і він говорить їм, як все правильно зробити за законами релігії. Але у нас воно отримало інше значення  це керівник великого мусульманського об’єднання.

В Україні раніше було декілька сунітських центрів, тепер він один, оскільки інші на Донбасі та в окупованому Криму. А взагалі залишилось два  ми, мусульмани- суніти  та мусульмани-хабашити. Я очолюю духовне управління сунітів.

У чому полягала Ваша робота в Донецьку?

 До того, як мене обрали муфтієм, я був імамом у мечеті в Донецьку, працював в ісламському університеті, готував кадри, виховував майбутніх імамів. Коли мене обрали у 2009 році муфтієм, я переїхав до Києва і пробув тут до 2012 року, згодом повернувся до Донецька, де зустрів і Майдан, й окупацію. Виїхав до Києва, коли залишатися в Донецьку було вже зовсім небезпечно.

Я пам’ятаю Ваш спокій під час обстрілів Донецька. Ви заспокоювали людей, писали тексти у соціальних мережах з неймовірним гумором, хоча все це було під «Градами». Ми всі Вас читали і дивувалися силі Вашого духу.

 А інакше й не могло бути. Тому що всі панікували, було страшно. Коли почалося захоплення адмінустанов, ми всі були у розпачі й очікували, коли нас звільнять. Ми чекали, що ось-ось приїдуть наші спецслужби і військові, просто зайдуть колони і нарешті наведуть порядок. Тоді увесь донецький сепаратизм був десь на рівні «міських божевільних»  ми знали, що там були саме люмпени, низи суспільства.

У них не було зброї спочатку, вони не мали досвіду військового, і ніякого опору нашим військам вони б не чинили. Ми чекали, що з дня на день приїдуть і весь цей «дурдом» скінчиться. А ніхто не їде, нічого не вирішується, а потім почала з’являтися справжня броньована техніка, професійні солдати  тоді прийшов страх. Людей треба було підтримувати. До духовної особи звертаються за порадою, за підтримкою, якщо б ми почали панікувати, що б то було Я говорив заспокійливі речі, з гумором. Хоча нам там вже було небезпечно лишатися, бо ми не бажали вступати до лав сепаратистів. Ми свою проукраїнську позицію не приховували.

Було й таке  ми стояли посеред Донецька й молилися за мир в Україні. Нас не вбили, бо називали божевільними. Нас було небагато: християни, мусульмани  ми стояли й молились, а кругом вже їздили танки та БТРи, було повно солдатів з автоматами.

Я пам’ятаю! За вас було дуже страшно.

 Страшно було тим, хто дивився, нам там вже нічого не було страшно. Це як з Майданом  дивитися страшно, а всередині  вже ні. 20 лютого 2014 року ми домовились з греко-католиками зустрітися на Інститутській біля Нацбанку, вони нас запросили в гості. А ми пішли у своєму звичайному одязі священників, хоча нам сказали, що за таке снайпер вбиває відразу, бо гарна мішень. Страшно не було. Так і у Донецьку  ми стояли і були готові до будь-чого: кинуть у підвали чи вб’ють Але стояли з думками, що ми робимо правильно  соромно священнослужителям у такий час не вийти і не сказати слово правди! У Донецьку взагалі пропаганда забагато значить. Люди не думають своїми головами.

Мені відомий факт пропаганди у церкві московського патріархату у Донецьку  священик закликав вступати до Новоросії.

 Релігію використовували також. Коли у Донецьку був Майдан, лише одна велика церква не брала участі у наших громадських зборах: ні в молитвених марафонах, ні в ходах. Були греко-католики, священики київського патріархату, мусульмани, протестанти. Ми всі знали, що робиться у храмах один одного. І тільки московські священики з нами, на жаль, не спілкувались.

Громадська думка складається з банальної пропаганди. Я теж її жертва  численні кінофільми частіше висміюють все, що пов’язано з Ісламом. Ваша думка  чому так?

 Так! І не тільки американські фільми, «Біле сонце пустелі»  ось приклад радянської пропаганди!

Взагалі весь мусульманський світ було колонізовано. Був розподіл між Англією, Францією, Німеччиною та іншими. Ставлення до мусульман було, як до відсталих людей, бо вони не розуміли мови загарбників. Імперська Росія вважала мусульман неосвіченими, бо вони не говорили російською. І той факт, що татари-мусульмани, що мешкали у Москві, володіли, наприклад, п’ятьма найстарішими мовами на планеті, для росіян нічого не значив. Це історично доведені факти, коли московський прибиральник вулиць Ахмед вважався неграмотним, але володів п’ятьма мовами  перською, арабською, турецькою, башкирською, татарською. Але без російської він міг працювати лише так. Це історичне ставлення до народів, що були колонізовані.

А у Радянському Союзі велась загальна боротьба з усіма релігіями. Є фільми, де відкрито знущались з християнства. Всіх, хто був причетний до релігії, будь-якої, радянська пропаганда показувала як людей неосвічених, дурнуватих. Тому таке й ставлення.

А щодо Штатів, то у них взагалі таке ставлення до багатьох країн. Вони і про Радянський Союз такі пародійні фільми знімали. Ми для них білі дикуни в шапках-вушанках, всі п’ють горілку, з ведмедями гуляють містом. Вони створюють стереотипи.

Мусульмани для багатьох асоціюються з війною та агресією. Що таке радикальний Іслам, якого ми всі так боїмося, і в чому різниця?

 До середини 20 століття взагалі не було такого терміну, як радикальний Іслам. Він з’являється, коли починається арабо-ізраїльский конфлікт, а потім й афганський. Радянський Союз вторгся до Афганістану, і всі ці озброєні мусульмани, що захищали себе від нападу були, представлені як душмани, бандити. Вони, звісно, локалізувались, почали озброюватись і все це з якимось радикальними думками, бо загарбники, по-перше, прийшли з історично християнської країни, вони прийшли з перевагою до місцевого населення. З"явилась нова ідеологія  ми, мусульмани, повинні об’єднатися проти агресора. Конфлікт породжує радикальні ідеї. Потім це вийшло з-під контролю, з’явились угрупування на кшталт Аль-Каїди, котрі нікуди не ділись в мирні часи. Насправді, всі ці терористичні групи, котрі займаються вбивствами та грабунками, та ще й з Кораном у руках,  явище незрозуміле навіть для самих мусульман. Бо Іслам долучає до миру, в нас одна з наймиролюбніших релігій. Радикальний фанатизм, коли люди під гаслами з Корану вбивають невинних, а це, перш за все, такі ж мусульмани (90% вбитих саме мусульмани)  трагічний соціальний феномен. Але на Донбасі цей феномен має своє продовження. Наприклад, радикальна православна армія, що вбивала своїх же християн, катувала священиків через те, що вони не бажали «руського миру», цей феномен може транслюватися не лише у мусульман. Це загальне явище для людей взагалі.

Ви думаєте, що через декілька років, якщо не зупинити цю війну, ми можемо мати на Донбасі, у себе під боком, якесь радикальне християнське угрупування, озброєне та дуже небезпечне, котре з Біблією та хрестами у руках буде вбивати всіх, хто з ними незгоден, так?

 На жаль, таке можливо, але я сподіваюсь, що у нас цього все ж таки не станеться. Є радикальний білий християнський націоналізм, коли вбивають всіх, хто не є їх раси та їх віросповідання.

Ісус не закликав вбивати!

 Так! І пророк Мухаммад не закликав вбивати. Але висмикуючи зі священних текстів певний контекст, вони говорять: так сказано у писанні, тому так і потрібно робити. Власна інтерпретація. Наприклад, цей феномен з радикалами  вони вважають, що всі інші не справжні християни, а є фашистами. Саме в цьому звинувачували українську сторону, мовляв, вони не поділяли поглядів росіян, а, значить, є фашистами, тому їх можна знищувати, бо їх ідеологія неправильна. Факт: в Донецьку було закатовано і вбито чимало українських священиків, і зробили це радикальні «руські» християни. Тобто, це явище не є суто мусульманським. Це може з’явитися в будь-який культурі і у будь-який релігії.

Тобто будь-яка людина зі зброєю може відчути себе Богом?

 Всіх цих людей використовують, ними маніпулюють. Щодо ісламських радикалів  всі ці люди мало освіченні, по-перше. По-друге, це люди, котрі не знайшли себе у житті, це банальні невдахи. Людина, у якої є робота, сім’я, діти, вона реалізована в житті, не кине все це невідомо заради яких гасел та не поїде кудись брати в руки зброю й воювати проти інших. Я ж бачу, які люди їдуть саме до ісламських радикалів, там багато кримінального елементу, люмпенів, жебраків, у яких не склалося з подружнім життям, з роботою. Їх знаходять вербувальники та обіцяють їм шикарне життя, гроші, славу  все це під цитатами з Корану. Вони туди потрапляють, але вирватись вже не можуть. Бо вб’ють.

Так само було у Донецьку. Коли юнаків просто хапали з вулиць і змушували бути гарматним м’ясом. Донецьк завжди був «люмпенізованим», там це робити було просто  пропаганда, обіцянки гарного життя, а саме сумне, їм говорили: «Там фашисти, а ось добрий руський мир». Багато з них справді були ідейні, але все одно майже всі мертві.

На сьогодні у зв’язку з подіями в Сирії знову піднімається питання про те, що мусульмани живуть за своїми законами і не бажають приймати закони європейських країн, у яких вони хочуть жити. Це конфлікт релігій? Соціальний конфлікт різних культур?

 А це не лише проблема сирійців. Це проблема будь-якої культури. От, наприклад, китайці. Вони переїжджають та роблять свій маленький Шанхай. Приїжджають росіяни і роблять Брайтон-Біч у Нью-Йорку. Приїжджають наші українці  вони в Еміратах зробили свій осередок і вже церкву побудували. Всі громади на нових територіях тримаються разом, зберігають свою мову та звичаї, релігію, як форму самоідентифікації. Ті, хто не є космополітами, а живуть в традиційному суспільстві, а арабські країни дуже традиційні, вони не можуть жити як німці, наприклад. Коли емігрують європейці між своїми країнами, їм легше, вони будуть непомітні. Людині іншої культури взагалі важко інтегруватись. Потрібен час та зміна поколінь, щоб вже нащадки адаптувались, вчили мову, інтегрувались в нове суспільство. Дітям це легше  вони гнучкі. Але наплив мігрантів, безумовно, напружує суспільство.

Європейці теж дивилися телевізор і вони теж є жертвами пропаганди, котра насаджувала їм ідею «поганого» Ісламу. І ось він прийшов.

 Не думаю, що серед біженців є радикали. Це просто люди, що тікають від війни. Чому там багато чоловіків? Бо традиційно саме чоловік повинен піклуватися про родину. Він їде перший, щоб оселитися, знайти роботу, потім забирає родину. Не всі ж можуть воювати та вбивати. А залишатися вдома небезпечно  можуть просто силою забрати до армії. Радикальні бойовики примушують своїх брати зброю до рук, а незгодних просто вбивають. Чоловіки тікають, це реальність. Звинувачувати їх важко, повторюсь, не кожна людина може воювати.

Але ж все одно ісламістів позиціонують у ЗМІ як агресивно налаштованих радикалів. Ми взагалі маємо таку суперечливу ситуацію  Іслам проти війни, християнство проти війни, але усі воюють.

 Так, це теж феномен. От всі ті бойовики, що приїжджають з Росії  там є і мусульмани, і християни, і всі вони відвідують церкви та мечеті. Я вважаю, що лише психічно хвора людина може відрізати кінцівки, вбивати з якимось задоволенням, катувати людей. Для нормальною людини це трагедія. Тобто це не питання релігії  це питання душевного здоров’я.

Але маємо ситуацію, що ЗМІ подають факти насильства тільки з боку ісламу. Ніхто не каже, що мексиканські наркокартелі знищили ціле містечко та вбіли всіх мешканців, ніхто не пов’яже ці злочини з релігією. Ніхто не скаже, що саме католик є наркодилером та працює на мафію. Ми ніколи не почуємо у ЗМІ, що італійська мафія, яка особо жорстока, носить на шиях зображення Ісуса. Але завжди будуть говорити, що якийсь злочин вчинив саме мусульманин.

Мусульман майже півтора мільярди, серед них, ну нехай, до мільйона радикалів. Ще якась частина з тих радикалів є терористами. Але це маленький відсоток від всієї ісламської спільноти. Але ЗМІ будуть ідентифікувати іслам не з великою культурою, письменністю, архітектурою, доброчинністю. Ні, а саме з тим відсотком терористів. Зрозумійте, що терористичні організації є всюди  в Росії, в Ірландії, в Італії, у Мексиці, будь-де. Але акцент завжди на мусульманах. Це, на мій погляд, результат пропаганди.

Що для мусульман війна?

 Для нас це трагедія, як і для всіх інших. Війна  це останнє, що можна використовувати у конфліктах. Пророк Мухаммад казав, щоб використовували всі можливості, щоб не зустрітися з ворогом на полі бою. Але коли вже всі можливості вичерпано і залишається лиш бій, то будьте мужніми.

Зараз у зоні проведення АТО воюють люди різних релігій. Працює служба військових капеланів. Ви могли б розповісти, чи є капелани-мусульмани?

 Мусульманських офіційних капеланів в зоні АТО немає. Є така проблема, що у нас дуже важко офіційно оформитись капеланом. Навіть якщо хтось з нас захоче поїхати капеланом до військових, його просто не допустять до частин, бо для них ми невідомі люди. В нас немає офіційного статусу. А без цих паперів ми до бійців не доїдемо. Без дозволу ні один командир не пустить в частину. Але така необхідність існує. Розумієте, якщо гине наш капелан, держава робить вигляд, що його ніколи не існувало. Міністерство оборони, куди ми подавали прохання, поки не реагує. В нас є імами, котрі бажають їхати на фронт, вони розуміють, що їх можуть вбити. Що вони не мають правового статусу, але розуміють, що в них є потреба.

Але Міністерство Оборони дає дозвіл лише тим священикам, церкви котрих входять до Всеукраїнської Ради Церков. Наше мусульманське об’єднання до цієї ради не приймають, хоча ми офіційно зареєстровані в Україні. Якщо б не було такої практики, що капеланів беруть лише з тих об’єднань котрі входять до Ради Церков, наші імами вже давно були б там.

І традиційно попрошу кілька слів-побажань від Вас для наших читачів.

 Перш за все, побажаю усім, щоб була віра. Бажано, щоб у людей була віра в Бога через те, що віра в Бога дає людині дуже високі моральні правильні якості. Віруюча людина не вбиває, бо Бог забороняє. Вона не краде через те, що Бог забороняє  він все знає і все бачить. Для віруючої людини є певні духовні «стримувачі», що не дозволять їй робити огидне чи непристойне.

По-друге, я бажаю щоб була віра в те, що в нас все буде гаразд. У будь-який релігії відчай  це погано. Людина, доки вона жива, не мусить зневірятись. Вона мусить покладатися на Господа та вірити що, як би погано не було, настане час, коли все стане добре. Не втрачати віру! Якщо людина вірить в краще майбутнє, то так воно й буде. Але для цього потрібно ще й працювати. І починати треба з себе. Кожна людина має самовдосконалюватися, бути досвідченою і міркувати своєю головою.

Дякуємо!

Джерело: КНК Медіа

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.