Постать султани Хатідже Турхан є маловідомою в Україні, тому я і вирішила виправити ситуацію, — письменниця Олександра Шутко

Постать султани Хатідже Турхан є маловідомою в Україні, тому я і вирішила виправити ситуацію, — письменниця Олександра Шутко
Біографічний та історичний роман присвячено постаті матері одного з нащадків славнозвісної Роксолани — султана Мехмеда IV (регентом якого вона була), українки з Поділля Надії, яка в гаремі Ібрагіма Божевільного отримала ім’я Хатідже Турхан
21.04.2017
Оцініть статтю: 
(26 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

У видавництві «Навчальна книга», як повідомляв Іслам в Україні, нещодавно вийшло друком літературно-художнє видання авторства кандидата мистецтвознавства, журналістки, перекладачки й письменниці Олександри Шутко «Хатідже Турхан. Ковилі вітри не страшні». Біографічний та історичний роман присвячено постаті матері одного з нащадків славнозвісної Роксолани  султана Мехмеда IV (регентом якого вона була), українки з Поділля Надії, яка в гаремі Ібрагіма Божевільного отримала ім’я Хатідже Турхан.

В інтерв’ю нашому виданню авторка розповіла не лише про цю книгу, а й нагадала про попереднє своє дослідження, яке вийшло друком в 2015-му році і мало назву «Роксолана: міфи та реалії».

Чому ви обрали для написання роману саме цю героїню  Хатідже Турхан?

 Роман «Хатідже Турхан»  це моя друга книжка. Спершу вийшла робота про Роксолану, яку я написала на підставі не лише українських, а й турецьких, польських, російських, західноєвропейських та навіть американських досліджень. У ній я звернула увагу не лише на українське походження цієї султани, а й на те, що вона виявилася не настільки патріотично налаштованою до своєї малої батьківщини, як ми звикли вважати.

Героїня ж мого роману Хатідже Турхан жила на сто років пізніше за Роксолану і вважається однією з найвеличніших султан Османської імперії. Її син Мехмед від султана Ібрагіма І зійшов на трон у неповних сім років. Відтак, ставши його регентом, Хатідже Турхан фактично правила Османською імперією, чого не вдалося досягти її землячці Роксолані, яка померла до того, як її син Селім став султаном.

Наскільки я розумію, Хатідже Турхан теж була українкою

 Саме так. Відомості про це залишив у двотомній праці «Дзеркало Османської імперії» 1677 року видання поневолений османами француз Клод-де ла Магделен. Такої ж думки відомий османський історик XIX ст. Ісмаіл Хамі Данишменд та турецький дослідник початку XX ст. Решат Екрем Кочу.

Докладнішу інформацію з цього приводу надав австрійський османіст XVIII ст. Йозеф фон Хаммер-Пургшталь. За його словами, схоплену у полон 12-річну дівчинку татари передали дунайському санджакбею. У нього її купив стамбульський паша Кьор Сулейман та подарував валіде Ібрагіма І Кьосем. Збереглося й її справжнє ім’я  Надія. В султанському гаремі ж її назвали Хатідже Турхан.

Першу освіту в османів вона отримала, прислуговуючи сестрі султана Ібраіма І, Атіке. В архівах Стамбула зберігаються листи, написані власноруч Хатідже Турхан та адресовані великим візирам. Почерк у них розлогий. Натомість її попередниця Роксолана мала нетиповий для османів дрібний почерк, що, на думку турецького дослідника Чаатая Улучая, свідчить про знання нею слов’янського письма. Адже як донька православного священика вона могла навчатися грамоті з дитинства. А от Хатідже Турхан, яка була українською селянкою з Поділля, судячи з її османського письма, потрапила до султанського гарему неписьменною. Тож її вже вишколювали османи. Адже для усіх наложниць султана обов’язковим було знання арабського, османського правопису, Корану, літератури, каліграфії, співу, танцю, гаптуванню тощо.

Тобто гарем не був таким місцем, де жінок силоміць утримували задля плотських утіх і нещадно експлуатували?

 В Османській імперії вважалося почесним стати наложницею султана. Там рабство не було системою примусової каторжної праці на величезних плантаціях, як це практикувалося на Заході. Кожна наложниця отримувала щодня кошти на утримання. Чим вище вона піднімалася в ієрархії гарему, народивши султанові сина або ж обійнявши високу посаду його служниці, тим багатшою вона ставала.

Відповідно до записів у гаремних книгах, найменшою була платня у найнижчого рангу наложниць  аджемів, тобто новачків,  6 акче на день. За сучасними розрахунками, це 18 американських доларів. На додаток до цієї платні їх двічі на день годували, із шиком одягали, а через дев’ять років за їхнім бажанням звільняли з рабства і, наділивши багатим приданим, видавали заміж за заможних державних діячів.

Щоденна ж платня Роксолани становила 2 тис. акче, що за сьогоднішніми розрахунками дорівнює майже 6 тис. американських доларів. На рік вона, за сучасними мірками, отримувала 2 млн. 146 тис. 200 доларів. Якби Роксолана дожила до сходження свого сина Селіма на престол, то її платня подвоїлася б. Як от у її послідовниць Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан, які як матері правлячих султанів отримували щодня по 3 тис. акче.

СІМЕЙНІ ПРИСТРАСТІ

Чи була у Хатідже Турхан така ж яскрава історія кохання із султаном, як у її землячки Роксолани?

 Окрім того, що Хатідже Турхан народила 1 січня 1642 року Ібрагімові І первістка Мехмеда, не залишилося відомостей про їхнє кохання, які так полюбляли збирати за межами султанського гарему європейські посли. Відомо тільки, що батько її сина мав чимало коханок, які народжували йому дітей.

Попервах Хатідже Турхан його ревнувала. Вона охолола до султана Ібрагіма назавжди після одного жахливого випадку. Музика султанського палацу Алі Уфкі переповідає у листах, як вінценосний батько під час нападу люті, які із ним часто траплялися, жбурнув свого первістка Мехмеда у басейн водограю. Його ледь встигли врятувати

До слова, за чоловіком Хатідже Турхан, султаном Ібрагімом, збереглося прізвисько  Божевільний.

Цікаво, чому?

 Через його неймовірний потяг до жінок та щедрість. Адже він розтринькував на своїх фавориток усю палацову скарбницю. На це звернув увагу у своєму романі «Мальви і яничари» відомий український письменник Роман Іванчук.

Усі намагання матері султана Ібрагіма, Кьосем, напоумити сина не мали успіху й закінчилися її вигнанням із султанського палацу. У результаті повстали яничари, яких підтримало духовенство Османської імперії. Вони мали на меті скинути султана Ібрагіма й посадити на трон його малолітнього сина Мехмеда. На такі дії дала згоду його мати. Відтак Ібрагіма спершу ув’язнили у маленькій кімнаті палацу Топкапи, а невдовзі ще й стратили. Так син Хатідже Турхан, Мехмед, став наступним османським султаном.

Вона одразу стала його регентом?

 На жаль, ні. Державні мужі вирішили, що 21-річна мати Мехмеда IV ще замолода для такої відповідальної місії, тому спочатку регентом неповнолітнього султана зробили його бабцю Кьосем. Вона раніше вже виконувала такі обов’язки за правління свого старшого сина Мурада IV, який зійшов на трон 11-річним хлопчиком. Він раптово помер у 28 років від гарячки, а перед смертю наказав вбити наймолодшого брата Ібрагіма. Але здійснити цей кривавий план не дала його мати Кьосем, в якої Мурад вже відібрав середнього сина Касима, стративши його разом із своїми зведеними братами Баязидом та Сулейманом. Вона зачинила Ібрагіма у підвалі гарему, де той провів чимало часу в очікуванні мученицької смерті. Але Кьосем вдалося вберегти його від людей конаючого султана Мурада. У такий спосіб вона зберегла османську династію від вимирання. Подейкують, що своїм наступником Мурад IV бачив кримського хана, тому вирішив перед смертю вбити усіх своїх братів-престолонаступників.

Доволі страшна історія. Чи викладаєте ви її у своєму романі про Хатідже Турхан?

 Так, звичайно. А ще згадую про долю інших султанів, які правили до появи в Османській імперії Хатідже Турхан, та, звичайно ж, про Роксолану

ПОДІЛЬСЬКА СУЛТАНА

Я знаю, що незабаром очікується вихід вашої книжки про Роксолану у Стамбулі. Це буде її переклад турецькою?

 Так. Турецький видавець викупив права на видання моєї книжки. Із цим пов’язана цікава історія, в якій не обійшлося без допомоги професорки Єльського університету турецького походження Озген Фелек. Вона побачила мої статті та книжку на одній із наукових інтернет-спільнот. Там я замовила її публікацію на тему османського гарему, і вона мені її надіслала. Так почалося наше спілкування, в результаті якого пані Озген неочікувано для мене запропонувала видати мою книжку «Роксолана: міфи та реалії» в Туреччині. Я їй, звісно ж, подякувала за пропозицію, утім, не сприйняла її всерйоз. Яким же було моє здивування, коли наступного дня мені надійшов лист від відомого турецького видавця Чаатая Анадола з умовами контракту щодо перекладу і видання моєї книжки у Стамбулі.

Якщо чесно, я не уявляю, щоб хтось із наших істориків-науковців міг би невідомому іноземному дослідникові запропонувати видати його праці в Україні

Над чим ви зараз працюєте? Чи продовжуєте тему Хатідже Турхан?

 Нині працюю над другим томом роману про Хатідже Турхан, в якому йтиметься про роки її регентування. Третій том планую написати про її похід разом із сином у 1672  1673 роках на Поділля проти польської шляхти. Мехмеда IV на це «надихнув» гетьман українського козацтва Петро Дорошенко, який отримав османський протекторат.

Тож виходить, що Хатідже Турхан відвідувала свої рідні землі?

 Про це збереглися відомості в османських архівах, які оприлюднила професор Анатолійського університету Халіме Дору. Вона зазначила, що Хатідже Турхан залишала 1673 року османський табір і від’їжджала углиб подільських земель, аби, подихавши рідним повітрям, відродити у пам’яті миті свого дитинства.

Про панування османів на Поділлі і зараз нагадують археологічні пам’ятки, які зосереджені здебільшого у Кам’янці-Подільському, що за Бучацьким договором у ті роки став центром Кам’янецького еялету (провінції Османської імперії). Захопивши 27 серпня 1672 року за допомогою українських козаків та війська кримського хана кам’янецьку фортецю, султан Мехмед IV увійшов у місто і наказав перетворити Кафедральний собор Св. Петра і Павла на мечеть, яку назвав на свою честь. А 2 вересня вже побував у ній на п’ятничному намазі (молитві). Про ті часи і досі нагадує прибудований до собору мінарет. Його, вже після того, як османи залишили місто, християни увінчали позолоченою статуєю Богородиці, що височіє нині над храмом.

Тоді ж Мехмед IV спорудив мечеть і на честь своєї матері Хатідже Турхан. Щоправда, невідоме її точне місцезнаходження у Кам’янці-Подільському. Український краєзнавець Ольга Пламеницька вважає, що мечеттю Хатідже Турхан був францисканський костел Успіння Діви Марії, що 1799 року став православною церквою Успіння Пресвятої Богородиці. Нині це Архієрейська Свято-Успенська церква.

А от домініканський костел Св. Миколая у Кам’янці-Подільському став мечеттю невістки Хатідже Турхан  Гюльнюш-султан. Нині нагадує про це лише її мінбар (молитовний амвон мусульман), який залишився у цьому костелі після передачі міста 1699 року полякам.

До речі, саме ця мечеть із комплексом благодійних будівель стала величним символом правління Хатідже Турхан.

Це вже у Стамбулі?

 Так, звичайно. Нині Нова мечеть височіє над водами Золотого Рогу, нагадуючи здаля про цю султану, яка, окрім її будівництва, ще й завершила правління жінок в Османській імперії, започатковане Роксоланою.

Похована Хатідже Турхан у найвеличнішій гробниці Стамбула, яку звела поряд із своєю мечеттю. До її могили  справжнє паломництво серед турків, які надзвичайно її шанують.

На жаль, постать цієї султани, на відміну від Роксолани, є маловідомою в Україні. Тому я і вирішила виправити ситуацію, написавши на основі історичних фактів, архівних матеріалів та досліджень турецьких, американських і західноєвропейських учених про Хатідже Турхан роман. Сподіваюся, мені вдасться у такий спосіб прославити її ім’я на рідній землі, яку вона так любила.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.