Художниця Тетяна Ділмач — українка, яка прийняла іслам, і проживає у Туреччині. Вона народилася в Києві у 1987 році. У 2010 році закінчила навчання на факультеті образотворчих мистецтв Національного педагогічного університету імені Драгоманова й активно займалася живописом, графікою, керамікою і скульптурою, а у 2015 році — Академію дизайну одягу Unimeks. Художниця сьогодні живе в Сакар’ї (Sakarya).
Її картини відображають живі, яскраві і складні для відтворення образотворчими прийомами моменти. В її роботах виняткову роль грає світло, формуючи надзвичайне візуальне багатство творів. Тетяні не чужий і такий вид мистецтва, який прийнято називати декоративно-прикладним. Багато хто помилково вважає, що цей вид образотворчого мистецтва, на відміну від мистецтва «витонченого», «чистого» через те, що твори мають практичне застосування, варто в ієрархії трохи нижче — але, дивлячись на маленькі шедеври, створені Тетяною (які вона підписує, як Tata Tint), розумієш — це помилка. Вони також, як і картини або скульптури, зачіпають почуття і емоції, шляхом виникаючих асоціацій не просто дарують естетичну насолоду, а будять думку, волають до кращого, що є в глядача. Тонкий і вишуканий смак художниці перетворює навіть звичайні іграшки (яких також багато серед її робіт) в зворушливі символи чистого сприйняття світу, відкритості та готовності довірливо прийняти його — як це буває тільки в дитинстві. І в той же час змушує задуматися про крихкість життя, про відповідальність кожної людини за безцінний дар, вручений йому Творцем при народженні. Напевно, важко перерахувати всі види і техніки мистецтва, які використовує молода талановита художниця — це і графіка, і живопис, і створення іграшок, і розпис нею ж створених шкіряних виробів — сумок, портмоне та ін.; створення неймовірних за красою прикрас…
Нашому кореспондентові вдалося поспілкуватися з Тетяною Ділмач.
— Я народилася у 1987 році в Києві. Тут минуло моє дитинство. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова,
факультет «Образотворче мистецтво». У 2015 році закінчила Академію дизайну одягу Unimeks. Заміжня, маю 2 дітей. У 2015 році ми переїхали жити на батьківщину чоловіка — до Туреччини.
— Коли Ви усвідомили себе художницею?
— Скільки себе пам’ятаю — все своє життя щось малювала або робила. Мої перші малюнки на 2 роки ще до недавнього часу можна було розрізнити на оббивці вхідних дверей батьківської квартири. Я малювала на всьому, що потрапляло під руки — меблі, шпалери, підлоги, а коли у мене відбирали фарби — я дряпала малюнки на шпалерах. А ще все різала, зшивала і перешивала; розкручувала сама всю техніку та прилади батьковим інструментами. Мама просто вже і не знала, що зі мною робити! І до речі — тепер, маючи 2 таких же дітей — я розумію, яким випробуванням я була для батьків!
— Яку частину в Вашому житті займає творчість?
— Творчість — це не частина мене, ні! Це моя сутність! Я вважаю, що в усьому винен мій «допитливий розум» — у голові постійно витають нові ідеї. Усе хочу спробувати зробити сама. Буває, бачу нову техніку в живописі або ремесло — й одразу розумію, як це влаштовано фізично. Мені навіть не потрібно нічого з’ясовувати — хочу відразу спробувати і не можу з цим нічого вдіяти.
— І все виходить відразу?
— Звичайно ж, бувають невдалі спроби — як у всіх, але я люблю творчість саме за можливість творити і пізнавати щось нове! Це великий досвід, я так навчаюся! Сама себе називаю «універсальним солдатом», оскільки можу написати портрет за один вечір; можу працювати у будь-якій техніці, а можу і дрилем дірки в стіні просвердлити і вечерю з трьох страв за півгодини приготувати!
— До речі, про вечерю. Багато хто вважає, що захоплена роботою жінка обділяє своїх близьких, сім’ю увагою; що вона, занурена (як у вашому випадку) у творчість — далека від побуту. Чи так це у Вашому випадку і як ставиться до цього Ваш чоловік?
— Чоловік мене в усьому підтримує, допомагає і з дітьми, і в роботі. Я вважаю, мені дуже пощастило — для мене він приклад ідеального чоловіка і мусульманина! У шлюбі успіх жінки безпосередньо залежить від бажання чоловіка допомагати їй! Недостатньо лише сказати дружині «роби, що хочеш чи займайся, чим хочеш» — потрібно ще й організувати для неї таку можливість! Іноді «взяти дітей на себе», звільнити хоч трохи часу, врешті-решт — залишити її наодинці. Адже обов’язки дружини і мами ніхто не відміняв, і якщо немає ніякої допомоги, то жінка зав’язне в побутових проблемах і не матиме сил ні на що інше.
— А як діти ставляться до «творчої мами», яка перетворює будинок на художню майстерню?
— Сім’я, звичайно, страждає від «творчої мами»! Скрізь у квартирі ознаки того, що «тут була мама»! Коли я сідаю за написання нової картини, діти намагаються мене наслідувати, перетворюючи квартиру на художній цех. Вони дуже люблять малювати, а донька вже навіть зшила свою першу річ. Їй виповнилося 7 років і вона демонструє неабиякі успіхи. Син теж не пасе задніх — у 4,5 роки у нього навіть є своя техніка малювання!
— Повернімося до теми підтримки чоловіка. У багатьох сім’ях з патріархальним стилем відносин жінка вважає, що її єдине завдання — забезпечити затишок в домі, приготувати, прибрати, подати, тому не потрібно прагнути до самореалізації ще у чомусь, здобувати професію, вибудовувати кар’єру або займатися громадською діяльністю. Досі побутує (на жаль) думка, що такий підхід притаманний винятково мусульманам — хоча це не відповідає дійсності, і до ісламу — релігії, яка перша з усіх світових релігій закріпила права жінки, це не має ніякого стосунку. Швидше йдеться про рудименти доісламських часів, про «чоловічий шовінізм», який притаманний, до речі, і послідовникам інших віровчень… І все ж — наскільки в традиційно мусульманському суспільстві жінки готові реалізовувати свої, прописані в Корані, права?
— Дійсно, існують мусульманські сім’ї, у яких жінка прагне реалізації у чомусь, але їй бракує впевненості в собі, до того ж усі її намагання присікає чоловік, який не хоче побороти своє самолюбство або гордість, дозволивши дружині зайнятися чимось іншим, окрім готування і прибирання! Я маю на увазі не своє покоління, а людей дещо старших. Зараз усе, хвала Богу, потроху змінюється. Але ж про скількох талановитих нереалізованих жінок ми вже ніколи не дізнаємося! Хобі, рукоділля, творчість — це і є самореалізація, навчання, нові знання і професія для жінки-домогосподарки! Адже таким нереалізованим становищем жінок у сучасному світі ми, мусульмани, позбавляємо себе «половини свого потенціалу»! Мені дуже прикро часом дивитися на жінок, яким не «дозволили» знайти себе і своє покликання, всупереч їх бажанню.
— Будьмо справедливими — такі випадки, хоч і зустрічаються, але вони не є системними. Хіба мало успішних мусульманок, які гармонійно поєднують і реалізацію свого призначення як жінки-матері і дружини, і професійну і громадську діяльність; хіба мало жінок, які з вдячністю приймають від Всевишнього його дари — талант, здібності — і розвивають їх, пам’ятаючи, що життя і цей світ Господь дав нам у позику, тому наше завдання — зберегти їх?
— Так, я часто зустрічаю інших жінок — успішних, самодостатніх, самореалізованих як у професії, так і в ролі дружини і матері. Мені шкода тих східних жінок, яким не дозволяли вчитися і здобувати освіту! Зустрічаю чимало таких жінок тут — у Туреччині. Можливо, зараз на мене посиплеться жменя «каміння» і критики, але незабаром ми зрозуміємо всю жалюгідність становища цих жінок. Чоловіки, дайте шанс своїм дружинам — не обмежуйте їх життя побутом і кухнею. Нехай це буде лише одним «тихеньким вигуком» на захист жінок, але я вдячна за можливість висловити свою думку!
— Чим для Вас є мистецтво?
— Мистецтво для мене — це шанс вловити і передати на полотні те прекрасне, що створено Всевишнім. Немає нічого більш досконалого, ніж створені Богом світ і природа.
— Як можна назвати Ваш стиль живопису?
— Пишу в стилі імпресіонізму — мені подобається ловити момент першого враження, захоплення красою. Коли вперше зустрічаєш світанок або бачиш море — ні з чим незрівнянне враження. Ніколи нічого не домислюю в образах і не пишу в стилі сюрреалізму, оскільки вважаю, що спроби створити нові форми або образи на полотні безглузді перед величчю всього створеного Всевишнім. Навіщо? Усе вже зроблено замість нас, тому наші спроби дорівнятися до бездоганного — марні!
— Сьогодні важко залишатися у «вежі зі слонової кістки», перебуваючи винятково у світі високих почуттів і творчих устремлінь, далеких від приземленого, суєтного світу — світу практичних розрахунків і життєвих турбот і займатися живописом або іншим видом мистецтва винятково для душі. Усе ж комерційна складова — важливий фактор — це і додаткові фінанси, і, як на мене, мірило затребуваності художника. І прагматичні рядки Пушкіна: «Не продається натхнення, але можна рукопис продати» сьогодні вже не сприймаються, як гасло безпринципного циніка…
— Часто пишу на замовлення. Звичайно, такі роботи відрізняються від написаних з власного вибору і бажання. Іноді доводиться себе змушувати малювати те, до чого не лежить душа, але вдіяти з цим нічого не можна — усім потрібен «шматок хліба», як би це приземлено звучало. Але це не означає, що ці роботи виконані абияк, без старання. Це виключено. Звичайно, неможливо ставитися до живопису тільки як до джерела доходу — це нестерпно для творчої людини, тому я часто роблю перерви між замовленнями і пишу те, що хочеться; шию іграшки; шию і розписую сумки і брошки, шовкові хустки. Часто шию собі і дітям одяг. Взагалі — уся моя творчість плавно обертається від одного до іншого, так я ніколи сама собі не набридаю, адже дуже важливо — не перегоріти.
— Я уявляю, як зараз почнуть злословити недоброзичливці — мовляв, поїхала за тридев’ять земель і змушена заробляти на «шматок хліба», ось вам і чоловік-мусульманин, якого релігія зобов’язує утримувати сім’ю…
— Відразу скажу — я абсолютно не відчуваю потреби у фінансах, і, як зазначала раніше, мій чоловік — приклад ідеального мусульманина, бездоганного чоловіка. А працюючи «на замовлення» або продаючи свої роботи — я самостверджуюся. Для заміжньої жінки, яку повністю забезпечує чоловік, це теж важливо. Важливо відчути «свої» зароблені гроші, важливо знати, що ти не пропадеш сама в цьому Світі, важливо повірити в себе і самореалізуватися. І я знаю, що мій чоловік мною пишається.
— Чи можете Ви охарактеризувати свою «адресну аудиторію»?
— Часто буває — задумую роботу і відразу припускаю, що, можливо, вона довго буде шукати «свого» покупця. Я розумію, що не можна подобатися всім і кожному, тому обираючи між всезагальною любов’ю й унікальністю, перевагу надам останній! Втіливши неординарність і індивідуальність, потрібно усвідомлювати, що, можливо, не кожен зрозуміє твою роботу.
— Ви не надто давно переїхали до Туреччини. Як художник Ви формувалися в іншому культурному середовищі й виховувалися на інших традиціях. Чи відчули Ви після переїзду з України так зване «зіткнення цивілізацій», «культурний шок»? Або ж навпаки відбулося взаємопроникнення і взаємозбагачення успадкованої в Україні естетики її мистецтва, її традицій творчості з турецькими традиціями?
— Дуже непросто творити в іншій країні, яка має свою культуру і звичаї. Іноді тебе не розуміють. Вирішивши переїхати до Туреччини, я не знала, з чим доведеться зіткнутися. Інший стиль життя і традиції, як правило, впливають на вибір жінки щодо сфери діяльності. Хоча за останні роки тенденції змінюються; люди частіше цікавляться новими техніками, вивчають нові види професій і хобі. У Туреччині започатковують багато курсів для домогосподарок, які допомагають їм не тільки опанувати нове хобі, але здобути професію. Для нас, українців, такий досвід — гідний для наслідування. Звичайно мені хочеться розповісти всьому Світові про свою Батьківщину, про красу України і про її таланти. Тема України для мене ніколи не буде закритою, навіть якщо я постійно буду жити тут. Я завжди готова до нових проектів і починань.
— До речі, туркам дуже подобається наш «Петриківський розпис» і я планую розпочати викладання основ цієї техніки в Туреччині. Завжди хотіла познайомити світ з красою петриківського розпису. Він, на мою думку, дуже точно відображає нашу українську культуру.
— Чи обов’язково їхати до Туреччини, щоб подивитися чи придбати Ваші роботи бренду Tata Tint?
— Мої роботи можна придбати в онлайн галереї в Туреччині на сувенірному базарі Grand pazar в Стамбулі, або у мене на сторінці Інстаграм і в фейсбук.
— Чи вважаєте Ви себе повністю реалізованою творчою особистістю?
— Я тільки-но почала шлях самореалізації, тому поки що не відчуваю завершеності в справах. Переді мною чимало цікавого, не вивченого і незвіданого попереду. Хочеться рухатися вперед і не сидіти ні хвилини на місці! Можливо, мій приклад стане рушійною силою і мотивацією для інших домогосподарок, які прагнуть самореалізуватися, але відчувають страх на шляху до здійснення заповітної мрії. Адже ми, врешті-решт, нічого не втрачаємо — тільки свої можливості!
