Григорій Сковорода та аль Газалі: про серце людини, віру, філософію буття і пізнання Всевишнього

Григорій Сковорода та аль Газалі: про серце людини, віру, філософію буття і пізнання Всевишнього
Григорій Сковорода та аль Газалі: про серце людини, віру, філософію буття і пізнання Всевишнього
30.04.2018
Оцініть статтю: 
(34 оцінки)
Соломія Вівчар
Зображення користувача Соломія Вівчар.

Абу Хамід Мухаммад аль Газалі ат Тусі (1058 — 1111) — видатний мусульманський філософ і теолог, один із найвідоміших і найавторитетніших учителів ісламу, теоретик суфізму. Аль Газалі неабияк вплинув на розвиток філософської думки ісламу і на середньовічну мусульманську філософію, що отримала назву Худжжат аль-іслам (Доказ ісламу). Відомо також і про вплив аль Газалі на християнство, зокрема з його доробком був знайомий Тома Аквінський, який цінував філософські праці вченого.

З українських сходознавців про аль Газалі першим написав Агатангел Кримський, присвятивши йому один із підрозділів своєї монографії «Історія арабів і арабської літератури, світської і духовної». Він назвав його великим перським філософом-містиком: «Аль Газалі є якщо не творцем, то справжнім утверджувачем мусульманської схоластики, авторитетним свого роду Томою Аквінським із священним титулом „ходджет аль-іслям“… Діяльність імама Газалі була спрямована на те, щоб науково, всебічно, до тонкощів обґрунтувати мусульманську догматику». Цікавим є те, що філософська концепція аль Газалі має багато спільного з філософськими підходами видатного українського філософа Григорія Сковороди.

Їх обох можна вважати релігійними філософами. Аль Газалі спирається на Коран, Г. Сковорода — на Біблію, і відповідно на концепціях цих священних книг вони базують свою філософію, підкріплюючи висновки відповідними цитатами з Біблії і Корану. Обидва філософи були близькі до аскетизму, байдужі до матеріального буття, обидва у своєму житті багато мандрували. Обидва філософи розмірковують над самопізнанням, пізнанням Бога, говорять про містичне пізнання. Окреме місце в їх вченні відведено серцю людини як центру її духовного життя і «дверям у Царство Боже».

Аль Газалі метою людського життя вважає духовне вдосконалення, умовою якого має бути відмова від мирського, контроль над тілесним, безкорисливе і віддане служіння Богові. Подібні принципи знаходимо й у творах Г. Сковороди (зокрема ідея самообмеження і відмова від матеріальних цінностей).

Серце людини — у центрі уваги філософів

Г. Сковорода, за визначенням українського дослідника Дмитра Чижевського, є представником «філософії серця». Серце людини (у філософському значенні) теж є одним із центральних об’єктів у філософських роздумах аль Газалі, який вважає його чи не найдивовижнішою річчю у світі. Подібно до вчення Г. Сковороди про відкриту і приховану (скриту) істоту в людині, у філософії аль Газалі знаходимо такі твердження: серце складається з двох ступенів — перший з яких є відкритим і його можуть пізнати всі (тобто серце як фізичний орган, який є не лише у людей, але й у тварин), і другого — скритого, те, що знає не кожен (це дорожчий ступінь). Тут філософ говорить про божественний духовний дар, пов’язаний з фізичним серцем. Цей дар і є суттю людини, тобто тим, що допомагає осягнути, узнати, усвідомити, одночасно це те, що веде бесіду, контролює, докоряє і вимагає.

У серці кожної людини є маленькі двері, що ведуть у Царство Боже, і п’ять дверей, що ведуть у світ чуттєвості (це п’ять відчуттів). За допомогою цих відчуттів людина пізнає матеріальний світ, який є обмежений, хоча одночасно є основою всього.

Тут помітний перегук з вченням Г. Сковороди про матеріальний світ (тварь), який також є всюдисущим і необхідним. Серце людини — не з цього світу, а з Царства Божого, а відчуття, дані йому для матеріального світу, є завісою, що прикриває шлях до досягнення цього Царства. І поки від них не звільнитися, то шлях туди буде зачинений.

Дуже близьким до концепції аль Газалі є порівняння Г. Сковороди матерії з покровом, який прикриває річ або одяг, у який загорнуте правдиве буття. Як пише Д. Чижевський, «Ми бачимо лише «покривало, що прикриває обличчя», «завісу»… матерію Г. Сковорода асоціює зі стіною. Матерія — «брехня нашого тіла», «тінь» та «пітьма».

У поглядах Г. Сковороди на серце людини теж помітні паралелі з вченням аль Газалі. Український мислитель визначає серце як найпервісніше в душі, це безодня, основа людського буття. «Глава в человѣкѣ всему — сердце человѣческое. Оно то есть самый точный в человѣке человѣк, «Человѣк єсть сердце», Серце є «корінь» людини. «Серце є корінь та єство: кожен є тим, чиє серце в ньому». Г. Сковорода йде далі і називає серце божественним елементом, глибини якого відомі лише Богу. У його вченні, як і в аль Газалі, серце є обов’язковим елементом богопізнання. Щоб пізнати Бога, треба мати «ціле» серце. Єдність, цілісність серця є заразом єдністю усіх сердець у Бозі. Так само, як і аль Газалі, Г. Сковорода розділяє фізичне і духовне серце: «Сердце земное преображает нас в разных нечистых зверей, скотов и птиц. Детьми же божиими творит чистое сердце».

Філософія буття, рівні буття

Обидва філософа досліджують буття людське і буття загальне (буття світу).

Аль Газалі визначає три рівні буття:

  1. Найвищий рівень — самодостатній Аллаг. Його світ прихований, недоступний для простого людського сприйняття, його можна сприйняти шляхом містичного осяяння.

  2. Найнижчий рівень — матеріальний, фізичний світ, визначений Аллагом.

  3. Між ними знаходиться світ людей (проміжний рівень). Це світ духовного, у ньому є певна сума знань та інтелекту.

Душі людей мають свободу волі. Від Аллага у них ідеї і схильності, але справи визначаються тільки волею людей.

Схожі погляди й у вченні Г. Сковороди про три світи.

  1. Великий світ (Всесвіт, у якому живе усе народжене, це є весь світ речей. Розглядається як безкінечний і безмежний. І цей великий світ (Всесвіт) складається з багатьох світів, яких існує безкінечна кількість).

  2. Малий світ («світик», людина, у якій поєднано видиме і невидиме, тілесне і духовне, тлінне і вічне, тобто дві натури).

  3. Світ Біблії (символічний, він становить особливу реальність, яка дозволяє людині пізнати себе, Бога і світ), який не має стосунку до Великого світу. Біблія допомагає осягнути істину опосередковано, через символи, які потрібно зрозуміти, впізнати за ними як видимою натурою, натуру невидиму, внутрішній зміст. Мета кожного символу Біблії полягає в тому, щоб вести розум людини до пізнання Бога).

Г. Сковорода говорить про двонатурність світу, і це є одним із найважливіших постулатів його філософії. У трактаті «Начальная дверь к христіанскому добронравію» він висуває таке твердження: «Весь мір состоит из двух натур: одна — видимая, другая — невидима. Видима — называется тварь, а невидима — Бог. Сія невидимая натура, или Бог, всю тварь проницает и содержит; везде и всегда был, есть и будет».

Філософська антропологія Г. Сковороди базується на концепції подвійності (двонатурності) людської істоти, яка складається із «зовнішності» — тіла і душі та з захованої в тілі і під душею «правдивої», «внутрішньої» «дійсної» людини. Внутрішня людина захована у зовнішній так само, як ідеї в матерії. Перша умова для звільнення внутрішньої людини — усвідомлення, що внутрішня людина взагалі існує:

В одній і тій самій людині перебувають дві людини — земна і небесна. Земна, тілесна людина є скороминущою, смертною, а «дійсна людина» не вмирає, вона вічна. Ми ж бачимо лише тінь, «завісу тіла». Пізнаючи «дійсну людину», піднімаємось «від землі до неба». «Дійсна людина» — це таємниця. «Ты тайна моя, вся же плоть есть тень и тайна твоя. Всякая плоть есть риза твоя, сено и пепел; ты же тело, зерно, фимиам, стакта и касиа, пречистый, нетленный, вечный».

Схожа теза є і у аль Газалі, для якого серце це «внутрішня» людина, а тіло — зовнішня. «Пізнання — це здобуток Серця, а почуття — це його пастки, тілесна оболонка — це його в’ючна тварина і носій, який тримає ці пастки, ось чому йому потрібна тілесна оболонка. Тілесна оболонка — це в’ючна тварина Серця, яке складається з води, землі, температури і вологості, і тому воно слабке і може загинути зсередини через голод і спрагу, і ззовні через підступи ворогів або напад звірів…».

Г. Сковорода говорить про нерозривність цих двох світів, які пов’язані «як дерево та тінь його» (аналогічно до людської і божественної природи). Світ не стоїть між протиріччями — він рухається, своєрідним чином розкладаючись та знову збираючись у єдність. Цей рух світу і є його життя.

Пізнання світу і Всевишнього

Обидва філософи стверджують, що є два шляхи пізнання світу:

Звичайний шлях — навчання, накопичення досвіду, роздуми, осмислення. Це є пізнання зовнішнього світу і його законів. Про цей спосіб пізнання обидва філософи говорять майже однаково, з невеликими відмінностями.

Другий шлях — у вченнях обох філософів дуже сильно відрізняється.

У Григорія Сковороди це пізнання себе і вважається легшим шляхом. Такий спосіб пізнання філософ вважає важливішим і надає йому перевагу. Наприклад, у діалозі «Наркіс» Г. Сковорода зазначає: «Если хотим измерить небо, землю и моря, должны, во-первых, измерить самих себя…собственною нашею мерою. А если нашей, внутри нас, меры не сыщем, то чем измерить можем?». Оскільки весь світ є пронизаний божественною сутністю, то її частинка є і в людині. Пізнаючи себе, людина пізнає і божественну природу, пізнає весь світ.

Натомість в аль Газалі другим способом пізнанням є ільхам (Богонатхнення). Ільхам — такий спосіб пізнання, коли індивідуальна душа отримує від спільної (загальної) душі, в міру своєї чистоти, можливості і здібності. Істинна мудрість йде від Божественного знання, тому той, хто не зміг досягнути її, позбавлений можливості «доторкнутися до мудрості», бо мудрість — один із Божественних дарів і щедрот. Тобто це знання, отримане від Аллага.

Метою свого життя Г. Сковорода визначає пізнання Бога, любов до Нього, виконання Його заповідей. «Блажен муж, который в премудрости умрет и который в разуме своем поучается святыне».

В концепції аль Газалі розум повинен контролювати тіло, шляхом утримання від тілесних пристрастей і самообмеження людина досягає висот і набуває ангельських якостей. У праці «Алхімія щастя» аль Газалі висуває 4 складові життя людини:

1. Пізнання самого себе.

2. Пізнання Аллага.

3. Пізнання цього світу таким, яким він є.

4. Пізнання наступного світу таким, яким він є.

Погляди на віру у Г. Сковороди та аль Газалі

Г. Сковорода: «Усе можна пізнати в Бозі та через Бога». Концепція Бога у мислителя відповідає православному вченню. Як пише Д. Чижевський, «ці науки Сковороди… мало оригінальні. Ми майже не знайдемо нічого, що б не було загальним майном християнської теології». Багато уваги він приділяє питанню Богопізнання і Богоуподібнення («обоження»), наводить декілька імен Бога, одне з них — любов. «Вся десятословия сила вмещается в одном имени — любовь. Она есть вечный союз между Богом и человеком. Она огонь есть невидимый, которым сердце распаляется к божиему слову или воле, а посему и сама она есть Бог».

Аль Газалі також говорить про Бога як про Любов. Пишучи про пізнання Творця, імам Газалі наводить слова пророка Мухаммада: «Хто пізнав себе, той пізнав Бога», тобто шляхом споглядання власного буття (своєї суті) можна пізнати Господа. Спосіб існування людської душі також робить можливим прозріння щодо існування Аллага. Для пізнання Всевишнього є велика кількість ступенів Бога, а поряд з пізнанням Бога є ще пізнання навколишнього світу. Погляди Г. Сковороди були схожими, він вважав, що щастя людини полягає в тому, щоб пізнати себе і знайти своє застосування у житті.

Висновок

Виникнення схожих тез у філософії Г. Сковороди та аль Газалі залишається відкритим. Можливо, це пов’язано з впливом аль Газалі на християнство і, зокрема, на св. Тому Аквінського, а вже за посередництвом праць св. Томи Аквінського ідеї перського філософа могли дійти і до Г. Сковороди. Можливо, це загальні ідеї, притаманні для авраамічних релігій. Не відкидаємо і можливість того, що було спільне джерело, з якого могли користати як аль Газалі, так і Г. Сковорода. Можливо, що це були античні філософи, хоча сам аль Газалі відверто відкидав їх вчення, як таких, що не пізнали справжнього (єдиного) Бога.

Вплив аль Газалі на українського філософа, скоріш  за все, так і залишиться незясованим. Г. Сковорода багато читав, але які саме книги — невідомо. Сам філософ зазначав, що це були доволі рідкісні праці:

о библіотеко, ты моя избранна,

о немногими книги чтомы!

Д. Чижевський досить докладно аналізує передумови (джерела) Сковороди, його лектуру, його подорожі і можливість доступу до різних книг. Тому він цілком міг бути ознайомлений з філософією Томи Аквінського (який був відомий і в Україні), однак невідомо, чи читав оригінальні праці чи збірники сентенцій. Тому можна зробити припущення про можливе опосередковане (через праці св. Томи Аквінського) знайомство Г. Сковороди з філософією аль Газалі.

Соломія Вівчар

 
Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.