Приховані паралелі українського й турецького філософів Григорія Сковороди і Саїда Нурсі

Приховані паралелі українського й турецького філософів Григорія Сковороди і Саїда Нурсі
Григорій Сковорода і Саід Нурсі
17.11.2016
Оцініть статтю: 
(463 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

На перший погляд, може видатися, що між Григорієм Сковородою та Саїдом Нурсі немає нічого спільного. Роки життя Григорія Сковороди (17221794) навіть не збігаються з роками життя Саїда Нурсі (18781960). Соціокультурні й політичні обставини життя одного й другого помітно різнилися. Григорій Сковорода жив у час деградації української автономної держави, коли тривав процес руйнування традиційних аграрних суспільств у Європі. Життя Саїда Нурсі проходило в часи занепаду Османської імперії, Першої світової війни та генези Турецької республіки, коли в Туреччині відбувалися процеси модернізації та становлення індустріального суспільства. Григорій Сковорода сформувався в лоні християнської культурної традиції, тимчасом як Саїд Нурсі  у лоні мусульманської.

Попри ці та інші обставини, між двома мислителями є чимало цікавих паралелей. Так, Григорія Сковороду українці вважають за свого найвизначнішого філософа. І в сучасній Туреччині релігійно-філософські твори Саїда Нурсі цінуються надзвичайно високо. Ці твори вивчають, видають великими накладами. Нині нурсизм став філософією владущої еліти. Туреччини. Твори Нурсі перекладено багатьма мовами, щонайменше 50ма, і популярні в ісламському світі. Образно кажучи, як для українців філософом  1 є Григорій Сковорода, то для турків це саме Саїд Нурсі.

Певні паралелі між Григорієм Сковородою та Саїдом Нурсі можна помітити, порівнюючи біографії цих діячів. Обидва походили фактично з соціальних низів. Григорій Сковорода  з незаможного козацького роду, Саїд Нурсі  з селянської родини. Хоча, ймовірно, і в родині першого, і в родині другого цінували знання, освіту. Тимто Сковорода навчався в Києво-Могилянській академії. (Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода.  К., 1992.  С. 4751)

Батько Саїда Нурсі належав до ордену суфіїв. І хоча Саїд Нурсі дистанціювався від суфізму, проте суфійська інтелектуальна традиція дається взнаки у творчості турецького мислителя. Зрештою він також здобув відповідну освіту, що дозволила йому стати мусульманським інтелектуалом. (Велд М. Ф. Ислам в современной Турции. Интеллектуальная биография Бадиуззамана Саида Нурси.  Solzer Publicatios, 2008.  С. 1920)

До речі, кілька слів про «суфійські паралелі» між Григорієм Сковородою та Саїдом Нурсі. Суфізм мав значне поширення на теренах південної України, зокрема в Криму (Якубович М. Філософська думка Кримського ханства.  К., 2016.  С. 277330). З боку матері Григорій Сковорода походив з українізованого кримськотатарського роду Шангіреїв.

Звісно, кримськотатарські корені філософа, на перший погляд, не доводять його близькості до суфійських містичних традицій. Але впадає в очі те, що Григорій Сковорода, що навчався в Києво-Могилянській академії, де загалом панувала аристотелівська раціоналістична традиція, фактично не вписується в цю традицію, ба більше  свідомо відходить від неї. Для нього ближча традиція платонізму, чи, точніше, християнського неоплатонізму. Водночас варто зазначити, що суфізм так само має корені в неоплатонізмі.

Хоча Григорій Сковорода навчався в Києво-Могилянській академії (правда, цілком академічного навчального курсу він так і не засвоїв), а також викладав якийсь час у школах України, зокрема в Переяславській та Харківській колегіях, його філософствування помітно різниться від філософствування києво-могилянців. Твори Сковороди, правду кажучи, не вписуються в традиційний філософський канон, що існував тоді в Україні. Наприклад, мислитель часто вдається до образності, художності, викладаючи свої погляди. Наприклад, це він робить у віршах-піснях («Сад божественних пісень») або в байках («Байки харківські»). Зрештою, філософські трактати Григорія Сковороди  це не схоластичний виклад матеріалу, притаманний києво-могилянцям, а, радше, твори напівхудожнього характеру, де часто розігруються своєрідні «драми ідей». Ці твори часто видаються «сумбурними» та «анархічними». Ідеї, що висловлює Сковорода, не становлять цілісності. Вони викладені не так у строгій логічній формі, як у формі образній. У творчості мислителя важко простежити, де закінчується художня література, й починається філософія, і навпаки. Але якраз ця «анархічність» приваблювала й приваблює багатьох адептів Григорія Сковороди. Щось подібне можна сказати й про Саїда Нурсі. Хоч останній здобув певні ази мусульманської богословської освіти, його твори, зокрема головний твір його життя «Рісале-і Нур»  коментар до Корану, помітно відрізняється від класичних ісламських праць.

Григорій Сковорода, як правило, довго не засиджувався на одному місці, багато подорожував. Можливо, давалася взнаки козацька чи тюркська непосидючість, схильність до кочового життя. Недаремно його називають мандрівним філософом. Водночас мислитель не мав сім’ї, жив як самітник. Щось подібне можемо сказати й про Саїда Нурсі. Він так само багато подорожував і був самітник.

Дослідники, вивчаючи життя Григорія Сковороди, звертають увагу на те, що воно ділиться на два різні періоди: мандрівний і попередній. Зрештою, мислитель сам казав, що одного разу, коли він був у саду Охтирського монастиря, на нього зійшло просвітлення. Тоді він вирішив кардинально змінити своє життя й почав «тікати від світу». Приблизно те саме спостерігаємо в Саїда Нурсі. Він написав автобіографію, поділивши своє життя на періоди «попереднього Саїда» та «нового Саїда».

Григорій Сковорода і Саїд Нурсі прожили довге життя. Перший помер у віці 72 років  на той час мало хто доживав до таких років. Другий скінчив своє життя на 82-му році.

Окрім зазначених біографічних паралелей, маємо також низку паралелей філософського характеру.

Саїд Нурсі жив у непрості часи, коли Османська імперія доживала останніх днів, програючи цивілізаційну війну Європі. Перевага Європи забезпечувалася науково-технічним розвитком, що інтенсифікувався в західноєвропейських країнах у ранньомодерні часи. У Саїда Нурсі бачимо намагання прийняти «європейський виклик», зберігши традиційні ісламські цінності, «свою мудрість». Загалом він не сприймає європейського матеріалізму. У нього бачимо такі міркування: «У наш час невіри і заперечення європейських філософів посіяли сумніви в умах деякої частини нещасних, котрі захопилися їхніми ідеями, позбавили їх переконаності та знищили їхню щасливу вічність». (Нурсі С. Великий Аят.  Рівне, 2016.  С. 89) Для Саїда Нурсі важливе не матеріальне, що можна «побачити очима», а духовне, що сприймається внутрішньо, «серцем»: «У духовній сфері не беруть до уваги, й не має ваги заперечення видатного філософа, що його розум обмежений лише тим, що бачать його очі, що дуже зайнятий матеріальним і поступово віддаляється від духовності, стаючи грубим і нечутливим до світла». (Нурсі С. Великий Аят.  Рівне, 2016.  С. 89)

Подібні підходи бачимо і в Григорія Сковороди. Він жив у молодій Російській імперії, що стала на шлях модернізації та орієнтувалася на західну науку й техніку. Така орієнтація, закономірно, руйнувала культурні й духовні традиції, що були притаманні православ’ю, панівному на обширах цієї держави. В особі Григорія Сковороди, як і в особі Саїда Нурсі, бачимо традиціоналіста. Він дистанціюється від західної вченості. Йому загалом ближча православна духовність. Тимто Григорію Сковороді байдужі наукові й технічні відкриття європейців. Наприклад, у 28 пісні «Саду божественних пісень» читаємо:

«Піднімись у небеса
У версальський хоч би сад,
Одягни одежу злотну,
Шапку царськую добротну,
Як у серці нуда, буде скрізь тобі біда!

Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ,
Що тобі те помагає,
Коли серденько ридає?
Як з’їдає нуда, буде й смерть тобі й біда.

Хоч всю землю завоюй, над усім хоч зацарюй,
Що тобі те помагає,
Коли вся душа ридає?
Коли в серці нуда, буде підлість і біда.

Тож про місяць знать дарма, є там люди чи нема,
Кинь Копернікові сфери,
В серця свого глянь печери!
Як глагол в нутрі твоїм, то веселий будеш з ним.

Бог найкращий астроном і найкращий економ.
Вічная природа-мати
Зайвини не може мати,
Найпотрібніше тобі ти знайдеш лиш у собі».

(Антологія української поезії: В шести томах.  К., 1984.  Т.1.  С. 338)

Отже, для Григорія Сковороди не так важливе пізнання з допомогою розуму. Для нього на першому місці стоїть пізнання сердечне. Недаремно Дмитро Чижевський, знаний дослідник історії української філософії, вважав Григорія Сковороду за представника «філософії серця». (Чижевський Д. Твори.  К., 2005.  Т. 1.  С. 3358) Приблизно таку саму позицію в питаннях пізнання мав і Саїд Нурсі. Він писав: «Розум і серце  проміжні станції між потаємним і видимим світами». (Нурсі С. Великий Аят.  Рівне, 2016.  С. 89)

Тут маємо ще одну паралель. Саїд Нурсі поділяє всесвіт на потаємний і видимий світи. Те саме і в Григорія Сковороди. Останній каже про натуру видиму, тобто світ, що ми сприймаємо своїми чуттями, і натуру невидиму  власне, світ божественний. У творі «Вхідні двері до християнської доброчесності» є такі міркування Григорія Сковороди:

«Увесь світ складається з двох натур: одна  видима, друга  невидима. Видима натура називається творінням, а невидима  Бог. Ця невидима натура, або Бог, усе творене пронизує і утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, а пронизуючий і утримуючий його розум не видно». (Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи.  К., 1983.  С. 115)

Характеризуючи Бога як всесвітній розум, Григорій Сковорода звертає увагу на розумність облаштування ним світу. Він пише: «Розумна древність порівняла його (тобто Бога.  П. К.) з математиком чи геометром, бо він постійно в розмірах та пропорціях вправляється, виліплюючи різні фігури, наприклад: трави, дерева, звірів та все таке інше; а єврейські мудреці уподобили його гончареві». (Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи.  К., 1983.  С. 115) Бог також дав людям свою мудрість: «Цей найчистіший, всесвітній, всіх віків та народів загальний розум вилив нам, як джерело, всі мудрості та мистецтва, необхідні для провадження життя». (Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи.  К., 1983.  С. 115)

Саїд Нурсі також сприймає світ як щось гармонійне й розумне. (Нурсі С. Великий Аят.  Рівне, 2016.  С. 89) А людина своїм розумом здатна осмислювати цю гармонійну світобудову.

Ще одна ідея, що зближує Григорія Сковороду та Саїда Нурсі  ідея «розумного аскетизму» чи «розумного самообмеження». Суть її зводиться до того, що людині не потрібна гонитва за багатством, матеріальними цінностями. Вона може обмежитися мінімумом благ, що їй дає Бог. Григорій Сковорода пише: «Подякуймо блаженному Богові за те, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним. Немає нічого солодшого й потрібнішого для людини, ніж щастя; немає нічого й легше цього. Подяка блаженнішому Богові». (Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи.  К., 1983.  С. 115)

Мислитель проголошує основною метою людини досягнення людського щастя, зазначаючи, що його досягнути легко, адже Бог, як зазначалося, потрібне зробив неважким. «Нині бажаєш бути щасливим?»  запитує філософ. І відповідає: «Не шукай щастя за морем, не проси його в чоловіка, не подорожуй по планетах, не волочися по палацах, не повзай по кулі земній, не броди по Єрусалимах щастя, яко необхідна потреба, всюди й завжди дарується». (Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи.  К., 1983.  С. 115) У цих словах можна побачити заперечення притаманної європейцям періоду Нового часу жаги освоєння нових земель. Мовляв, не треба шукати щастя поза своєю землею, воно є всюди. Та й, зрештою, дає зрозуміти Сковорода, щастя дається в результаті не якихось зовнішніх шукань, а зосередження на собі.

Приблизно так само міркує Саїд Нурсі, заявляючи: «Той, хто ввійшов у великий сад, не в змозі дотягнутися рукою до всіх його плодів, але того, що потрапило в його руки, йому вистачить». (Нурсі С. Великий Аят.  Рівне, 2016.  С. 89)

Можна відшукати й інші цікаві паралелі між Григорієм Сковородою та Саїдом Нурсі. Попри позірну різність цих мислителів, між ними, як бачимо, чимало спільного. Це обумовлено низкою чинників.

По-перше, спільною культурно-філософською основою мислителів. На Григорія Сковороду впливав християнський неоплатонізм, тимчасом як на Саїда Нурсі  суфізм, що, як зазначалося, мав так само неоплатонівські корені.

По-друге, релігійні традиції, в яких перебували Григорій Сковорода та Саїд Нурсі, мали «точки дотику». Адже головним осередком розвитку православного християнства та сунітського ісламу в період «високого Середньовіччя» та в ранньомодерні часи була Османська імперія. Це й обумовлювало деякі спільні риси в цих релігійних традиціях.

По-третє, Григорій Сковорода й Саїд Нурсі жили в «переломовий час», коли на їхніх землях руйнувалися традиційні суспільства, їхня духовність. І один, і другий намагалися протистояти цим руйнівним тенденціям, бажаючи зберегти притаманні «своїм» соціумам релігійно-культурні цінності, враховуючи при цьому певні досягнення в галузі науки й техніки. Інакше кажучи, ці мислителі свідомо чи несвідомо творили нові вчення, що, не відкидаючи традицію, водночас її модернізували. Такі вчення виявилися досить прийнятними. Це важливий чинник популярності поглядів Григорія Сковороди серед українців, а вчення Саїда Нурсі  серед турків і загалом у мусульманському світі.

Автор: Петро Кралюк

Джерело: РІСУ

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.