Серед доповідей, що були представлені учасниками VII Міжнародної молодіжної літньої школи ісламознавства «Іслам і соціальний розвиток: історія та сучасність», яка працювала в ІКЦ м. Києва впродовж перших п’яти днів липня, було представлено й працю одеситки Ольги Голд, до сфери наукових інтересів якої входять соціальна філософія, філософія історії та релігії, політична наука. Дослідниця запропонувала присутнім своє бачення поняття часу в ісламі та докладно розповіла про вчених ісламського світу, що з давніх-давен досліджували час і визначили розвиток астрономії і фізики аж до сучасного стану цих наук.
Повністю текст доповіді буде оприлюднено в черговому випуску альманаху «Аль-Калям», зараз же ми пропонуємо читачеві ознайомитися з основними пунктами праці Ольги Голд.
Згідно із загальноприйнятим поняттям, час — це категорія, яка показує проміжок між минулим та майбутнім, що розглядається одночасно з точки зору фізики і філософії.
Культури давніх цивілізацій розглядали час як відрізок явища в індуїзмі або як відлік розливу Нілу в Єгипті. У Давній Греції час відображався стохастично, що не зрівняти з юдейським поняттям лінеарності. Внаслідок цього в культурах виникали різні календарі.
Поняття часу в ісламі схоже з юдейським, але календар ведеться за місячним календарем від року хіджри — від 622 року н. е., коли пророк Мухаммад з послідовниками переселились з Мекки до Медіни. Ця тема є актуальною, тому що в період акселерації в релігійному житті (з ІІ половини ХХ ст.) поняття «час» еволюціонувало як соціально-філософський феномен. Так само важливо розглянути, як змінювалося світосприйняття людини і ціннісні пріоритети в рамках ісламу як світової релігії.
Ця тема вже простежувалася в ісламській філософський думці такими вченими, як Аль-Маварді та Ібн-Хальдун, що створювали циклічну теорію історичного процесу; Ібн-Сіна та Ібн-Рушд розглядали її в манері арістотелівської фізики; Аль-Газалі слідував ідеям філософії Платона; професор Г. Боверінг аналізував час у руслі атомістичного детермінізму; дослідник І. Ігнатенко слідував академічному ісламознавству, розглядаючи соціально-філософські напрями.
У Корані часу приділяється кілька сур: аль-Інса (Люди) та аль-Асар (Час), алегорично трактується тимчасовість існування людини в цьому світі. Таким чином час для ісламу — це соціально-філософський феномен, який підпорядковує життя людини згідно з релігійними канонами, це одна із найважливіших його категорій, адже людина, яка вирушає на молитви, щодня повинна дотримуватися часового інтервалу.
Один з перших прототипів сучасного годинника було знайдено у Дамаску (Сирія). В Європі ж механічні годинники почали з’являтися лише у XIV сторіччі. Перші з них не мали ані стрілок, ані циферблата, про час доби сповіщав дзвін. Існують і раніші згадки про годинники, наприклад, одержаний Карлом Великим у подарунок від Гарун ар-Рашида — п’ятого халіфа Аббасидського халіфату, історичну постать, яку, втім, більшість немусульман вважає казковим персонажем зі збірки оповідань «Тисяча й одна ніч».
Доповідачка торкалася яскравих особистостей, представників науки в Ісламі, чиї дослідження багато в чому визначили подальший розвиток світової науки.
Арабський астроном і математик Абу Абдаллах Мухаммад ібн Джабір ібн Сінан ал-Баттані (частіше називають просто Аль-Баттані (858–929), в Європі відомий під ім’ям Альбатеґніос (лат. Albategnius)). Написав коментарі до «Альмагесту» Птолемея, вніс кілька уточнень до його теорії, однак підтримував його ідею про нерухомість Землі. Астрономічні роботи аль-Баттані неодноразово перекладалися й публікувалися в Європі. Він провів численні астрономічні спостереження. Першим запропонував методи обчислення сферичних трикутників, розвинені надалі арабськими математиками. Склав точніші, у порівнянні з тими, що існували на той час, таблиці руху Сонця й Місяця. Точніше за Птолемея визначив нахил екліптики до екватора — 23°35′41″, що дуже близько до справжнього значення. Знайшов точніше значення прецесії. Аль-Баттані написав також «Трактат про азимут Кібли», «Трактат про відстані до небесних світил», трактат «Про рух зірок» і низку астрологічних творів. Йому також вдалося обчислити сонячний рік, причому дані майже повністю збігаються з сучасними (з похибкою всього в 24 секунди). Про те, яке значення мала постать Аль-Баттані і про визнання його заслуг перед наукою, свідчить хоча б той факт, що на його честь названо один з кратерів на видимому боці Місяця.
Ала ад-Дін Абу-л-Хасан ібн Ібрагім ібн Мухаммад ал-Мутім ал-Ансарі ал-Фалакі ад-Дімашкі, більше відомий як Ібн аш-Шатір (1306–1375) — хранитель часу в Омеядській мечеті в Дамаску, арабський астроном. В своїй книзі «Межа бажання у виправленні елементів» Ібн аш-Шатір виклав нову теорію руху Сонця, Місяця і планет, засновану на з’єднанні епіциклів; його теорія Місяця співпадає з теорією Коперника. Ібн аш-Шатіру належить низка трактатів про організацію та застосування астролябії та досконалого синусу-квадранта, «Трактат про визначення дат», «Книга про знаки Зодіаку та сходженнях».
Здійснив визначний внесок у дослідження природи часу й Абу Алі аль-Хасан ібн аль-Хасан ібн аль-Хайсам аль-Басрі (Ібн Аль-Хайсам, 965–1039) — арабський вчений-універсал: математик, механік, фізик та астроном (в середньовічній Європі його знали під латинізованим ім’ям Альхазен).
У доповіді згадувалися імена й інших визначних вчених з країн ісламського світу, зокрема Насіра ад-Діна Абу Джафар Мухаммада ібн Мухаммада Тусі, надзвичайно різнобічного вченого, автора праць з філософії, географії, музики, оптики, медицини, мінералогії, математики, що був знавцем грецької науки й коментував труди Евкліда, Архімеда, Автоліка, Феодосія, Менелая, Аполонія, Аристарха, Птолемея та ін.
