Роздуми Мухаммада Асада про духовний спадок Пророка

Роздуми Мухаммада Асада про духовний спадок Пророка
Роздуми Мухаммада Асада про духовний спадок Пророка (мир йому)
05.06.2015
Оцініть статтю: 
(427 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Коран  це відтворення Одкровення, отриманого пророком Мухаммедом від Бога. Це Боже Слово, що існує сьогодні точно у такому ж вигляді, у якому Пророк отримав його. Не була змінена жодна літера, не було змінене жодне слово у ньому з тих часів і до сьогодні. І це єдине Писання, яке залишається протягом 14 сторіч без щонайменших змін у мові чи в написанні.

Коран  це не книга з історії, не наукова монографія, це послання та настанова: етична настанова, духовна настанова. І він вчить людей, як досягнути хорошого життя у найкращому сенсі цього слова: соціальному, духовному та особистісному.

Протягом останніх десятиріч було багато пропозицій реформ, і багато духовних лікарів намагалися запатентувати ліки для лікування хворого тіла Ісламу. Але досі все було даремно, тому що всі ті розумні лікарі  принаймні ті, про яких було чутно  неодмінно забували призначити, поряд зі своїми ліками, тонізуючими засобами та еліксирами, природну дієту, на яку спирався ранній розвиток пацієнта. Ця дієта (єдина, яку тіло Ісламу, здорове чи хворе, може позитивно сприймати та засвоювати) є Сунною нашого пророка Мухаммада. Сунна  це ключ до розуміння ісламського піднесення, яке сталося понад тринадцять сторіч тому, тож чому б їй не бути ключем для розуміння нашого нинішнього занепаду?

Дотримання Сунни є синонімом ісламського існування та прогресу. А зневажливе ставлення до Сунни є синонімом розкладання та занепаду Ісламу. Сунна  це арматура будівлі Ісламу: якщо ви приберете арматуру з будівлі, чи будете ви здивовані тим, що будинок впаде, немов карткова хатинка? Це проста істина, яку майже одностайно визнавали всі освічені люди протягом усієї ісламської історії, але сьогодні  ми знаємо достеменно  вона є однією з найбільш непопулярних, а причини цього криються у впливові західної цивілізації, який зростає. Але це єдина істина, яка може врятувати нас від хаосу та сорому нашого теперішнього занепаду.

Термін «Сунна» використовується тут у його найширшому значенні. Це приклад, що його показав нам Пророк своїми діями, ставленням та словами. Його чудове життя було живою ілюстрацією та поясненням Корану, і ми не можемо вчинити більш справедливо стосовно Священної Книги, ніж йти за тим, хто став засобом її надсилання. Ми бачимо, що одне з головних досягнень Ісламу, що відрізняє його від інших трансцендентальних систем, полягає у досконалій гармонії між моральним та матеріальним аспектами людського життя. У цьому полягає одна з причин такого тріумфального успіху Ісламу у часи його становлення. Він приніс людству нове послання, котре полягало в тому, що не слід відмовлятися від землі (цього життя) для того, щоб дістатися неба (тобто, домогтися успіху у майбутньому, потойбічному житті). Ця видатна риса Ісламу пояснює, чому наш Пророк у своїй місії та напученні для людства так глибоко переймався людським життям у його полярності між духовним та матеріальним феноменами. Отже, той, хто не сприймає в їхній цілісності настанов Пророка, переймаючись або суто духовними справами та поклонінням, або ж лишень соціальними та повсякденними питаннями, той не виявляє справді глибокого розуміння Ісламу. Твердження, що ми повинні коритися наказам першої інстанції, але не повинні коритися наказам другої інстанції, є штучним та, за своїм духом, антиісламським, як і те твердження, що певні загальні настанови Корану ніби були призначені лише для невігласів-арабів часів одкровення, але не для рафінованих джентельменів двадцятого сторіччя. Корені таких тверджень сягають дивного недооцінювання справжньої ролі арабського Пророка.

Саме так, як життя мусульманина повинно бути спрямованим до повної та беззастережної співдії між його духовною та тілесною сутностями, так і лідерство нашого Пророка охоплює життя, як деяку цілісну сутність, як підсумок морального, практичного, індивідуального та соціального виявів. У цьому полягає найглибше значення Сунни. Коран мовить:

«Таж ні! Клянуся Господом твоїм, не увірують вони, поки не візьмуть тебе суддею в тому, що викликає суперечку між ними. Тоді в душах їхніх не знайдеться опору тому, що ти присудив, і вони цілком підкоряться йому». (Коран, 4:65).

«Скажи: Якщо ви любите Аллага, то йдіть за мною, і Аллаг любитиме вас та простить вам ваші гріхи. Аллаг  Прощаючий, Милосердний!» Скажи: «Коріться Аллагу та Посланцю!» Та якщо вони відвернуться, то Аллаг не любить тих, хто не вірить!» (Коран, 3:3132).

Тобто Сунна Пророка є другим після Корану джерелом Ісламського Закону. Насправді, ми повинні розглядати Сунну як єдине тлумачення коранічного вчення, як єдиний засіб, що дозволяє уникнути постійної незгоди стосовно його інтерпретації та адаптації до практичного вжитку. Багато аятів Корану мають алегоричне значення, і їх можна зрозуміти по-різному. Понад те, багато питань практичної ваги не висвітлені чітко в Корані. Дух у Священній Книзі, що превалює, певна річ, вказує єдиний напрямок, але виведення з нього практичних настанов, які ми маємо застосовувати, не завжди є легкою справою. Таким чином, оскільки ми віримо в те, що ця Книга є Божим Словом, досконалим за змістом та метою, єдиний логічний висновок полягає в тому, що вона ніколи не призначалася для вжитку, незалежного від персонального керівництва Пророка, яке втілене у вигляді системи його Сунни; і наш розум говорить нам, що й не могло бути кращого тлумача коранічного вчення, ніж той, через кого Одкровення було зведене людству

Джерело: Книга Мухаммада Асада Islam at the Crossroads, стор. 82  83

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.