Минулої суботи, 25 серпня, в Ісламському культурному центрі Києва відбувся фестиваль East Fest, організований і проведений активістами ГС «Всеукраїнська асоціація «Альраід». У насиченій програмі заходу були й кілька лекцій, одну з них — «Іван Франко і мусульманський світ» — прочитала кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник львівського музею «Дім Франка» Соломія Вівчар.
Слухачі дізналися, що одна з головних тез релігійної філософії Івана Франка — право громадянина на вільне визнання будь-якої релігії. Він цікавився релігіями на академічному рівні, а наукова спільнота дотепер не осягнула всієї глибини релігієзнавчого, зокрема ісламознавчого, доробку видатного українського письменника, науковця і філософа.
— У своїй науковій діяльності Іван Франко охопив величезне коло тем, не лише літературних, а й історичних, філософських, етнографічних, мовознавчих. Досліджував і питання східних релігій. До речі, Іван Франко є одним із перших українських дослідників Сходу і популяризатором класичної арабської та перської літератури. У своїх сходознавчих дослідженнях він мав щиру підтримку близького друга, геніального орієнталіста Агатангела Кримського, що консультував його з багатьох питань, — про це свідчить їхнє листування, — зауважила львівська гостя.
У Івана Франка є цікава ісламознавча стаття, що має назву «До питання про перекази про Магомета у слов’ян». Над нею Франко працював у Відні, коли готувався до захисту докторської дисертації. Він опрацював сотні старовинних рукописів, книг, фольклорних записів — не лише слов’янських, а й перекладних арабських, греко-візантійських і латинських джерел, а ще — західноєвропейські легенди: французького єпископа Ільдебертія Нолянського, що пише про життя Мухаммада в Єрусалимі, та віршований французький роман — «Roman de Mahomet», де теж наявний сюжет про вчителя-пустельника та його учня Мухаммада.
— В основі підходу Івана Франка до дослідження — об’єктивність, а ще наукова точність і порівняльний аналіз усіх можливих джерел, — наголосила Соломія Вівчар. — Франко зробив величезний внесок у справу освіти нашого народу, і ця розвідка — один із доказів, адже в час, коли українською мовою не було правдивої історичної інформації про культуру Сходу, Іслам, Коран і Мухаммада, він одним із перших розпочав велику та складну роботу з відкриття для нас світу й культури Орієнту.
Слухачі дізналися не лише про наукові ісламознавчі та літературознавчі праці Франка, а про його авторські художні твори зі східними мотивами та переклади українською мовою арабської, тюркської та перської літератури, фольклору. При цьому особливу увагу пані Соломія приділила східним казкам Франка, зокрема двом арабським казкам «Абу-Касимові капці» та «Коваль Бассім», нагадавши, що твори Франка не втрачають актуальності й сьогодні.
Лекторка звернула увагу й на те, що в казці «Абу-Касимові капці», можливо, вперше в українській літературі, Франко розповідає про такий феномен східного життя, як дервішество. Автор показав шлях головного героя від скупердяги-багача до жебрака-дервіша, осягнення ним філософії дервішества, його аскези, переходу до вищого, духовного життя й визнання після смерті:
— Знамениті капці тут можна розглядати не лише як причину всіх негараздів Абу Касима, а й як інструмент його спасіння. Утративши все майно й дім через ці злощасні шкарбани, він починає розуміти, що єдиним справжнім скарбом є чиста душа. Тому вирішує задля покути носити ці капці на плечах ціле своє життя. Після цього він стає дервішем — не просто жебраком, а святим мудрецем.
З розповіді про казку-поему Івана Франка «Коваль Бассім», написану наприкінці 1890-х, слухачі дізналися про те, що вона так само побудована на арабському сюжеті, запозиченому з німецькомовного видання «Тисяча й один день», але Франко використав лише сюжет, створивши свій власний літературний твір — казку-поему.
— У часи майже повної відсутності в українському просторі інформації про східну культуру, зокрема про Іслам, дані, зібрані Франком із різних джерел, були для українського читача на вагу золота. Звичайно, казкова поема викликала щирий інтерес і зацікавлення в суспільстві.
Лекторка нагадала, що Іван Франко перекладав українською дещо з віршів Гази Герая (Гази II Герай Бора) та став автором наукової розвідки про незвичайну та в чомусь загадкову постать кримського хана:
— Прізвисько Бора́ означає Вихор, а його поетичний псевдонім Газаї Франко перекладає як «борець з примусу». Крім безсумнівного таланту полководця та правителя Гази Герай є видатний поет. Багато представників династії кримських ханів Гераїв, як, до речі, й османські султани, були поетами, складали досить гарні вірші. Віршовані твори Гази Герая стали класикою кримськотатарської поезії, серед них — гімни війні та мирні, ліричні поезії з певною меланхолією. Найвідоміші — «Млинове колесо» («Долаб»), «Троянда і соловей», «Кава і вино», численні віршовані мініатюри. 1915 року Франко написав наукову розвідку під назвою «Кримський хан Газі Гірей (1588–1607) і дещо з його віршів», і за життя письменника вона не публікувалася. У цій роботі він подав цікаві біографічні дані про хана-поета, проілюструвавши розповідь перекладами його поезій. Взагалі переклав п’ять поетичних творів Гази Герая, пов’язаних переважно з подіями, що мали місце у його житті.
Доповідачка торкнулася й староарабських перекладів Франка — це переклади поезій, а точніше поетичних мініатюр, що ними рясніє збірник «Тисяча і одна ніч», розповіла й про перший український переклад поеми «Шах-наме» Фірдоусі, що, як і багато шедеврів перської чи арабської літератури в той час, була своєрідною terra incognita для українського читача. І саме на цей безсмертний твір Іван Франко звернув увагу свого молодшого товариша, поліглота й сходознавця Агатангела Кримського. Поема Фірдоусі «Шахнаме або Іранська книга царів» накладом редакції «Житя і слова» вийшла окремою книгою у Львові 1896 року.
Після лекції Соломія Вівчар відповіла на питання вдячних слухачів.
Зауважмо, музей Івана Франка та сама пані Соломія вже давно й плідно співпрацюють з ісламськими культурними центрами Всеукраїнської асоціації «Альраід». У музеї не раз проводили культурно-просвітницькі заходи з участю представників ІКЦ Києва та львівського ІКЦ ім. Мухаммада Асада: круглі столи, конференції, презентації видань і перевидань Корану українською мовою та зустрічі з його перекладачем — доцентом Острозької академії, релігієзнавцем, філософом і сходознавцем Михайлом Якубовичем, зустрічі з письменниками з країн ісламського світу, зокрема з істориком, політологом та релігієзнавцем з Азербайджану Теймуром Атаєвим, та ін.
У львівському ІКЦ музейники також часті гості, та й відвідувачів з собою приводять. Нещодавно в мусульман гостювали учасники літньої франкознавчої школи, що бажали дізнатися про одну зі світових релігій, якими цікавився Іван Франко, й поспілкуватися з послідовниками Ісламу особисто. Український центр ісламознавчих досліджень і ДУМУ «Умма» запрошували Соломію Вівчар як доповідача на літні молодіжні школи ісламознавства. Її дослідження творчості Івана Франка та Агатангела Кримського, їхнього зв’язку з ісламською науковою, філософською, богословською думкою та літературою публікувалися в альманахах «Аль-Калям». Тож участь представниці Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка в фестивалі East Fest-2018 була зовсім невипадкова. До того ж захід відбувся 25 серпня — напередодні святкування дня народження генія української літератури, людини що перекинула місток між культурою Сходу та Європи.
