«Антирадянська змова» в Ювківцях: більшовики проти волинських татар

«Антирадянська змова» в Ювківцях: більшовики проти волинських татар
19.02.2018
Оцініть статтю: 
(210 оцінки)
Михайло Якубович
Зображення користувача Михайло Якубович.

Нині, через 100 років після смерті видатного кримськотатарського політика, вченого, поета й релігійного діяча Номана Челебіджіхана (1885—1918), який був знищений за часів більшовицької окупації Криму, гостро стоїть питання про вивчення становища мусульман на теренах України у першій половині минулого століття. Адже саме тоді були здійснені найбільш жахливі злочини проти людяності, ліквідовано релігійну мережу, а в 1944-му взагалі депортовано корінний народ Криму. Важливо пам’ятати й те, що відбулося з невеликими мусульманськими спільнотами в інших регіонах України, зокрема й так званими «волинськими татарами», а саме нащадками кримських та ногайських татар, які з XVI століття мешкали в Луцьку, Острозі, Старокостянтинові й багатьох селах та містечках Волині.

Як відомо, за часів входження всієї Волині до складу Російської імперії тут було сформовано Волинську губернію із центром в м. Житомир. Повноцінні місцеві мусульманські громади (з мечетями та імамами), які на кінець XIX століття існували в Острозі (Рівненська обл.) та Ювківцях (Білогірський р-н Хмельницької обл.) входили в підпорядкування Таврійського духовного магометанського правління (ТДМП), і навіть «татарський мулла» (як цей чин фігурує в документах) мусив бути затверджений в Криму. У 1911–1915 роках серед мусульман Острога та Ювківців (де на той час мешкало понад 300 послідовників Ісламу) царська жандармерія проводила обшуки: шукали симпатиків Османської імперії, більшовиків, прихильників «мусульманської змови» та ін., але розгортання на Правобережній Україні активних бойових дій та подальша революція змусили на певний час забути про «мусульманське питання».

Не забула про нього радянська влада. Якщо на початку 1920-х років, за ленінських часів, існували спроби знайти якийсь баланс між релігією та суспільством (в Криму замість ТДМП було сформовано Народне управління релігійними справами мусульман Криму, НУРДМК), то вже у 1927–1928 роках ці проекти згорнули, а на зміну їм прийшли репресії. Не оминули вони й волинських мусульман, зокрема ту частину, яка після 1922 року опинилася в СРСР (сучасна Хмельницька й Житомирська обл.). Більше того, близькість до кордону між СРСР та Польщею (до якого від Ювківців було менше 20 км.) ще більше ускладнювала ситуацію, оскільки прикордонні загони Державного політичного управління (ГПУ, з 1934 — НКВД) виконували тут функцію викриття різного «неблагонадежного элемента».

Волинські татари, які мешкали в Ювківцях і сусідніх селах, перебували в зоні особливої уваги. Так, уже в 1925 році було припинено діяльність ювківецької мечеті, а останнього муллу Ісіда Ждановича змусили «зректися сану» й написати статтю про це в один із номерів газети «Шляхом жовтня», що виходила в Шепетівці.

Після 1930 року ситуація погіршилася ще сильніше. Почалися сумнозвісні заходи з хлібозаготівель, на які населення прикордонних регіонів реагувало негативно. Хтось намагався перейти кордон й знайти притулок у Польщі, хтось висловлював спротив. Так, у березні 1930-го у відповідь на «розкуркулення» регіоном прокотилися так звані «волинки»: були й захоплення сільрад, і вбивства найбільш активних більшовицьких діячів, особливо місцевих активістів; на все це влада відповідала жорстокими кроками, які в підсумку завершилися Голодомором 1932 й 1933 років.

У листопаді 1930 року помічник уповноваженого 21-го Ямпільського прикордонного загону ДПУ УРСР Журавльов, розглянувши матеріали про нібито «злочинну діяльність» низки осіб з метою «подготовить восстание против Советской Власти и установление Украинской Самостийной Республики», ініціював кримінальну справу за статтями 54/10 («антирадянська пропаганда і агітація») і 54/11 («участь у контрреволюційній організації») КК УРСР. Серед інших, до організації, яка начебто діяла в селі Велика Гнійниця (нині с. Поліське Ізяславського р-ну Хмельницької обл.) й складалася «з колишніх петлюрівців», віднесли й Ісіда Івановича Ждановича (1888 року народження), який в 1922–1925 роках був муллою місцевої мечеті. За матеріалами кримінальної справи, «из характеристики Сельсовета и показаний свидетелей видно, что Жданович враждебно относился к мероприятиям Соввласти, проводил агитацию против мероприятий Соввласти, запугивал татарское население, чтобы оно не вступало в колхоз. Жданович…. состоял в Гнойницкой контрреволюционной организации и проводил работу по подготовке восстания». Сам Жданович усі звинувачення заперечував, але це, зрозуміло, не було взято до уваги. Як наслідок — 1931 року Ісіда Ждановича було засуджено до «высылке через ПП ОГПУ в Северный Край сроком на 3 года». Подальша доля невідома. Реабілітований був уже за часів незалежності, у 1993 році.

Ще один процес розгорнувся у 1931 році проти мешканця Ювківців Захарія Алієвича Мухлі (1881 року народження). 15 травня 1931 року, після вбивства місцевого голови сільради Якима Наголюка, почалися допити місцевих селян. Під підозрою опинився і Захарій Мухля, який, утім, перебував у хороших стосунках з Наголюком і в ніч убивства перебував у себе вдома. Це не завадило слідчім ОГПУ завести на чоловіка іншу справу, цього разу вже за статтею 54/10 («антирадянська пропаганда та агітація») КК УРСР. У матеріалах справи вказано, що «в Изяславское Райотделение ГПУ поступили сведения о том, что житель с. Ювковцы Изяславского района Мухля Захар Алеевич, группируя вокруг себя кулацкий антисоветский элемент, занимается антисоветской агитацией, устраивая нелегальные собрания… Мухля Захар, будучи связан с антисоветским элементом и кулачеством села, как, например, Асанович Ибрагим, в прошлом служил лет 5 стражником в г. Остроге, раскулаченный кулак, бывший стражник и татарский поп-мула, Мухля Юсуп, раскулаченный кулак, бывший татарский поп-мула, Солтык Яхья». Захарію Мухлі пригадали й те, що «во время раскулачивания кулацких земель в 1923 Мухля Захарий совместно с кулаком Асановичем Ибрагимом и со своей женой активно выступали против и Мухля пытался избить бедняка-колхозника за то, что его земля попала ему». Більше того, за твердженням слідчих, «во время организации в селе колхоза в 1930 году было постановлено и взята под склад татарская мечеть, после чего Мухля Захар организовал весь кулацко-антисовецкий элемент, главным образом из татар, например: Асанович Ибрагим, Солтык Яхья, Мухля Юсуф, Жданович Исид, Антонюк Иван устроили нелегальное собрание у Мухли приблизительно в апреле месяце 1930 года в часов 12 ночи, на котором Мухля заявил, что нам нужно поднять восстание и вместе с этим расправиться с активом села». Як підсумок, 28 січня 1932 року Захарій Мухля був висланий на Північ; чи повернувся звідти, невідомо. Реабілітований у 1998 році.

Як помітно із цих двох справ (а волинські татари фігурували й в інших), місцеві мусульмани жили, працювали й вели господарство разом із представниками інших етнічних громад (українцями, поляками), а пізніше ще й воювали в лавах Червоної Армії, адже серед загиблих на фронтах Другої світової мешканців села Ювківці знаходимо й татарські прізвища Асанович, Жданович, Козакевич, Мухліо та ін. Утім, більшовицька влада спеціально наголошувала на етнічній та релігійній приналежності цих осіб, намагаючись виставити їх «ворожим» і «антирадянським» елементом; усі ці заходи в підсумку призвели до руйнації релігійного життя, закриття мечеті й неможливості публічного виконання релігійних обрядів, що завдало значного удару по релігійній ідентичності волинських татар. Подальші дослідження архівних документів допоможуть зрозуміти й те, як ці процеси відобразилися на житті мусульман в інших населених пунктах Волині.

Автор вдячний вінницькому історику Сергію Фазульянову за копії документів з Державного архіву Хмельницької області (ДАХмО, Фонд Р6193, Оп. 12, спр. П28626, П28627), а також своєму колезі з Центру ісламознавства НУ «Острозька академія», канд. іст. наук Віталію Щепанському за їх опрацювання.

Михайло Якубович

 
Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.