У 1787 році Росія розпочала нову війну проти турецької держави, прагнучи повністю знищити мусульман Північного Причорномор'я. Армія під командуванням Г. Потьомкіна вторглася в Єдісан і обложила Очаків. Місто було взято росіянами ціною величезних втрат. В помсту турецький гарнізон і населення міста були майже повністю вирізані.
У грудні 1790 року російські війська обложили одну з найсильніших фортець Османської імперії − Ізмаїл. 22 грудня війська Суворова пішли на штурм. Турки, татари та ногайці відчайдушно чинили опір, але відстояти укріплення не змогли. 26 тисяч захисників міста полягли на стінах і вулицях Ізмаїла.
Те, що відбулося після взяття міста, описав згодом російський історик Н. Орлов. «О 4 годині пополудні перемога була вирішена остаточно, Ізмаїл підкорений; тепер продовжувались тільки вбивства і грабежі. Негаразди осадного часу і запеклий опір ворога роздратували переможця до останнього ступеня: він нікого не милував; під ударами розлючених солдатів гинули всі, − і ті, що наполегливо оборонялися, і беззбройні, навіть жінки і діти; горами лежали купи трупів, частина з яких роздягнених догола. Навіть офіцери не могли утримати людей від безцільного кровопролиття і сліпого сказу.
Згідно зі заздалегідь даною Суворовим обіцянкою, місто на 3 дні віддали у розпорядження солдат ... тому на другий і на третій день були ще випадки насильств і вбивств, а в першу ніч до самого ранку лунала тріскотня рушничних і пістолетних пострілів. Грабіж набув страшних розмірів. Солдати вривалися в будинки і захоплювали всіляке майно: багатий одяг, дорогоцінну зброю, прикраси; купецькі лавки були розбиті, і по трупах їх власників нові господарі поспішали до наживи; багато будинків стояли напівзруйнованими, мешканці їх лежали в крові, всюди було чути крики про допомогу, крики розпачу, хрипіння тих, що вмирали; підкорене місто було жахливим видовищем».
З тих пір в пам'ять про взяття Ізмаїла щорічно 24 грудня в Росії відзначається День військової слави.
Чергова російсько-турецька війна закінчилася в 1791 році. За її результатами до Росії відійшли землі Єдісану. До 1768 року на них проживало не менше 300 тисяч ногайців, турків і кримських татар. В результаті двох військових кампаній ця територія повністю запустіла, що дозволило Російській імперії почати її активну колонізацію. Що стосується мусульманського населення, то воно було частково знищено, частково виселено в Крим і Приазов'я. Значна частина ногайців пішла в Буджак, який ще залишався під владою Османської імперії.
Після смерті в 1796 році Катерини II Росія на деякий час відклала свої плани з подальшого завоювання Північного Причорномор'я. Причиною цього була Велика французька революція та участь російської армії у війнах з Наполеоном. Але як тільки на європейських фронтах настало тимчасове затишшя, в 1806 році Росія знову почала наступ на Османську імперію.
Війна з перервами тривала майже шість років. Незважаючи на повну перевагу російської армії на полі бою, царю Олександру I доводилося постійно озиратися на Англію і Францію, які, з різних причин, надавали підтримку Стамбулу. І цього разу жертвами російської агресії стали мусульманські народи, що населяли територію Буджака − ногайці і турки.
Учасник цієї війни, автор «Енеїди», український письменник Іван Котляревський у своєму щоденнику повідомляє про те, що до приходу російських військ у Буджаку було 212 сіл, в яких жили ногайці. На його думку, Буджацька орда була в змозі виставити не менше 30 тисяч воїнів. У результаті переговорів, у яких брав участь і сам Котляревський, ногайцям була обіцяна «доброта і приязнь», а також чималі фінансові вигоди від перебування окупаційної армії в Буджаку. «Таким чином сей ... недовірливий народ схилили на російський бік», − пише Котляревський.
Але обіцянки були віроломно порушені завойовниками − переважна частина мусульманського населення була змушена покинути Буджак, частину ногайців примусово переселили в Крим, а також Приазов'я, де царський уряд намагався з них створити лояльне завойовникам «козацьке військо». Але цей задум закінчився повним провалом. Перетворити тюрків-мусульман в «вірних Його імператорській величності козаків» не вдалося.
Про те, що Росія здійснювала геноцид саме за релігійною ознакою, свідчить той факт, що до середини XIX століття в межиріччі Дунаю і Кубані (за винятком Криму) не залишилося жодної діючої мечеті, а переважна частина мусульман була або знищена, або вигнана з рідних місць.
З іншими матеріалами із серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко, спеціально для «Іслам в Україні»
